Енн із Ейвонлі - Монтгомери Люси Мод (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно .TXT) 📗
Після того вони рушили до Теодори Вайт. Ні Енн, ні Діані ще не доводилося бувати в неї вдома, та й саму не надто гостинну пані Теодору вони обидві ледь знали. Куди їм іти — до парадних чи кухонних дверей? Поки дівчата пошепки радилися, на ґанок із парадних дверей вийшла сама пані Теодора з пачкою газет у руках. Одну по одній вона неквапно розклала їх на ґанку, сходах і доріжці, аж доки останню поклала під ноги своїх спантеличених відвідувачок.
— Будь ласка, витріть ноги об траву і йдіть по газетах, — знервовано мовила вона. — Я щойно замела підлогу в будинку й не хочу, щоб ви нанесли грязюки. А тут після вчорашнього дощу так брудно.
— Не здумай сміятися, — застерегла Енн, крокуючи з Діаною по газетах. — І благаю тебе, Діано, не дивися на мене, хай що вона скаже, бо я тоді не зможу залишатися серйозною.
Газети лежали й на підлозі в передпокої і вели до непривітної, незатишної, бездоганно чистої вітальні. Дівчата обережно присіли на краєчках найближчих стільців і пояснили мету свого візиту. Пані Вайт чемно їх вислухала, урвавши всього двічі: спершу — щоб вигнати надокучливу муху, а тоді — підняти малесеньку травинку, що впала на килим зі спідниці Енн, котра відчула себе страшенно винною. Втім, пані Вайт попросила записати за нею два долари, які й видала дівчатам одразу — «Щоб ми не приходили вдруге», — прокоментувала це згодом Діана, — і зібрала всі газети раніше, ніж вони встигли відв’язати поні. Виїжджаючи на вулицю, дівчата побачили, як вона ретельно вимітає передпокій.
— Я чула, що пані Теодора Вайт — найохайніша жінка у світі, і тепер можу в це повірити, — сказала Діана, за першої ж змоги вивільняючи тамований сміх.
— Добре, що в неї немає дітей, — серйозно відповіла Енн. — Це, мабуть, жахливо — рости в такому домі.
У Спенсерів їх засмутила пані Ізабелла, дошкульно висловившись на адресу чи не кожного з ейвонлійців. Пан Томас Болтер відмовився давати їм гроші, бо ж двадцять років тому, коли зводився клуб, ніхто не спитав його думки щодо місця будівлі. Пані Естер Белл, саме втілення доброго здоров’я, зо півгодини перелічувала свої болячки, сумовито похитавши головою, пожертвувала дівчатам півдолара наприкінці — адже наступного року її вже не буде на світі — о, безсумнівно, вона спочиватиме в могилі.
Втім, найгірше їх прийняли в Саймона Флетчера. В’їжджаючи на подвір’я, Енн і Діана завважили два обличчя у вікні передпокою. Та хай скільки вони стукали й терпляче дожидалися на ґанку, ніхто не відчинив їм дверей. Отож здивовані й обурені дівчата поїхали геть, і навіть Енн мусила визнати, що відчула зневіру. Проте невдовзі на обрії розвиднілося. Вони зазирнули на кілька ферм Слоунів, де дістали чималеньку суму, та й опісля того все було непогано, коли не зважати на кілька дрібних образ. Останнім на їхньому шляху був дім Роберта Діксона коло моста через ставок. Там вони лишилися на чай, хоча додому було звідти геть близько, щоб не скривдити почуттів пані Діксон, котра мала репутацію жінки «вразливої».
Тим часом до Діксонів зазирнула стара пані Вайт.
— Я щойно від Лоренса, — проголосила вона. — Зараз він — найщасливіший чоловік у всьому Ейвонлі. У них із жінкою народився хлопчик, а це вам неабищо — після сімох дочок.
Енн нашорошила вуха, а в бричці на шляху з гостей повідомила:
— Я їду до Лоренса Вайта.
— Та це ж на вайтсендзькій дорозі, звідси далеко, — запротестувала Діана. — До нього поїдуть Гілберт і Фред.
— Вони поїдуть аж наступної суботи, це буде надто пізно, — непохитно відказала Енн. — Треба користатися з нагоди. Лоренс Вайт такий жаднюга, проте зараз дасть нам грошей на будь-що. Діано, легковажити не можна.
Пророцтво Енн здійснилося достеменно. Пан Лоренс зустрів їх на подвір’ї, сяючи, мов радісне весняне сонце, і дати дівчатам грошей погодився залюбки, щойно Енн виклала йому суть справи.
— Аякже, звісно. Запишіть — даю на долар більше, ніж дав вам найщедріший з ейвонлійців.
— Виходить п’ять доларів — пан Деніел Блер дав чотири, — боязко мовила Енн. Утім, пан Лоренс не порушив обіцянки:
— П’ять — то п’ять. Нате вам гроші. І зайдіть, зайдіть у дім. Хочу вам дещо показати… цього ще майже ніхто не бачив. Зайдіть і скажіть, як вам сподобається.
— А що, коли нам не сподобається? — стривожено прошепотіла Діана, ідучи з Енн слідом за щасливим Лоренсом.
— Щось добре та й скажемо, — безтурботно відповіла Енн, — у немовлятах завжди можна відшукати приємне.
А проте маля виявилося дуже гарним, і пан Лоренс відчув, що недарма віддав п’ять доларів, коли винагородою йому став щирий захват дівчат від пухкенького новонародженого створіння. Хоч це був перший і єдиний раз, коли пан Лоренс Вайт жертвував гроші на якусь справу.
Енн, хай яка втомлена, зробила того вечора ще одне зусилля задля громадського блага — побігла через поле до пана Гаррісона, що курив свою звичну люльку на ґанку в товаристві Джинджера, спитати, чи не згодиться й він докластися до ремонту й пофарбування клубу. Правду кажучи, жив пан Гаррісон на шляху до Кармоді, та Джейн і Герті, що знали його тільки з непевних чуток, благали Енн зробити це замість них.
Втім, пан Гаррісон рішучо відмовився пожертвувати бодай цент, і марні були всі вмовляння Енн.
— А мені здавалося, ви схвалюєте нашу затію, — журливо проказала вона.
— Еге, схвалюю… та не аж так завзято, щоб вивернути перед вами кишеню, Енн.
— Ще кілька таких днів, як сьогоднішній, — і я стану песимісткою, незгіршою за панну Елізу Ендрюс, — повідомила Енн своєму відображенню в дзеркалі, укладаючись спати в кімнатці на піддашші.
Розділ 7
ПОЧУТТЯ ОБОВ’ЯЗКУ
Енн відхилилася на спинку стільця й зітхнула. Був погожий жовтневий вечір, вона сиділа на кухні при столі, заваленому книжками й зошитами, проте щільно списані аркуші перед нею ніяк не стосувалися ані її навчання, ані роботи в школі.
— Що сталося? — запитав Гілберт, котрий саме в цю мить переступив поріг кухні.
Енн зашарілася й сховала аркуші попід зошитами своїх учнів.
— Нічого страшного. Я намагалася записувати свої думки, як радив професор Гамільтон, та хай що пишу, воно мене не вдовольняє. Перенесене чорнилом на папір, усе здається штивним і недоречним. Фантазії — мов тіні, їх не можна замкнути в клітці, надто вони примхливі й норовливі. Та може, якщо буду наполеглива, колись і мені відкриється їхня таємниця. Хоч, знаєш, часу на це бракує. Зазвичай, коли я закінчую перевіряти вправи й твори, мені вже не хочеться писати самій.
— У школі в тебе пречудові успіхи, Енн. Усі діти тебе люблять, — мовив Гілберт, сідаючи на кам’яний поріг.
— Не всі. Ентоні Пай не любить і, певно, не полюбить мене. А що гірше — він мене геть не поважає, анітрохи. Так презирливо тримається… і, мушу зізнатися, я цим журюся. Бо насправді він не поганий, бешкетник, звісно, та все ж не гірший за багатьох. Він рідко виявляє непокору, проте слухається з таким зневажливим виразом, ніби хоче сказати, що ці дурниці й суперечок не варті, бо інакше він посперечався би, а це погано впливає на решту класу. Я всіляко намагалася завоювати його добре ставлення, та вже боюся, що мені це ніколи не вдасться. А так хотілося б, — він милий хлопчина, байдуже, що з Паїв, і я могла б його полюбити, якби він мені дозволив.
— Мабуть, усе це через балачки, які він чує вдома.
— Навряд. Ентоні — хлопець незалежний і самостійний, він про все має власну думку. А вчителями в нього завжди були чоловіки, от він і вважає, мовляв, «ці дівчиська» нічого не варті. Ну, подивимося, чи змінять щось мої терпіння й доброта. Я люблю долати труднощі, тим-то мені цікаво вчителювати. Та й усім, чого мені бракує в інших, щедро віддячує Пол Ірвінг. Таке чудове, дивовижно здібне дитя. Гілберте, я впевнена, що колись про нього ще почує світ, — палко підсумувала Енн.
— І мені вчителювати цікаво, — відповів Гілберт. — По-перше, я й сам багато вчуся. Знаєш, Енн, за ті кілька тижнів, що виховую вайтсендзьке юнацтво, я зрозумів більше, ніж за власні шкільні роки. Отож, нам усім ведеться непогано. Я чув, що в Ньюбриджі полюбили Джейн, та й у Вайт Сендз твоїм покірним слугою начеб задоволені — усі, крім Ендрю Спенсера. Вчора, їдучи додому, я зустрів пані Блуетт, і вона сказала, що обов’язок змушує її повідомити мені, буцім пан Спенсер не схвалює моїх методів викладання.
