Три мушкетери - Дюма Александр (список книг TXT) 📗

— Слухаюсь, ваша світлосте. А тепер розкажіть про доручення, яке вам завгодно мені дати. А що я хочу й надалі бути гідною довіри вашого високопреосвященства, то, прошу, викладіть його ясно й чітко, щоб я часом не припустилась якоїсь недоречності.

Співрозмовники на мить замовкли. Було ясно: кардинал заздалегідь зважує свої слова, а міледі збирається з думками, аби якнайкраще зрозуміти і запам'ятати все, що він скаже.

Скориставшися з цієї хвилини, Атос попросив друзів замкнути двері й знаком запропонував їм послухати розмову разом.

Обидва мушкетери принесли стільці для себе та стілець для Атоса. Всі троє зручно вмостилися біля каміна, нахиливши голови до димаря й нашорошивши вуха.

— Ви поїдете до Лондона, — знову озвався кардинал. — В Лондоні ви підете до Бекінгема.

— Я хочу нагадати вашому високопреосвященству, — мовила міледі, — що після історії з діамантовими підвісками, до якої герцог і досі вважає мене причетною, його світлість не довіряє мені.

— Цього разу, — заперечив кардинал, — ідеться зовсім не про те, щоб добитися його довіри, а про те, щоб ви відкрито й чесно з'явилися до нього як посередниця.

— Відкрито й чесно, — повторила міледі з ледь уловимим відтінком двозначності.

— Авжеж, відкрито й чесно, — ствердив кардинал тим самим тоном. — Усі ці переговори мають провадитися відкрито.

— Я виконаю всі вказівки вашого високопреосвященства якнайточніше і з готовністю чекаю на них.

— Ви з'явитеся до Бекінгема від мого імені й скажете, що мені відомі всі його приготування, але що вони мало мене бентежать, бо ледве він зробить перший крок, як я занапащу королеву.

— Чи повірить він, що ваше високопреосвященство здійснить свою погрозу?

— Так, бо я маю докази.

— Чи треба, щоб я навела йому ці докази і він мав змогу їх оцінити?

— Безперечно. Крім того, ви скажете йому, що я опублікую донесення де Буа-Робера й маркіза де Бортю про побачення герцога з королевою в дружини конетабля [198] того вечора, коли вона давала бал-маскарад. А щоб у нього не лишалося жодних сумнівів, ви скажете: він приїхав туди в костюмі Великого Могола, в якому збирався бути на балі кавалер де Пз і якого він купив у де Гіза за три тисячі пістолів.

— Гаразд, ваша світлосте.

— Я знаю до найменших подробиць, як він зайшов, а потім вийшов уночі з палацу, куди пробрався перевдягнений італійцем-провісником.

Щоб остаточно переконати герцога у вірогідності моїх відомостей, ви скажете Бекінгемові, що під плащем у нього було широке біле вбрання, всіяне чорними блискітками, черепами та схрещеними кістками, оскільки, на випадок несподіваних ускладнень, він сподівався видати себе за привид Білої Дами, що, як усім відомо, завжди з'являється в Луврі напередодні важливих подій.

— Це все, ваша світлосте?

— Скажіть йому, що я знаю також усі подробиці пригоди в Ам'є-ні й накажу викласти їх у вигляді невеличкого дотепного роману з планом саду та портретами головних дійових осіб цієї нічної сцени.

— Я скажу йому це.

— Скажіть, крім того: Монтегю в моїх руках, Монтегю в Бастилії, і — дарма що в нього не знайшли жодного листа, — тортурами можна примусити його сказати те, що він знає, і навіть… те, чого він не знає.

— Дуже добре.

— І, нарешті, додайте, що герцог, втікаючи з острова Ре, в поспіху забув на своїй квартирі листа від пані де Шеврез, який дуже компрометує королеву, бо він доводить не тільки те, що її величність може кохати ворогів короля, а й те, що вона спілкується з ними в їхній змові проти Франції. Ви добре запам'ятали все, що я вам сказав, чи не так?

— Судіть самі, ваше високопреосвященство: бал у дружини конетабля; ніч у Луврі; вечір в Ам'єні; арешт Монтегю; лист пані де Шеврез.

— Все правильно, — сказав кардинал. — У вас чудова пам'ять, міледі.

— А що, як герцог, незважаючи на всі ці докази, не поступиться й далі загрожуватиме Франції? — відповіла та, якій кардинал сказав цей комплімент.

— Герцог закоханий, як божевільний, або, точніше, як дурень, — з глибокою гіркотою мовив Рішельє. — Подібно до паладинів [199] минулих часів, він затіяв цю війну тільки для того, щоб заслужити прихильний погляд своєї дами. Коли він знатиме, що війна коштуватиме честі, а можливо, й свободи володарці його помислів, як він сам про це каже, то ручуся: він дуже серйозно замислиться, перш ніж наважитись на продовження війни.

— І все-таки — якщо він стоятиме на своєму? — спитала міледі з упертістю, яка свідчила, що вона хоче до кінця з'ясувати мету покладеної на неї місії.

— Якщо він стоятиме на своєму?.. — повторив кардинал. — Це малоймовірно.

— Це можливо, — відповіла міледі.

— Якщо він стоятиме на своєму… — кардинал замовк. За хвилину він повів далі: — Ну, якщо він стоятиме на своєму, мені лишиться сподіватися на одну з тих подій, які змінюють обличчя держави.

— Якби ваше високопреосвященство ласкаво погодились навести кілька таких прикладів з історії, — сказала міледі, — я, можливо, й розділила б вашу впевненість.

— Гаразд, слухайте! — мовив Рішельє. — Наприклад, у тисяча шістсот десятому році, коли славної пам'яті король Генріх Четвертий, керуючись майже такими мотивами, які нині спонукають до дії герцога, збирався водночас напасти на Фландрію та Італію, щоб із двох боків водночас ударити по Австрії, — хіба не сталася тоді подія, яка врятувала Австрію? І хіба королю Франції не може пощастити так само, як імператорові?

— Ваше високопреосвященство має на увазі удар кинджалом на Залізній вулиці?

— Атож, — сказав кардинал.

— А чи не вважає ваше високопреосвященство, що страта Равальяка стала грізною пересторогою для всіх, кому хоч на мить спаде на думку наслідувати його приклад?

— За всіх часів і в усіх державах, особливо якщо ці держави роздирали релігійні чвари, ніколи не бракувало фанатиків, котрі нічого так не прагнуть, як стати мучениками. Я оце пригадав, що пуритани страшенно злі на герцога Бекінгема і що їхні проповідники називають його антихристом.

— То й що ж? — спитала міледі.

— А те, — вів далі кардинал байдужим голосом, — що тепер досить було б лише зустріти, наприклад, жінку — молоду, вродливу і спритну, яка прагнула б помститися за себе герцогові. Таку жінку не так важко й знайти: герцог має неабиякий успіх у жінок, і якщо він своїми клятвами у вірності навіки збудив у їхніх серцях кохання до себе, то так само заронив у них і зерна ненависті своїми безнастанними зрадами.

— Звичайно, — сказала міледі холодно, — таку жінку можна знайти.

— Ну що ж! Така жінка, вклавши в руки якого-небудь фанатика кинджал Жана Клемана або Равальяка, врятувала б Францію.

— Так, але вона стала б співучасницею вбивці.

— А хіба хтось дізнався про імена співучасників Равальяка або Жана Клемана?

— Ні, бо, певно, ці люди стояли надто високо, щоб їх наважилися шукати там, де вони були. Не для кожного спалять палату суду, ваша світлосте.

— То ви гадаєте, що пожежа палати суду не була випадковістю? — спитав Рішельє таким тоном, наче це запитання не мало для нього ніякого значення.

— Особисто я, ваша світлосте, взагалі нічого не гадаю, — відповіла міледі, — я наводжу факти — тільки й того. Я лише кажу, що коли б носила ім'я мадемуазель де Монпансьє [200] або королеви Марії Медичі, то стереглася б куди менше, ніж тепер, називаючись леді Кларік.

— Ваша правда, — погодився Рішельє. — То чого б ви хотіли?

— Я хотіла б мати наказ, який наперед схвалював би все, що я вважатиму за потрібне зробити на благо Франції.

— Але спершу треба знайти жінку, про яку я казав і яка мріяла б про помсту герцогові.

— Її знайдено, — сказала міледі.

— Потім треба знайти фанатика, який правитиме за знаряддя Божественного правосуддя.

— Він знайдеться.

— Ну що ж! — мовив кардинал. — Тоді й настане час віддати наказ, про який ви оце згадали.