Сестра Керрі - Драйзер Теодор (мир бесплатных книг TXT) 📗
На світі завжди існують натури інтелектуальні й натури емоційні — ті, що живуть розумом, і ті, що живуть почуттям. З-поміж перших виходять люди дії — полководці й державні діячі, з-поміж других — поети і мрійники, одно слово, митці.
Як еолова арфа, відгукуються вони на найлегший подих уяви, відбиваючи всі зміни й коливання у світі ідеального.
Люди ще не зрозуміли мрійника, як не зрозуміли й суті ідеального. Закони й вимоги життєвої моралі надмірно суворі до мрійника. Одвічно прислухаючись до поклику краси, силкуючись уловити блиск її далеких крил, він кидається їй навздогін і стомлює ноги в довгій путі. Так прислухалась, так наздоганяла красу і Керрі, гойдаючись і наспівуючи.
Слід пам’ятати, що не розум керував нею. Вперше потрапивши в Чікаго, вона побачила, що місто таїть у собі не знані нею доти принади, й інстинктивно, під впливом тільки своїх настроїв, ухопилась за нього. Люди в гарному вбранні й розкішній обставі здавалися такими щасливими — і її потягло до цього всього. Чікаго і Нью-Йорк, Друе і Герствуд, вишукане товариство і сцена — все це були тільки випадкові епізоди. Не до них прагнула вона, а до того, що, на її думку, вони втілювали. Час показав їй облудність цих прагнень.
О плутанина людського життя! Який ще все-таки слабкий наш зір! Ось перед нами Керрі, спочатку бідна, недосвідчена, чутлива. Усе гарне в житті будить у ній бажання, але вона — ніби перед глухою стіною. Закони звістують: «Спокушайся, коли хочеш, усім, що є гарного в житті, але не наближайся до нього ніяким іншим шляхом, опріч праведного». Голос умовностей застерігає: «Не думай поліпшувати свого життя ніяким іншим способом, крім чесної праці!» Але чесна праця тяжка й оплачується мізерно; до того ж це довгий, дуже довгий шлях, що ніколи не приводить до краси, зате стомлює ноги й серце, а прагнення краси таке незбориме, що людина звертає з праведного шляху на ганебну стежку, яка швидше приводить до омріяної мети, — і скажіть, хто ж перший кине в неї каменем? Не зло, а жадання кращого найчастіше спрямовує кроки заблудлих. Не зле, а добре найчастіше спокушає чутливу натуру, що не звикла мислити.
Нещаслива йшла Керрі своїм шляхом, оточена тепер блиском й пишнотою. Так було, коли Друе заволодів нею, — вона тоді думала: «Ось тепер я досягла кращого життя!» Так було, коли Герствуд запропонував їй, здавалося, ще кращий шлях — їй тоді привиділось, що вона, нарешті, щаслива. Але світ проходить повз тих, хто не хоче поділяти його безумств, і тому вона знов лишилась сама. Її гаманець був завжди відкритий для тих, хто терпів аж надто дошкульні злидні. Гуляючи по Бродвею, вона вже не зважала на елегантність людей, які проходили повз неї. їм можна було б позаздрити, тільки якби в них почувалося щось від тієї ясної краси, що сяяла в недосяжній далечі.
Друе побачив, що його надії марні, і більше не показувався, Про смерть Герствуда Керрі навіть не знала. Чорна баржа, яка щотижня повільно відпливала від пристані в кінці Двадцять сьомої вулиці, повезла, серед багатьох інших, і його безіменне тіло на кладовище для вбогих.
Так поминуло в житті Керрі все пов’язане з цими двома людьми. їх вплив на її долю можна пояснити тільки характером її прагнень. Був час, коли обидва уособлювали для неї всю яскравість життєвого успіху. Як живі втілення найжаданішого в світі, вони були акредитованими послами вигод і спокою, і їхні вірчі грамоти сліпили очі своїм блиском. Цілком природно, коли те, що вони втілювали, перестало вабити її, роль послів скінчилась. Навіть якби Герствуд повернувся у своїй давній красі й славі, йому вже не пощастило б звабити її. Вона-бо переконалась, що і його світ, так само як і її теперішнє становище, не дає щастя.
Сидячи так, на самоті, вона являла приклад того, на які манівці заводить шукання краси людину, що живе почуттями, а не розумом. Раз у раз розчаровуючись, вона ще чекала того осяйного дня, коли її мрії стануть дійсністю. Еймс показав їй дальший крок, але, якщо вона його ступить, треба буде йти далі й далі, все вперед. Її вічно кликатимуть уперед відблиски блаженства, що осявають далекі вершини життя.
О Керрі, Керрі! О сліпі поривання людського серця! Вперед, вперед — кличе воно, рвучись туди, куди веде краса. Ось забринів дзвіночок самотньої вівці серед тихого краєвиду, чи блиснув красою зелений ліс, чи в глибині знайомого погляду промайнула душевна глибина — серце чує, відгукується, летить назустріч. І тільки як стомляться ноги і згасне надія, серце боляче защемить і сповниться тугою. Знай, що відтоді для тебе не існуватиме ні переситу, ні задоволення. У своїй гойдалці, мріючи біля вікна, ти віддаватимешся на самоті своїй тузі. У своїй гойдалці біля вікна ти мріятимеш про те щастя, якого тобі не судилось зазнати.
АМЕРИКА ЯК ВОНА Є (Про творчість Теодора Драйзера)
Роман Теодора Драйзера «Сестра Керрі» — перший великий твір молодого письменника — відкривав собою XX сторіччя (в американській літературі, сторіччя, якому судилося стати віком краху легенди про «найдемократичнішу» країну в світі, про країну «рівних можливостей», якою вважалися Сполучені Штати Америки в період становлення і розвитку молодої капіталістичної держави.
Вже Марк Твен частково зняв позолоту з блискучої поверхні американського життя. «В своєму «Позолоченому віці», — казав Драйзер, — великий письменник Марк Твен викривав нелюдський і всесильний «економічний індивідуалізм» Америки. Можна сказати, що Марк Твен перший пішов цим шляхом». Таким самим шляхом ішли Лінкольн Стеффене та інші «розгортачі бруду». Та всі вони викривали окремі риси, виявляли найпекучіші виразки на тілі капіталізму. Теодор Драйзер перший з американських письменників у своїй художній творчості керувався думкою про антигуманність всієї системи капіталізму. В книжці «Трагічна Америка» (1931) Драйзер глибоко і всебічно критикує всі сфери американського життя. «Я виклав ті найважливіші факти сучасної американської дійсності, що, на мій погляд, досить яскраво характеризують і в економічному, і в соціальному плані крах капіталізму… Я маю до своїх послуг деякі факти й досвід і все те переконує мене не тільки в тому, що капіталізм тепер переживає свій занепад, але й у тому, що ніякими реформами становища не зміниш». Ця думка є провідною для всієї творчості Драйзера.
Теодор-Герман-Альберт Драйзер народився 27 серпня 1871 року в містечку Террі-Хоті (штат Індіана). Він був дванадцятою дитиною в родині робітника місцевої фабрики. Щоб прогодувати себе, дітн повинні були допомагати дорослим. Майбутньому письменникові доводилося збирати вугілля на залізниці, а іноді й просто красти його з вагонів, продавати газети, полоти чужі городи.
З шістнадцяти років Теодор Драйзер почав самостійне життя. Віл залишив сім’ю, переїхав у Чікаго, де спочатку не цурався найчор-нішої роботи. Дитинство і юнацькі роки минали в злиднях і стали для письменника школою життя, назавжди прихилили його серце до бідних і знедолених. Через багато років вія писав: «Я народився бідняком. Подеколи в грудні й листопаді я ходив босим. Я бачив, як поневірялася моя люба мати і у відчаї заламувала руки. І, мабуть, саме тому я — хай би там що — виступаю за таку соціальну систему, яка може бути і буде краща за нашу». Ця переконаність усе життя керувала творчістю і вчинками Теодора Драйзера.
Всього один рік Драйзеру довелося вчитися в університеті. Саме тоді в ньому пробудилася любов до літератури, він дуже багато читав, особливо велике враження на американського юнака справили твори Л. М. Толстого. В квітні 1892 року йому пощастило влаштуватися репортером у чікагську газету. За три роки роботи в різних газетах Драйзер мав не одну нагоду по-справжньому спізнати життя своєї країни. Все це стало школою для майбутнього письменни-ка-реаліста. З 1895 року Драйзер співробітник різних часописів — редагує, пише нариси, есе, нотатки. І це вигострило його письменницьке перо. Іншим джерелом літературного навчання стала для письменника сама література. В ці роки він дуже багато читає, надолужуючи прогалини своєї освіти.
