Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Классическая проза » Самотній мандрівник простує по самотній дорозі (Романізовані біографії. Оповідання, роман) - Домонтович Віктор

Самотній мандрівник простує по самотній дорозі (Романізовані біографії. Оповідання, роман) - Домонтович Віктор

Тут можно читать бесплатно Самотній мандрівник простує по самотній дорозі (Романізовані біографії. Оповідання, роман) - Домонтович Віктор. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Привести дромадера для еміра Тадж-ель-Фаґера.

І з усіх сторін, з усіх наметів озвалися голоси: «Мир з тобою».

Привели дромадера, свою улюблену кобилу Муфташарах я наказав прив’язати за вуздечку до сідла верблюжиці й рушив у дорогу».

Але дорога до Пальміри не була щаслива для еміра. В країні панував неспокій, у Багдаді ув’язнили багато арабських шейхів, вибухли повстання, і не знати було, яке плем’я дружнє і яке вороже.

Сталося так, що Ревуха натрапив у дорозі на вороже плем’я, яке взяло його в полон і вирішило його стратити. Лише щасливий випадок в останню хвилину врятував його з цеї критичної ситуації. Заприязнений князь, який пізнав його, визволив його, і далі вони вирушили в путь разом.

Ще того дня вони мали дістатися до міста Сонех, але їм це не пощастило. «Коло сьомої години кобила князева й моя Муфташарах піднесли голови, почали стригти вухами і тривожно іржати. Князь сказав: «Десь поблизу ворог!» — і наказав стати табором, збити в купу верблюдів, а збройним вишикуватись. І справді, незадовго ми побачили вершників, кінних і на верблюдах. То була група арабів з племени Ібн-Геддалу, що їх шейх перебував у ув’язненні в Багдаді. Зі стрілами вершники понеслися на наш табір, але їх було відбито пострілами. За деякий час вони повторили напад. Ми билися з ними до пізньої вечірньої години, відбиваючи по кілька разів їх уперті напади.

Ніч спинила бій. Під покровом темряви нам пощастило одірватися від ворога й ми рушили далі. На ночівлю ми розташувалися в долині Вад-ель-акріб, званій так через безліч скорпіонів. Перед світанком ми знялися з місця і через три години приспішеної й важкої їзди ми досягли малого оточеного стіною міста Сонех, де князь гостив мене три дні».

Гашишні сни Сходу

Два роки прожив Ревуха на Сході. Л. Дамуазо, француз, який з доручення короля Людовика XVIII прибув р. 1819 до Олександретти, щоб вивезти з Сирії табун арабських коней, призначених для королівської стайні, у своїх мемуарах згадує про тутешні зустрічі свої з Ревухою. Він стверджує, що Ревуха вмів купувати коней, знав добре арабів і пережив багато пригод. Він оповідає про один епізод, коли араби, що супроводили Ревуху під час його подорожі до руїн Пальміри, змовились забити і пограбувати свого пана, але він, підслухавши їхню розмову, бо знав добре арабську мову, встиг своєчасно втекти і сам один через пустелю по зірках щасливо дістався до Алеппо.

Лорд Байрон міг би позаздрити на надзвичайність його пригод. Небезпеки підстерігали його на кожному кроці. Постріл з рушниці, удар кинджала, щасливо відбитий. У кожній крихті їжі, в кожному ковтку рідини могла бути отрута. Хтозна, чи побіжно відчутий біль не був спазмом останнього конання?.. Зі своїм лікарем Ревуха часто вів довгі розмови про таємниці східних отрут.

Усе тут було надмірне: сонячна спека, аромат квітів, міцна кава, тютюн, смак солодощів, наркотики, і з них особливо гашиш. Цілий Схід був, як ці гашишні сни, привиди чудесних марень.

Зрештою йому довелось тікати. Лише вдвох з козаком, своїм вірним Соколом, він відбув подорож верхи в лютому 1820 р. через усю Передню Азію. Кістяки тварин і людей, біліючи в піску, визначали їм шлях.

Вичерпаний, знесилений, без грошей Ревуха дістався до Царгорода. Він сидів у кав’ярні, й свіжий вітер з моря обвівав йому почорніле, спалене сонцем і вітрами пустелі обличчя. Він не мав нічого в кишені, щоб заплатити кефеджі за з’їджений плов і випиту каву. Тільки випадковий прихід знайомих, що завітали до кав’ярні, врятував його з прикрого становища.

Арабізована Саврань

І тепер він знов був на Поділлі в Саврані. Для коней, вивезених зі Сходу, на решту грошей, що ще в нього лишилися, він збудував розкішні стайні. Він усе ще жив споминами про Схід. Усе повинно було нагадувати йому Схід. Килимами прибрані кімнати, барвистий шовк канап, низькі столики з чорного дерева, прикрашені різьбою й інкрустаціями, арабські написи з Корану на стінах, їжа, його власне убрання й убрання служби.

Він почав арабізувати Саврань з того, що вирішив побудувати в містечку мечеть, зі струнких мінаретів якої муедзин тричі на день проголошував би хвалу Аллахові. Уже почали звозити цеглу й дерево. І лише рішучий протест з боку місцевого пароха, савранського ксьондза Яна Комарницького, не дав йому змоги довести цей екстравагантний проект до кінця.

Та з Ревухи була вперта людина. Духовна влада могла перешкодити йому збудувати мечеть у Саврані, але жадна влада в світі не могла заборонити інше: обернути довколишні савранські поля в арабську пустелю.

Часто він віддавався східній аскезі. Не їв свинини, не пив вина, не вживав горілки, як це наказав Пророк. Відбував однаково католицькі й магометанські пости.

Він був філантроп і великий прихильник поглядів Ж.-Ж. Руссо. За Руссо, лише природна людина є правдиво моральна й щаслива. Як Шатобріан в ірокезах Америки й Дідро в мешканцях Таїті, так Ревуха в бедуїнах Арабії побачив щасливих дітей природи. З любови до людства він вирішив своїх підданих, українських селян, зробити природними й щасливими.

Перед двома тисячами років їхні предки — бедуїни Арабії — вийшли з гір Неджду й вимандрували на Північ. Він бачив свою місію в тому, щоб розбуркати в них згаслий дух предків. Обернути поля Поділля в арабську пустелю й селян у кочових бедуїнів. Він діяв рішуче, хоч і поступово. Почав з малого. З околишніх піль савранських.

Дбаючи про добро людське, він наказав виселити людей з їхніх садиб, попалити хати, порубати садки, витеребити ліси, засипати криниці й річки, бо хто ж таки, справді, бачив, щоб по пустелях текли річки, були села або росли ліси?.. Протягом кількох місяців тисячі селян не робили нічого, як тільки звозили звідусіль на савранські поля пісок. І, нарешті, ідеальна мета була здійснена: чорноземля зникла під покровом піску. Під блакитним небом Поділля з краю до краю в незміряну безвість простяглася піскова пустеля, пласка й сліпучо-біла, що майже не відрізнялася від арабської. Посередині пустелі була оаза. Пальми, що росли в діжках, вкопаних у землю, гордо гойдали своїм верховіттям, мов на далекій вітчизні.

— Хто такі козаки? — казав Ревуха. — То ж вони правдиві українські бедуїни!

І серце його палало, коли в арабському бурнусі, з рушницею, прикрашеною перламутром, у супроводі козаків, перебраних, як бедуїни, він на улюбленій своїй кобилі мчав по савранській пустелі. І вночі на небі серед зірок він шукав приязного світла щасливої своєї зірки Кавкаб.

Ревуха міг пишатися з діла своїх рук. Ще ніхто з усіх послідовників Руссо не зробив нічого подібного, як оце він тут у себе в Саврані.

Одвідуючи сусідів, він ніколи не спав у покоях на приготованому для нього ліжкові. Він возив з собою намет, розбивав його на подвір’ї і в ньому спав. Він казав, що його гнітять мури будинку і він не може заснути, відчуваючи над собою тягар стелі.

Він волів жити природним життям природної людини і тому ніколи за обідом нічого не пив. Він посилався на повчальний приклад диких тварин. «Прошу вас, — казав Ревуха, — жадна дика тварина не питиме під час їжі. Лише через пару годин після їжі звірі йдуть до водопою. Араби, діти природи, роблять так само!..»

Поет, маляр, співець

Він був поет, один з видатних поетів свого часу, що зробив собі ім’я своїми збірками поезій, присвячених Сходу: «Мелодії арабські», «Мелодії грецькі». Блискучий оповідач, він з незрівняним ефектом розповідав про свої мандрівки й пригоди на Сході. Як мистець, він мав непересічні здібності маляра. Був музично обдарований, мав чудесний голос, добрий музичний слух. Одягнений у шовковий арабський бурнус, — сучасники згадують про «пунсову тоґу», — в золотому сяйві пишної своєї бороди, Емір, під акомпанемент фортеп’яно, співав, при світлі свічок, модні італійські оперові арії.

Коли італійська співачка, божественна й незрівнянна Анджеліка Каталані, тодішня оперова слава, прибула до Кам’янця і тут для неї не було партнера, Ревуха співав з нею на сцені. Славетна співачка лишилася задоволена з нього як співака й як ґалантного кавалера.

Перейти на страницу:

Домонтович Віктор читать все книги автора по порядку

Домонтович Віктор - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Самотній мандрівник простує по самотній дорозі (Романізовані біографії. Оповідання, роман) отзывы

Отзывы читателей о книге Самотній мандрівник простує по самотній дорозі (Романізовані біографії. Оповідання, роман), автор: Домонтович Віктор. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*