Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

— Гарну куховарку знайти нелегко...— сказала Кінкіна. Вона мала рацію. Куховарка цінувалася в Ільєусі на вагу золота, заможні родини запрошували куховарок з Аракажа, з Фейра-де-Сант-Ана, з Естансії.

— Отже, домовились. Я пошлю Шіко Молезу купити все необхідне.

— Чим швидше ви це зробите, тим буде краще, сеньйоре Насібе.

Він встав і потиснув руки сестрам. Поглянув ще раз на закиданий журналами стіл, на поміст, вже приготовлений для встановлення презепіо, на картонні коробки з вирізками.

— Я принесу журнали. Я вам дуже вдячний за те, що ви мені допомогли...

— Пусте! Ми охоче зробимо це для вас. Але все-таки, сеньйоре Насібе, ви мусите одружитись. Якби ви були одружені, подібних історій з вами б не траплялося...

— У місті стільки гарних дівчат...

— У мене є для вас на прикметі гарна наречена, сеньйоре Насібе. Дівчина порядна, не з цих вертихвісток, що мають на думці лише танці та кіно... Вихована, уміє навіть грати на піаніно. Правда, з бідної родини.

Старі дуже любили бути сватами. Насіб розсміявся:

— Коли я вирішу одружуватись, неодмінно прийду прямо до вас. По наречену. 

В безнадійних пошуках 

Він розпочав свої безнадійні пошуки з пагорба Уньан. Нахилившись вперед усім своїм могутнім тілом, обливаючись потом під нещадними сонячними променями, Насіб обійшов майже все місто з кінця в кінець. На вулицях відчувалось веселе пожвавлення. Фазендейро, експортери, торговці голосно вітались між собою.

В цей базарний день крамниці були переповнені, лікарські кабінети і аптеки не могли вмістити тих, хто бажав туди потрапити. Пересічений рельєф міста давався взнаки. Насіб лаявся, але вперто продовжував пошуки. Коли вчора вночі він прийшов додому, зморений після робочого дня і побачення з Різолетою, він склав собі план на завтра — перш за все спати до десятої години, доки Шіко Молеза та Біко Фіно, закінчивши прибирати бар, почнуть обслуговувати перших відвідувачів; потім подрімати під час сієсти після сніданку, зіграти партію в шашки з Ньо-Гало або Капітаном, погомоніти з Жоаном Фулженсіо, довідатись про місцеві і світові новини, сходити після закриття бару до кабаре і, очевидно, знову провести вечір з Різолетою. І ось, замість цього, він змушений бігати по вулицях Ільєуса і лазити крутими схилами...

На Уньані він відмовився від послуг двох каброш, з якими домовлявся раніше про допомогу Філомені. Одна з них, сміючись беззубим ротом, сказала, що вміє готувати лише прості страви. Друга — не вміла навіть цього... Що ж стосується акараже, абара, солодощів, мокеки і запіканки з креветок, то їх би могла приготувати хіба сама Марія де Сан-Жорже... Насіб, продовжуючи розпитувати всіх зустрічних, спустився з протилежного схилу пагорба. Знайти в Ільєусі куховарку, яка могла б готувати для бару, було нелегкою, майже неможливою справою.

Насіб побував у порту, потім завітав до дядька: може, там порадять кого-небудь? У відповідь він вислухав тітчині скарги: була в них одна більш-менш підходяща жінка, вміла дещо робити, але пішла від них з доброго дива. І ось тепер їй самій доводиться не вилазити з кухні, доки не знайдуть іншу куховарку. Чому б Насібові не поснідати з ними?

В одному місці йому розповіли про знамениту куховарку, яка живе на пагорбі Конкіста. «Першокласний майстер»,— сказав іспанець Феліпе, що ремонтував не лише черевики і чоботи, а й сідла та гнуздечки. Балакун, яких мало, гострий на язик, але з добрим серцем, цей Феліпе уособлював в Ільєусі крайнє ліве крило, оголошуючи себе при кожній слушній нагоді анархістом і загрожуючи звільнити світ од капіталістів і клерикалів. Але це не заважало йому бути другом і нахлібником багатьох фазендейро, в тому числі й отця Базіліо. Прибиваючи підметку, він виспівував анархістські пісні, і варто було послухати ті лайки, які він кидав на адресу священнослужителів, коли грав у шашки з Ньо-Гало. Феліпе зацікавився кулінарною драмою Насіба.

— Є тут одна Маріазінья. Диво, а не куховарка!

Насіб рушив на Конкісту, схил був ще слизький після дощів, негритяночки, що стояли в гурті, дружно розсміялися, коли він упав і забруднив штани. Після довгих пошуків він знайшов, нарешті, на вершині пагорба помешкання куховарки — курінь з дощок та бляхи. Цього разу йому чомусь здалося, що він на вірній дорозі до мети. Сеньйор Едуардо, який розводив молочних корів, дав Маріазіньї позитивну характеристику. Вона в свій час працювала в нього, догодити вміє. Єдиний її недолік — це потяг до алкоголю. Куховарка страшенно полюбляла кашасу і, коли напивалась, починала буянити, ображала дружину Едуардо, дону Маріану, тому йому довелося звільнити Маріазінью.

— Але для вас, як неодруженого...

П'яниця вона чи ні, але, коли вона добра куховарка, він її візьме. Принаймні до того часу, поки знайде іншу. Нарешті він побачив убоге помешкання і босоногу Маріазінью, що сиділа біля дверей. Вона розчісувала свої довгі коси і давила воші. Це була жінка років тридцяти — тридцяти п'яти, опухла від пиятики, але з слідами минулої краси на смаглявому обличчі. Вона вислухала його, не випускаючи з рук гребінця. Потім розсміялася, немовби Насіб сказав їй якийсь жарт:

— Ні, сеньйоре. Тепер я готую лише для чоловіка і для себе. Він навіть не хоче чути, щоб я була у когось куховаркою.

З будиночка почувся чоловічий голос:

— Хто там, Маріазіньє?

— Якийсь сеньйор шукає куховарку. Пропонує мені йти до нього... Обіцяє добре платити...

— Пошли його до дідька! Яка ти куховарка!

— От бачите, сеньйоре? Він навіть слухати не хоче, щоб я була прислужницею. Ревнивий... Через кожну дрібницю зчиняє галас... Мій чоловік поліцейський сержант,— закінчила вона з гордим і задоволеним виглядом.

— Ти ще довго розмовлятимеш з незнайомою людиною, жінко? Жени його, доки я не розсердився...

— Краще вам піти тихенько...

Вона знову почала розчісувати коси, вишукуючи вошей, і простягнула ноги, підставляючи їх під сонячні промені. Насіб стенув плечима:

— Може, знаєш ще кого-небудь?

Вона не відповіла, лише похитала головою. Насіб спустився схилом Віторія, пройшов через кладовище. Внизу виблискувало місто, щедро затоплене сонцем. Пароплав «Іта», що прибув вранці, стояв на розвантаженні. Паршиве містечко. Стільки базікається про прогрес, а не можна знайти навіть простої куховарки.

— Це тому, що зростають запити,— пояснив йому Жоан Фулженсіо, коли араб зайшов перепочити в «Папеларіа Модело»,— робочу силу стає все важче знайти, і вона дорожчає. Послухайте, а спробуйте пошукати щастя на базарі.

Недільний базар являв собою святкове видовище, галасливе і колоритне. Величезне пустирище навпроти дебаркадера тягнулось аж до залізниці. Шматки в'яленого і копченого м'яса, свині, вівці, олені, різноманітна дичина. Мішки з білим маніоковим борошном. Золотисті банани, товсті гарбузи, зелене жило [34], кіабо [35], помаранчі. В наметах подавали на бляшаних жаровнях сарапател [36], фейжоаду [37], мокеки з риби. Селяни закушували, запиваючи страви кашасою. Насіб спробував щастя тут. Огрядна негритянка, в тюрбані, з намистом на шиї і браслетами на руках, наморщила ніс:

— Працювати на господаря? Хай бог милує!

В клітках сиділи яскраві папуги, що вміли розмовляти.

— Хазяйко, скільки правите за цього блондина?

— Вісім рейсів, і то, як для вас...

— Така ціна мені не підходить.

— Але ж він справді говорить. Знає всі слова.

Папуга, немовби підтримуючи господарку, пронизливо заспівав: «Ай, сеу [38]». Насіб пройшов поміж горами молодого сиру, сонце відтінювало жовтизну стиглих жак [39]. Папуга горлав: «Селюки! Селюки!» Ніхто не міг порадити Насібу нічого путнього.