Твори - Хвильовий Микола Григорович (чтение книг .TXT) 📗

— З мене беруть податок, а я нічим не торгую. А тепер усі торгують. Або можна прожити не торгуючи?

ї ще каже:

— ¦ У мене дочка хвора, а їй не дають пайки» А тепер усі хворі мають одержувати пайки, бо тепер комунізм.

Це тона каже досить щиро.' Редактор Карк п’є в неї чай. За чаєм вона оповідає йому, як ховала фарфорові чашки від, реквізицій — вони лежали у відомого лікаря внутрішніх хвороб, а в нього реквізицій не було.

Потім вона згадувала минуле. Із станції бігли степові гудки, і хазяйка ще говорила:

— Колись їздила в Крим... Вілла була. Горняшки буди — багато. Під’їдемо фаетоном, а еотяг уже шипить. Сядемо — гу! — і поїхали. Так гарно в купе колисає. їдем, їдем — і так без кінця. На віллу в Крим. Все за тобою біжить, як у кінематографі. А тебе колисає...

Думав: все це порожньо, а гарно; спогади за єгипетські сфінкси — для чого? А теж гарно.

Потім він підвівся — іти треба. Похитала головою:

— Ах, редакторе! Працюєте ви багато. Матвій Самійло-вич...

І замислилась. Матвій Самійлович її чоловік. Розстріляли за контрреволюцію. Це було три роки тому. Висів йог<$ портрет над її ліжком, а в рядок — Михайловський ²². Купила на базарі, казали, що Михайловський теж не з комуністами.

Коли Карк проходив вітальнею, біля вікна сиділа Нюся. На качалці: не ходить, ревматизм. Качалка зі старими візерунками. Придивишся — щось подібне до візантійських малюнків, а то взагалі по фарбопису якогось минуло століття. Століття — віки. А то нагадує чомусь якогось гетьмана.

Нюся покликала. Коли підійшов, подивилась ясно.

— Драстуйте! — і подала руку.

Рука тепла й м’яка, як його маленька подушка з лебединого пуху, що подарувала мама. Мама вмерла, а подушка нагадувала маму.

Налетіла на вікно сіра хмара, і стало волохато. Замріялось. Нюся казала:

— Чому це в голові Два дні одбиває: губ-трамот! губ-тра-мот ²³! Чому це слово? Ну, я не знаю. Чому це слово? Навіть уночі тривожить: знаєте — гупає й утрамбовує. І боляче. Навіщо?

Вечоріло.

Слухав, як десь прокричав півень.

Нюся:

— А на тім тижні думала про степи= Про махновщину. Дов-го-довго думала. І думала, що махновщина — то є трагедія інтелігенції Лівобережної України. Як ви гадаєте?

Подумав.

— Може.

Потім сів біля неї, а вона ще говорила. Вона говорила краще, як Шкіц: тепло, по-жіночому. І хотілось погладити її руку.

За вікном гуділо місто. Десь ще мрокричав півень.

Зауважте, як пишуть молоді українські письменники» Ви їх, мабуть, не знаєте, а їх треба знати, це ще в Шевченка написано» Є повір’я, що наші діди всі грали на сопілках, тим-то й мова така музична. Наші діди були чабани і виганяли товар на вигін по синій росі, а біля підбитого бурею дуба грали на сопілках» А от Рабіндранат Тагор²⁴ теж народився в нетрях.

Так от, зауважте: вони родились в нетрях і заблукаписй в нетрях. Це погано. Я виходжу на новий шлях, і мені радісно. Поперед мене горить зоря, як і колись горіла. Я її кладу в своє волосся — і вона горить інакше... Да...

VII

На подальшім розділі мій читач зупиниться й продумає те, що він прочитав. Ах, як радісно блукати невідомими чебрецевими шляхами.

VIII

Для живої мислі читачевої.

IX

Мені хочеться говорити не на тему, і я говорю. Я хочу написати агітаційного листка. Історична справка: великій соціалістичній революції завжди бракувало на талановитих поетів-агітаторів, а халтурили всі, за гонорар. Як мені тяжко писати про халтуру, я дивлюсь у майбутнє, я звертаюсь до нащадків: заплюйте темну тінь моїх сучасників від халтури.

Це — риторика утилітарного походження. Ну і що ж. З Карком спільного — нічого, а з новелою — багато, з життям — теж багато.

Так от, революція творить новий побут, і треба писати революційний побут. Є ще пролетарська поезія', в українській літературі вона утворює добу, а може, епоху.,.

У мене, як на сеансі на користь голодних, в антрактах — «на користь». Між іншим — читайте оповідання на тему «голод» — це корисно.

...Про вічність твору: де тенденція — межа її, де рафінована художність. Я хочу, щоб твір мій був вічний І' величний... Пролетарська поезія — не метелик... Яка загальна композиція моєї новели?.. Важко торувати... твердий грунт, реп’яхи... Коли я вийду з літератури минулого?

Відчувайте змагання мого класу! Мій клас.— пролетаріат — по крові в бур’янах і на шляхах боротьби за волю, рівність і братерство.

X

У редактора Карка очі, як у Гаршина ²⁵, а очі Гаршина писав Рєпін , а Рєпін оголошував себе за українця, іі Нюсі здавалось, що в очах Карка — степи. Крім того, вона часто читала Бельше ²⁷, може, й тому степи.

Стояли ясні дні, і йшли ясні дні. За міськими левадами сторожили простори, і було просторо, а на душах темно* І на тих, і на других, і переможці, і переможені — а хто переміг? Це редактор Карк думає. Усі були похмурі, того й театри так повно заповнювала публіка... республіка..» хаі.— це редактор Карк думає.

На заняття ходив уже пізніш відповідального. Вчора зійшлись у кабінеті.

Відповідальний каже:

— Читали «Росію в імлі» Уельса ²⁸? Хай тепер радіє: на вулицях весело — магазини всі одчинено.

Занозуватий чоловік — це видно, і нервовий — це теж видно. Йому повсякчас здається, що з нього глузують. Він лає інтелігенцію, але любить, коли йому кажуть:

— Та ви ж самі інтелігент!

Правда, замахає руками:

— Ізбави Бог, ізбави Бог!

Каркові він говорить:

— Про присутніх історія замовчує.

Карк інтелігент. Карк червоніє. Відповідальний іде.

В редакції не по собі. В конторі теж. Контора міститься в одній із кімнат другого поверху.

А там, де була контора, губпечать роздає газети.

І там нудно. Згадує, яке життя кипіло тут.

У конторі сидить машиністка, дочка бувшого власника цієї друкарні... (бувшого... тепер усі бувші і все бувше, і в цім глибінь вечірньої мислі...). Каркові шкода її, і він також ставиться до неї, як і до статуї римського полководця,— з повагою, і йому сумно, коли дивиться на неї. Здається, що вона, як і Нюся, вміє говорити, що і в неї такі м'які руки, як у Нюсі. Проте він до неї ніколи не говорить.

Редактор Карк любить сидіти в кімнаті коректорів, а в конторі ні. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами. Напруження. Навіть небо працьовито заглядає сюди: світлі-світлі плями на розісланий папір. Думає:

Г ^:за триста літ така ж напруженість і байдужість до всього, що діється там»

»»»НІумить машина внизу» '

Пішов знову в кабінет» Йому треба писати передмову» Не хочеться» Але він сідає й пише — треба» Потім згадав про губ^трамот, і в голові почало одбивати:

— Руб-трамот!

Потім він пішов додому»

І завтра він ходив додому, і багато днів ходив додому» Дивився: по верхів'ях парку з паровозобудівельного в задумі ^: заходив десь дим, ішов за димом і думав про дим знову» По дорозі стрічав знайомих» Як от: у чумарці, із стьожкою, він завжди все знає, улесливий, лагідний»

Він каже:

— Хі! Хочете побачити радянський шлюб? Це інтересно» Справжній робітник з тютюнової фабрики» І його батько робітник»

Входять у церкву» Улесливий метушиться, вказує на двох, що біля вівтаря стоять,— шлюб» Запевняє, що це робітник, що батько його робітник. А Карк думає, що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек ²⁹»

Курить ладан-дим» Церква завжди збирала націю — Кири-ло~Мефодіївські братчики ³⁰, лаври — фортеці» Та от прийшла революція, і закуріло, і не стало церкви, і воскресла церква»

— Христос воскрес із мертвих!»»

Пішов дощ»

До великодніх свят було сіро, холодно, першого (паски святили) заясніло, весело, тепло» 5 другого» Потім знову дощі» Віруючі думали, що це знамення, і Карк сьогодні трішки збентежений: бачив колись комету з хвостом, чогось тепер зелена, біля Оріону»»» Нащо комета? А земля одірветься-таки від сонця й полетить у провалля» І тоді будуть смішні революції й автокефалії. Буде тільки дим» Дим заповнить повітря, і буде первотвір»