Пригоди Гекльберрі Фінна - Твен Марк (книги онлайн без регистрации txt) 📗
Ото йолоп, той Джім! — думаю собі. Треба було калатати в пательню, і то гатити безперестанку; а він ніяк не міг здогадатися, й оті проміжки між криками збивали мене з пантелику. Я веслував щодуху і несподівано почув голос позад себе. Тут уже я геть заплутався. Чи то гукає Джім, чи хтось інший, а може, я повернув кругом.
Я кинув весло. Знову чую крик, і знову позад мене, тільки в іншому місці; тепер крик не замовкав, але щоразу міняв своє місце, а я відгукувався, поки голос пролунав знову попереду мене, — отоді я зрозумів, що течія повернула човна носом униз за водою і, виходить, я їду куди слід, якщо це гукає Джім, а не якийсь інший плотар. В тумані я не міг упізнати його голосу, бо тоді все здається якимсь не таким і звучить не так.
Крик не вгавав, і за хвилину я врізався в крутий берег, на якому, мов клубки диму, манячіли величезні дерева. Але течія відкинула мене ліворуч і понесла далі, поміж корчами, де нуртувала вода, — така бистра течія була в тому місці.
Минуло кілька секунд, і густий білий туман знову повив усе навколо, й усі звуки завмерли. Я сидів тихесенько в човні, прислухався, як б'ється моє серце, і, здається, навіть не дихав, поки воно не відкалатало сотню разів. Нарешті я здогадався, в чому річ, і махнув на все рукою. Цей крутий берег був острів, і Джім обійшов його з другого боку. Це ж не якась мілина, що її можна минути за десять хвилин. На острові розкинувся справжній ліс, який трапляється тільки на великих островах; він був яких п'ять-шість миль завдовжки й понад півмилі завширшки. Я принишк у човні, нашорошивши вуха, і просидів тихо, мабуть, хвилин п'ятнадцять. Течія, звісно, несла мене вниз із швидкістю чотири-п'ять миль на годину, але того не можна помітити — навпаки, здається, ніби човен стоїть на воді нерухомо; і якщо на мить мигне який корч, то аж дух забиває і не догадуєшся, що це ти сам летиш, а думаєш: ух, та й прудко ж мчить отой корч! Якщо ви гадаєте, що вночі на річці, в густому тумані, не страшно й не почуваєш себе самотнім — спробуйте-но самі, тоді й побачите.
А далі з півгодини я все гукав: гукну, прислухаюсь і знов гукну; аж раптом чую — десь іздалеку долинув від гук; я спробував пливти на той голос, але даремно: відразу ж попав, мабуть, у ціле гніздо острівців, бо невиразно бачив, як вони пролітали з обох боків і часом були так близько один від одного, що тільки вузька протока залишалася між ними, а часом, хоч і не міг побачити, я знав, що десь тут мілина, бо добре чув, як вода плюскається між бережняком та різним сміттям, що його прибило до берега. Отут, серед обмілин, я так заплутався, що вже не чув ніякого крику; спочатку намагався його догнати, але то було ще важче, ніж гнатися за блудним вогником. Я ніколи не думав, що звук може так метатися на всі боки й так швидко й так часто міняти місце.
Мені довелося чотири-п'ять разів відштовхуватись від берега, щоб не наскочити на острівець; ну, думаю, мабуть, і пліт раз у раз натикається на берег, а то він відплив би від мене так далеко, що не долітало б із нього ніякого крику, — пліт несло швидше, ніж мого човна.
Минуло трохи часу, і мого човна знову винесло на відкрите місце, та я не чув більше нізвідки ніяких криків. Я вирішив, що Джім налетів на корча і йому каюк А сам так натомився, що ліг на дно човна й не хотів більше думати ні про що. Я, звісно, не хотів засинати, але на «мене сон так наліг, що я вже нічого не міг вдіяти і зважився яку хвилинку подрімати.
Спав я, мабуть, багато більше, ніж хвилинку, бо, коли прокинувся, зорі сяяли в чистому небі, туман розвіявсь, а човен мій плив кормою вперед по великому закруті річки. Спочатку я ніяк не міг утямити, де я: здавалося, що все те ввижається мені вві сні; а коли почав пригадувати, що сталося, то якось невиразно, неначе все те трапилося ще минулого тижня.
Річка була тут широчезна, й по обох берегах її тягся височезний густий ліс — справжній мур, наскільки я міг роздивитися при світлі зірок. Вдивляючись униз за течією, я помітив чорну цятку на воді. Я помчав за нею, а підпливши ближче, переконався, що то були дві колоди, зв’язані докупи. Потім я вгледів ще одну цятку вдалині й погнався за тією; а там іще одну, й цього разу я вже не помилився: то був наш пліт.
Коли я добрався до плоту, то побачив, що Джім сидячи спить; він схилив голову на коліна, а праву руку поклав на стернове весло. Друге весло було зламане, весь пліт укритий листям, галуззям та намулом. Виходить» і він побував у бувальцях.
Я прив'язав човна, вклався на плоті під самісіньким Джімовим носом і почав позіхати й потягуватися, а тоді й кажу:
— Агов, Джіме, хіба я заснув? Чом же ти мене не збудив?
— Господи боже ти мій! Та невже це ти, Геку?! То ти не помер, чи то пак не втонув — ти знову вернувся? Ото щастя! Аж не віриться, голубе! Дай-но я подивлюся на тебе, синку, дай-но я тебе помацаю. Ні, то ти й справді не вмер! Справді вернувся живий та здоровий! Еге, той же самий колишній Гек, ну слава богу!
— Що тобі, Джіме? Ти часом не випив?
— Випив? Де б я випив? Та хіба ж тут було до пиття?
— Ну, то чого ж ти розказуєш мені сон рябої кобили?
— Як то… сон рябої кобили?
— А чого ж ти ляпаєш язиком, ніби я тільки-но вернувся, ніби мене тут не було?
— Геку… Геку Фінне, глянь мені в очі, глянь мені в очі! Хіба ж ти не сходив із плоту?
— З плоту? Я? Та ти що? Нікуди я не сходив. А куди ж би я мав ходити?
— Отакої! Слухай-но, хлопче, тут щось не теє, їй-богу, щось не теє! Може, я не я, тоді хто ж я? Якщо я не тут, то де ж я подівся? Ось що хотів би я знати.
— Тю! Мені здається, що ти — це ти, і, певна річ, ти тут, а от у голові в тебе, здається, замакітрилося, старий дурню!
— В кого — в мене? Ні, ти мені скажи: хіба ж ти не їздив у човні з мотузкою, щоб прив'язати плота десь при березі на мілині?
— Ні, не їздив. Яка там до біса мілина? Ніякої мілини я не бачив.
— Ти не бачив узбережної мілини, порослої кущами? Ану пригадай-но, хлопче: ще мотузка відв'язалася, плота підхопила течія, і ти разом з човном зник у тумані!
— В якому тумані?
— Як у якому тумані?! Та в тому ж, що стояв над річкою цілісіньку ніч. Хіба ж ти не гукав, хіба ж я не гукав, і хіба ж ми не заблудилися поміж острівцями, один із нас заплутався між ними, а другий однаково що заплутався, бо ж не знав, де саме його носить? І хіба ж я й сам не натикався на чортову гибель отих клятих острівців, та так, що мало не втонув був разом із плотом? Хіба ж усе теє було не так, хлопче, хіба ж не так? Ну ж бо, відповідай!
— Щось ти наплутав, Джіме! Я нічого не второпаю. Не бачив я ні туману, ні острівців — нічого такого не було! Я сидів отут і гомонів з тобою цілу ніч, поки ти хвилин десять тому не заснув, та, мабуть, і я задрімав біля тебе. Не міг же ти за цей час напитися п'яний, — виходить, тобі все це приснилося.
— Та як же могло наснитися так багато за якихось десять хвилин?
— А от приснилося, бо ж нічого такого не було.
— Та що ти, Геку! Таж воно так виразно стоїть мені перед очима, як…
— Ну, та й що з того, виразно чи не виразно? Нічого такого не було — і край! Я ж знаю, бо весь час був тут.
Джім помовчав хвилин із п'ять, мабуть, обмірковував усе те. А тоді й каже:
— Ну добре, Геку! Може, мені воно й справді наснилося, а проте хай мене грім поб'є, якщо мені коли доводилося бачити такий чудернацький сон! І ніколи я так не стомлювався уві сні, як оце довелося.
— Ого, ще й як можна вві сні стомитися! Трапляється! Що не кажи, а твій сон був, мабуть, віщий… Ану розкажи мені все чисто, Джіме, аж до найменшої дрібниці.
Джім почав свою розповідь і розказав усе майже так, як воно й було, та тільки де-не-де надто прикрашав. Потім сказав, що тепер треба той сон «витлумачити», бо його послано, щоб застерегти нас. Перша мілина — то людина, яка нам бажає добра, а течія — то друга людина, яка намагається відвести нас від тієї. Крики — то перестороги, що їх коли-не-коли посилають нам, і, якщо ми не зуміємо розгадати їх, вони завдадуть нам лиха, замість того щоб визволити нас із біди. Безліч острівців — то неприємності, що загрожують нам, якщо ми злигаємося з лихими людьми і взагалі з усякою поганню; та якщо ми не будемо втручатися в чужі справи, не будемо дратувати нікого, то виберемося з туману на широку світлу річку, тобто попадемо у вільні штати, де у нас більше не буде ніяких неприємностей.
