Твори - Хвильовий Микола Григорович (чтение книг .TXT) 📗

З другого боку, не може не кинутись в очі і той факт, що майже всі культури патріархального періоду утворились тими народами, які мешкали на території Азії, і тими, які географічно стояли на її межах. Таким чином, в творенні першого культурно-історичного типу людський матеріал Європи відіграв порівняно [не] велику роль, не дивлячись на те, що європейська територія в цей час навряд чи була порожньою. (Цю гіпотезу підтверджує хоч би те наукове припущення, яке встановлює існування слов’ян по цей бік Уралу з 1000 року до Р. X.). Отже, людський матеріал Азії розв’язував патріархальний період. Але розв’язуючи його, він остільки вичерпав свої творчі сили, що вже феодальний тип природно мусив виявляти себе на європейській території, де людський матеріал був повний набраної в віках і не виявленої енергії. Цією енергією Європа розв’язала не тільки другий період, але й третій — буржуазний. Четвертий, пролетарський, культурно-історичний тип європейське населення не здібне підняти. Це знову-таки гіпотеза, але для більш-менш спостережливої людини вона становиться за аксіому., Сьогодні ми — сучасники «Гибелі Європи», але не як фаустівської культури, а як буржуазного типу. Але ми — сучасники й свідки падіння творчої енергії людського матеріалу на європейській території Західне суспільство природно йде до стану духовної імпотенції,, Творчу енергію вичерпано, її хватило на два періоди: пройде багато віків, коли Європа знову (матиме — ?) блискучу історію» Це зовсім не значить, що вона ще довго не буде іти попереду інших країн, це зовсім не значать, що і в час свого тимчасового замирання вона не буде творити чудеса хоч би в тій же техніці,— це значить, що творча ініціатива всесвітнього, універсального значення вже не може виявитись на тій території, де розрядка людської енергії протікала на- протязі кількох десятків віків» Греція і сьогодні живе, але це вже не Греція далекої прекрасної культури. Рим і сьогодні жевріє, але жодний Муссоліні⁹⁷ уже не підніме його на висоту колишньої грандіози. Європейські комуністичні революції як пролог до пролетарського періоду не обійдуться без сторонньої ініціативи, як це було з буржуазними. І це зрозуміло, бо ініціатива піде відтіля, де буде творитись четвертий культурно-історичний тип. Тільки натхненці цього культурного періоду зможуть доконати капіталізм.

Але де ж ця загадкова країна, що розв’язує велику світову проблему? Вона там, на сході. Ех огіепїе Іих *.

Азія-знову виходить на широку історичну дорогу. Віковий, тисячолітній відпочинок східного людського матеріалу — це є період накопичення енергії для всесвітніх універсальних завдань. І тільки ця енергія здібна вивезти Європу з цивіліза-ційного періоду конаючого типу культури. В цьому не може бути сумніву. Соціальний пафос, що ним горить сьогодні Азія, є не тільки перша ознака відродження нових грандіозних сил, але й ознака відповідності останніх четвертому типу культури. Рапсодії і саги Рамаяни — напередодні свого воскресіння в новому пролетарському періоді» Сунь-Ятсенівські ⁹⁸ проекти розвитку хазяйства Хіни ⁹⁹ в інтернаціональному соціалістичному плані — не тільки протест проти імперіалізму західноєвропейських держав, але й яскрава ілюстрація до пробудження азіатської потенціальної енергії. Духовну культуру завжди тісно зв’язано з невловимим химерним процесом надбудов, і ми дуже хотіли б подивитись в якомусь 22 столітті на шпінгалета, який сьогодні вульгаризує теорію історичного матеріалізму заявою, що економіка Азії виключає всяку думку про універсальну роль останньої в світовому історичному процесі

Нещодавно Маяковський «одкривав» і розвінчував сьогоднішню Америку ¹⁰°. Зі слів, здається, Лозовського ¹⁰¹, індустрія цієї країни не така вже грандіозна, як нам здається. Настав час «одкрити» й Азію» Варто перечитати хоч би труди того ж доктора Сунь Ятсена про капіталістичний розвиток Хіни, щоб од нашого скепсису не залишилось і тіні. Але й Індія Тагора не та уже країна, що «под развесистой клюквой». Словом, економічних пе-редпосилок тут уже досить для розвитку духовної культури і саме четвертого типу. Звичайно, таке припущення можливе тільки тепер, коли економіка Західної Європи може стати заміцну матеріальну базу для азіатських конквістадорів. «Жовта небезпека», що її так жахалася буржуазія, по суті, завжди символізувала ту реальну силу, яка розв’яже проблему комуністичного суспільства, активно почавши утворювати новий культурно-історичний тип.

Отже, азіатський ренесанс тісно зв’язано з епохою великих горожанеьких сутичок, з смертельною боротьбою двох сил: з одного боку — капіталізму, з другого — східних конквістадорів. Західноєвропейський пролетаріат має важкі традиції і без пробудженої, універсального значення, азіатської енергії він не тільки не здібний почати новий культурно-історичний тип, але й звалити з себе мертву вагу третього стану, Це зовсім не значить, що «літературу творить не певна доба, а й спадщина», це зовсім не значить, що не треба брати на увагу «сили пролетаріату і його придатності викликати нові культурні здібності»,— це значить, що не треба вподоблятись однобокій теорії фізіократів, які в XVIII столітті фетишизували селянство. Пролетаріат не є абстрактна категорія, а тільки конкретний класовий організм, і кілька віків хазяйнування в Західній Європі духовної культури третього культурно-історичного типу не могли не відбитись на його техніці. Елементарний дарвінізм завжди це може підтвердити. Західноєвропейськйй пролетаріат для заволодіння матеріальними цінностями досить підготовлений. Але не треба забувати, що якийсь пруссизм виховував найкращий європейський пролетаріат (німецький) не з часів поразки і мрій про реванш, а на протязі багатьох великих років.

Азіатський ренесанс визначається не тільки відродженням класичної освіченості, але й відродженням сильної й цільної людини, відродженням нового типу відважних конквістадорів, що за ними тоскує й європейське суспільство. Але цього не могла не розуміти буржуазія. Колись Копернік ¹⁰² вносив у світогляд сумніви, Ньютон ¹⁰³ з’ясував світовий порядок. Сьогодні фашизм прийшов цей порядок зміцняти. І хоч цей прихід запізні лий, але це досить вдала й вчасна вилазка: темперамент фашизму не може не викликати симпатію ¹⁰⁴.

Отже, всі ці передпосилки треба завжди брати до теорії залежності надбудов від економіки.

Але при чому ж тут Україна? А при тому, що азіатське відродження тісно зв’язане з більшовизмом і при тому, що духовна культура більшовизму може яскраво виявитись тільки в молодих радянських республіках... і в першу чергу під блакитним небом південносхідної республіки комун, яка завжди була ареною горожанських сутичок і яка виховала в своїх буйних степах тип революційного конквістадора. З другого боку, наша Євразія стоїть⁰ на межі двох великих територій, двох енергій, остільки авангардом 4-го культурно-історичного типу виступаємо ми. Колись Бухарін в своїй промові про «судьби російської інтелігенції» ¹⁰⁵ так говорив: «Ленін твердив, що за кілька років ми будемо вести за собою Азію. Цього ще нема, але це буде. Ми пропонуємо вам подумати про ці гігантські всесвітні масштаби. Зійдіть, будь ласка, з ідеологічної позиції, що вихваляє безграмотність сільської вчительки і не закликає (не закликайте — ?) нас до цієї темноти, а йдіть вперед по вказаній нами путі».

Те ж саме й ми говоримо нашим «чинушам». Коли вони не розуміють, що Гоміндан ¹⁰⁶ є фактор більш революційного значення, ніж якийсь амстердамський Інтернаціонал ¹⁰⁷, то ми, очевидно, завжди будемо розмовляти на різних мовах. Звичайно, «світовий пролетаріат» мусить «стати керівником визвольних рухів національностей Сходу». Але от біда — західноєвропейський пролетаріат ведуть Макдональди ¹⁰⁸ й Вандер-вельди ¹⁰⁹, що їх пролетаріат не завтра скине й у всякому разі не раніш великого пожару на Сході. «Культурні досягнення» західноєвропейського пролетаріату ми не думаємо скидати з «рахунків світової історії». Але ми знаємо, що коли Кант перекладає християнський дуалізм з мови феодальної на буржуазну, то буржуазний письменник Барбюс ¹¹⁰ намагається перекласти його на мову «могильщика» буржуазії. Такі «здобутки», очевидно, прийдеться «скинути з рахунків світової історії». Наше твердження, що азіатський ренесанс протягнеться на кілька століть, зустрічають вигуками: «Ловко, браво!», але не ловко виходить, коли наша галаслива червонохуторян-ська просвіта ніяк не може вивести свій світогляд з рамок масштабу провінціального вчителя політграмоти. І коли вона твердить, що за десяток-два років не буде буржуазії і світ стане за «єдину пролетарську сім’ю», то ми в цьому вбачаємо не тільки казенний оптимізм, але й учуваємо нотки песимізму жидкобородого «богоискателя», який давно вже махнув рукою на всесвітню революцію і, зробившись гвинтиком бюрократичної машини, виробляє для маси Золоті пілюлі заспокоєння» На його погляд, «вселюдська культура» прийде в якихось 40-х роках нашого століття. І він не хоче слухати, що для стабілізації нашої психіки прийдеться прихватити кілька віків, і тільки після цих віків ми зможемо творити «вселюдську культуру» ⁵³ Проте, коли розуміти останню як конгломерацію, що складається з «червоного вірша»., циркулярної інструкції і псев-домарксизму, то така й дійсно прийде за якийсь десяток років»