Мартін Іден - Лондон Джек (читать онлайн полную книгу txt) 📗
Листи ці особливо підкреслювали жахливу механічність усього процесу. То були стандартні друковані бланки, і він мав уже сотні їх, по десяткові, чи й більше, на кожен рукопис. Якби він одержав хоч один рядок, один-єдиний, написаний самим редактором на одному з цих листів, йому було б легше. Проте жоден редактор нічим не виявляв свого існування. І, кінець кінцем, Мартін дійшов висновку, що на світі немає ніяких живих редакторів, а є лише коліщатка добре змащеної, бездоганної машини.
Мартін був завзятий і витривалий, і в нього вистачило б упертості цілими роками годувати цю машину в такий спосіб. Але він спливав кров'ю, і боротьба мала скінчитися через кілька тижнів. З кожним тижнем рахунок за помешкання й харчі наближав день його банкрутства, а поштові витрати на сорок рукописів ще більше сприяли цьому. Він уже не купував книжок, заощаджував на кожній дрібниці, щоб як-небудь віддалити неминучий кінець; але бути ощадливим він не вмів і на цілий тиждень прискорив розв'язку, давши Мерієн п'ять доларів на плаття.
Мартін боровся в темряві, без поради й підтримки перед лицем одчаю. Навіть Гертруда почала поглядати на нього скоса. Спочатку вона, як добра сестра, дивилася крізь пальці на оті його, мовляв, дуріння, але, бувши до того ж сестрою дбайливою, згодом занепокоїлась. Тепер їй здавалося, що дуріння переходить у божевілля. Мартін бачив її тривожні погляди і мучився від них більше, ніж від одвертого глузування Бернарда Хігінботема. Мартін вірив у себе, але був самотній у своїй вірі. Навіть Рут не поділяла цієї віри. Вона хотіла, щоб він цілком віддався навчанню, і хоч одверто не засуджувала його захоплення літературною творчістю, але ніколи й не схвалювала його.
Досі Мартін ще ні разу не показував їй того, що писав. Він не зважувався на це з якоїсь особливої делікатності, та й знаючи, як багато працює вона в університеті, не хотів забирати в неї час. Але, одержавши диплома, Рут сама попросила Мартіна показати їй щось із його творів. Мартін і зрадів, і злякався. Перед ним же був фахівець. Вона — бакалавр мистецтв, вивчала літературу у видатних професорів. Можливо, редактори теж досвідчені судді, одначе вона не зробить так, як вони. Вона не надішле йому бланк з трафаретною відмовою і не скаже, що хоч його твору й не прийнято, проте він не позбавлений певної цінності. Рут говоритиме з ним як щира, чутлива людина, з властивою їй жвавістю та ясністю, а головне, хоч крайчиком ока побачить справжнього Мартіна Ідена. З його творів вона пізнає його душу й серце, зрозуміє дещо з його мрій, відчує силу, що криється в ньому.
Мартін відібрав для неї кілька других примірників своїх оповідань і після деякого вагання додав ще «Пісні моря». Одного червневого дня вони вирушили на велосипедах за місто. Це вони вдруге вибиралися вдвох на прогулянку, і, їдучи дорогою, вдихаючи тепле запашне повітря, в яке вливав прохолоду свіжий морський вітрець, Мартін усім серцем відчував, як прекрасно й доладно збудовано світ, як добре в ньому жити й любити. Вони лишили велосипеди край дороги, а самі піднялись на вершину пагорка, де від спаленої сонцем трави віяло живлющим духом жнив.
— Вона вже зробила своє, — мовив Мартін, коли Рут умостилась на його піджаку, а він простягся просто на теплій землі. Приємний запах трави долинав йому до мозку і розбурхував потік думок, що переходили від поодиноких фактів до узагальнень. — Вона виправдала вже своє призначення, — казав він далі, ніжно торкаючись сухої трави. — Вона прокинулась до життя під вологою зимових злив, боролася з весняними хуртовинами, цвіла й вабила до себе комах та бджіл, розкидала своє насіння і, виконавши свій обов'язок...
— Чому ви дивитесь на все так страшенно практично? — перебила його Рут.
— Та, певно, тому, що вивчаю теорію еволюції. Щиро кажучи, у мене ж це тільки розкрилися очі на світ.
— Проте мені здається, що ви перестали бачити красу, ставши таким практичним. Ви руйнуєте красу, як хлопчик, що ловить метеликів і стирає пилок з їхніх чудових крилець.
Він похитав головою.
— Краса має своє значення, але досі я цього не знав. Мені подобалось красиве просто тому, що воно красиве, та й годі. Я не розумів, що воно таке, краса. Але тепер розумію, чи, вірніш, починаю розуміти. Ця трава стала для мене куди прекрасніша, відколи я знаю, чому вона така, відколи я довідався про всю ту приховану дію сонця, дощу й землі, яка потрібна була, щоб на цьому пагорку виросла трава. Адже в історії кожної травинки є своя романтика, навіть свої пригоди. Думка про це бентежить мене. Коли я уявляю собі гру енергії й матерії і всю цю велику життєву боротьбу, мені здається, що я міг би написати цілу поему про траву.
— Як гарно ви говорите! — неуважно сказала Рут, але він помітив, що вона допитливо дивиться на нього.
Мартін на мить зніяковів і почервонів.
— Я радий, що хоч трохи навчився говорити, — пробурмотів він. — Мені ж так багато хочеться сказати. Але все це таке велике, що я не знаходжу слів. Іноді мені здається, що все життя, весь світ сповнили мою душу і жадають, щоб я говорив за них. Я відчуваю — хоч і не можу того пояснити — я відчуваю всю оцю велич, а коли починаю говорити, мурмочу, як мала дитина.
Нелегка це річ — втілити свої думки й почуття в такі слова, щоб той, хто читає чи слухає їх, знов перетворив їх у думки й почуття. І це велична річ. Ось я зариваюсь лицем у траву, і від пахощів її в мені розбуджується безліч думок і образів. Це ж пахощі всесвіту! Я чую сміх і пісню, щастя й горе, боротьбу і смерть. Від запаху трави в мене перед очима постають яскраві видива, і я хотів би розповісти про них вам і цілому світові. Але як то зробити? Язик мій зв'язаний. Оце тільки я хотів вам розповісти, як впливає на мене запах трави, і не зміг. Вийшло щось бліде й невиразне. Мої слова це безсилий белькіт. А я задихаюсь від бажання говорити! — Мартін розпачливо підніс руки. — Ні, це неможливо. Цього не зрозуміти, не передати словами!
— Одначе ви таки гарно говорите, — знову мовила Рут. — Просто дивно, яких успіхів досягли ви за той короткий час, що я вас знаю. Містер Бетлер — блискучий промовець, партійне керівництво штату завжди запрошує його виступати з передвиборними промовами. А от учора за обідом ви говорили не гірше від нього. Тільки він стриманіший. Ви занадто гарячкуєте, але згодом це мине. З вас міг би вийти добрий оратор. Взагалі б ви далеко пішли... якби схотіли. У вас є сила. Я певна, що ви могли б вести за собою людей, та й взагалі, за що б ви не взялися, вам усе далося б так само легко, як і граматика. З вас був би добрий адвокат, чудовий політичний діяч. Ніщо не заважає вам досягти такого самого успіху, якого досяг і містер Бетлер. І до того без катару, — додала вона всміхаючись.
Так вони розмовляли й далі. Рут лагідно-переконливим тоном знов доводила йому потребу в систематичній освіті і користь латини — мови, що лежить у підвалинах всякої професії. Вона змальовувала йому свій ідеал чоловіка й мужчини, цілком списаний з її батька і доповнений деякими рисочками, безперечно, від містера Бетлера. Лежачи на спині, Мартін уважно слухав і з насолодою стежив за кожним порухом її губ, але мозок його не сприймав слів. У її картині не було нічого привабливого, і до його гострої любовної туги домішувався тупий біль розчарування. Жодним словом Рут не згадала про його літературну працю, і принесені рукописи лежали забуті на землі.
Нарешті, коли вона замовкла, Мартін глянув, чи не низько спустилося сонце, і почав збирати рукописи, тим самим нагадавши про них.
— Ой, я й забула, — спохопилася Рут. — А мені так хочеться послухати.
Марин прочитав їй оповідання, як він гадав, одне з найкращих. Він назвав його «Вино життя», і те сп'яніння, що охопило його під час писання, він відчув і тепер. У самому задумі оповідання була своєрідна чарівність, а він ще намагався підсилити її яскравими словами й барвами. Запал, з яким Іден писав цю річ, ожив знову й пойняв його так владно, що він став глухий і сліпий на вади твору. Але не так було з Рут. Її досвідчене вухо вловлювало всі невдалі місця й перебільшення, надмірний пафос новака, порушення ритмічної будови фрази. А втім, вона взагалі не завважувала ніякого ритму, хіба що іноді оповідь ставала занадто пишною і неприємно разила її дилетантизмом. «Дилетантизм» — то й був її остаточний висновок, хоч про це Рут не сказала. Навпаки, коли Мартін скінчив, вона відзначила кілька дрібних недоглядів і сказала, що в цілому оповідання їй подобається.
