Сто років самотності (збірка) - Маркес Габриэль Гарсиа (читать книги онлайн без .TXT) 📗
— Я прибув на похорони короля.
Потім зайшли до кімнати, почали торсати Хосе Аркадіо Буендіа, кричати йому просто в вуха, а тоді піднесли дзеркало йому до ніздрів, але так і не змогли розбудити його. Трохи згодом, коли столяр знімав із небіжчика мірку для труни, побачили крізь вікно, що надворі йде дощ із дрібнесеньких жовтих квіточок. Цілісіньку ніч вони спадали на місто, немов безгучна злива, позасипали всі дахи, позавалювали двері, подушили тварин, які спали просто неба. Нападало стільки квітів, що вранці все Макондо було вистелене ними, ніби товстим щільним килимом, — довелося взятися за лопати та граблі, щоб розчистити дорогу для похоронного ходу.
Сидячи в плетеній гойдалці, з покладеним на коліна вишиванням, Амаранта задивилася на Ауреліано Хосе, який, густо наквацявши щоки та підборіддя мильною піною, гострив бритву об сирицевий ремінь, щоб поголитися уперше в житті. Намагаючись надати світлому пушку форму вусів, він поздирав собі прищі, порізав верхню губу й урешті зостався таким, яким був, проте складна процедура гоління справила на Амаранту враження, ніби від цієї хвилі він почав старіти.
— Ти викапаний Ауреліано, коли він був у твоїх літах, — мовила вона. — Ти вже чоловік.
Чоловіком він став давно, з того далекого дня, коли Амаранта, все ще вважаючи його дитиною, заходилася, як звичайно, роздягатися при ньому в купальні, — вона це звикла робити, відколи Пілар Тернера віддала їй хлопчика на виховання. Першого разу його зацікавила тільки глибока западина між її грудьми. Тоді він був ще такий невинний, що спитав Амаранту, чому це з нею таке скоїлося, і вона, роблячи рухи стуленими кінчиками пальців, ніби колупала собі груди, відповіла: «Копали, копали та й викопали». Довгий час по тому, коли вона, оговтавшись після смерті П'єтро Креспі, знову стала митися разом із Ауреліано Хосе, він уже не звертав уваги на западину, однак вигляд пишних грудей із коричневими сосками викликав у нього незнаний доти дрож. Він вивчав її далі, поступово відкриваючи для себе чудо інтимності, й від цього споглядання на його шкірі виступали сироти — такі самі, як і на її тілі від води. Ще зовсім малим Ауреліано Хосе взяв собі за звичку, щойно розвиднювалося, перебігати зі свого гамака в ліжко до Амаранти, чия близькість мала властивість проганяти страхи, породжувані темрявою. Але від того дня, коли він звернув увагу на її наготу, вже не страх перед темрявою спонукав його забиратися під протимоскітну сітку на Амарантиному ліжку, а палке бажання відчувати її теплий подих удосвіта. Якось на світанку, — це сталося саме тоді, коли Амаранта відмовила полковникові Герінельдо Маркесу, — Ауреліано пробудився від задухи і відчув, як Амарантині пальці, мов гарячі пожадливі черв'ячки, підбиралися до його живота. Прикидаючися сплячим, він перевернувся на спину, щоб відкритися їм, і тоді рука без чорної пов'язки посунула далі, нишпорячи, мов сліпий молюск серед водоростей своєї нестерпної туги. І хоча обоє вдавали, буцімто нічого не сталося, проте кожен знав, що інший також знає, і від тієї ночі вони були зв'язані нерозривними путами спільництва. Тепер Ауреліано Хосе не міг заснути, доки годинник у вітальні не заграє опівнічного вальсу, а перезріла дівчина, чия шкіра вже починала навіювати сум, не знаходила ні хвилини спокою доти, доки до неї під сітку не прослизне сновида, якого вона виплекала, не припускаючи навіть думки про те, що він правитиме їй за тимчасовий засіб від самотності. Вони не тільки спали вдвох, зовсім голі, віддаючись виснажливим пестощам, а й переслідували одне одного по всіх закутках будинку і в будь-який час зачинялися в спальні, охоплені постійним, неослабним збудженням. Одного разу Урсула мало не заскочила їх зненацька, коли зайшла до комірчини, де вони почали цілуватися. «Ти дуже любиш свою тітку?» — простодушно спитала вона Ауреліано Хосе. Він відповів ствердно. «І добре робиш», — схвально зауважила Урсула, відміряла борошна на хліб і повернулася на кухню. Цей випадок привів Амаранту до тями. Вона збагнула, що зайшла надто далеко, що вже не просто грається в поцілунки з дитиною, а бреде непевною трясовиною осінньої пристрасті, небезпечною і позбавленою майбутнього, — і відразу поклала всьому край. Ауреліано Хосе, котрий саме в той час закінчував свою стройову підготовку, був змушений примиритися з цим і почав ночувати в казармі. В суботу він із солдатами ходив до закладу Катаріно. Там юнака в його стрімчастій самотності й дочасній зрілості втішали жінки, які пахли зів'ялими квітами і яких він ідеалізував у темряві, обертаючи пристрасними зусиллями уяви в Амаранту.
Трохи згодом почали надходити суперечливі повідомлення про перебіг війни. Хоча сам уряд офіційно визнавав, що повстанці здобувають перемогу за перемогою, офіцери в Макондо мали секретні відомості про неминучу капітуляцію. В перших числах квітня до полковника Герінельдо Маркеса прибув посланець. Він підтвердив, що насправді керівники партії лібералів вступили в переговори з командирами повстанських загонів внутрішніх областей країни і невдовзі з урядом буде підписано перемир'я на таких умовах: ліберали дістануть три міністерські портфелі, буде створено ліберальну меншість у парламенті й оголошено амністію для повстанців, які складуть зброю. Посланець привіз цілком таємний наказ полковника Ауреліано Буендіа, не згодного з умовами перемир'я. Згідно з цим наказом полковник Герінельдо Маркес мав вибрати п'ятеро своїх найнадійніших людей і бути готовим разом з ними покинути країну. Наказ було виконано в якнайсуворішій таємниці. За тиждень до офіційного оголошення перемир'я, поки ширилися найсуперечливіші чутки, полковник Ауреліано Буендіа і десять відданих йому офіцерів, серед них — і Роке М'ясник, таємно після полуночі прибули до Макондо, розпустили ґарнізон, закопали зброю й знищили архіви. Вдосвіта вони покинули місто разом із полковником Герінельдо Маркесом і п'ятьма його офіцерами. Операцію було проведено так швидко й тихо, що Урсула дізналася про неї тільки в останню хвилину, коли хтось тихенько постукав у вікно її спальні й прошепотів: «Якщо хочете бачити полковника Ауреліано Буендіа, негайно вийдіть». Урсула підхопилася з ліжка й у самій нічній сорочці вибігла на вулицю, але встигла лише почути в темряві кінський тупіт — кавалькада, оповита хмарою куряви, гнала чвалом, залишаючи Макондо. І тільки назавтра Урсула побачила, що Ауреліано Хосе поїхав разом зі своїм батьком.
Десять днів по тому, як уряд і опозиція спільним комюніке повідомили про закінчення війни, надійшла звістка про перше повстання, підняте полковником Ауреліано Буендіа на західному кордоні. Проте його нечисленні й погано озброєні загони були розбиті менш як за тиждень. Однак протягом року, поки ліберали й консерватори робили все можливе, щоб країна повірила в "їхнє примирення, полковник Ауреліано Буендіа очолив іще сім збройних виступів. Якось уночі він відкрив зі шхуни гарматний вогонь по Ріоачі; щоб помститися за це, ґарнізон Ріоачі повитягав з постель і розстріляв чотирнадцять найвідоміших ліберал і в міста. Полковник Ауреліано Буендіа захопив прикордонний митний пост, утримував його понад п'ятнадцять днів і звідти звертався до нації з закликом почати загальну війну. Іншим разом він проблукав три місяці сельвою, намагаючися здійснити безглуздий задум — пройти хащами близько півтори тисячі кілометрів, щоб почати воєнні дії в передмістях самої столиці. Якось він опинився за двадцять кілометрів від Макондо, але передові загони урядових військ примусили його відступити в гори — в ті місця, що були неподалік від зачарованої галявини, де його батько багато років перед тим натрапив на кістяк іспанського ґалеона.
Якраз о тій порі померла Вісітасьйон. Умерла своєю смертю, як і хотіла, бо ж задля цього вона відмовилася навіть від трону, боячись безсоння. Вона заповідалат щоб зі скриньки під її ліжком дістали гроші, наскладані нею за двадцять років служби, і відіслали полковникові Ауреліано Буендіа на продовження війни. Але Урсула не стала діставати цих грошей: пройшла чутка, ніби полковник Ауреліано Буендіа загинув під час висадки на узбережжя поблизу головного міста провінції. Офіційне повідомлення про його смерть — уже четверте за останні два роки — вважалося вірогідним майже шість місяців, тому що про полковника Ауреліано Буендіа це надходило більше жодної вісті. Аж раптом, коли Урсула й Амаранта були вже оголосили нову жалобу, на додачу до попередніх, в місто прийшла приголомшлива звістка: полковник Ауреліано Буендіа живий, але, як видно, відмовився боротися проти уряду своєї країни й приєднався до федералістів, котрі звитяжно б'ються по інших республіках Карибського моря. Він з'являвся під чужими іменами й щоразу все далі від рідної землі. Згодом з'ясувалося, що в той час він був запалений ідеєю об'єднати всі федералістські сили Центральної Америки й повалити уряди консерваторів на всьому континенті — від Аляски до Патагонії. Перша звістка, яку Урсула одержала безпосередньо від нього, прибула аж через кілька років по тому, як він востаннє навідався до Макондо, — це був пожмаканий лист із нечіткими літерами, що порозпливалися, — його передавали з рук у руки аж від Сантьяґо-де-Куба.
