Дев'ять братів і десята сестриця Галя - Вовчок Марко (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
Тут бачив хлопець, як iнша весела дiвчина i прудкая, що не посмирили її анi робота, анi труди, щиро спiвала й пiдтанцьовувала, танцювала й пiдспiвувала з вiдрами на плечах на огульну втiху людську i на потiху; як возницi борються або прискають водою й лякають дiвчат; як часом наймички, розважившися, смiялися теж i гралися мiж собою. Гомонiла зграя, поки сонечко не закочувалося, багряна зоря не кидала на все мiсто свiй багрець i мороз не крiпчав; дзвiнко й рiзко одтупувалися усi ступнi по снiгу, ворiтьми стукнули, у дзвiн ударено, визга полоззя, й бiжать санки, й людський голос, i собачий лай. I вечiр згасає - який же холодний, багряний, самотнiй вечiр!
У хатi свiчка горить. Хазяїн шиє, якусь полу вiд кожуха строчить, хазяйка вишива кругленьку квiтку на очiпку шовком, - сидять коло столу обоє. Наймит веде коня напувати, дає коню вiвса й сiна й корову заганя на нiч, теж упертого кабана заганяв, приносив у хату дров на завтра, щепав трiски на пiдпал, вигрiбав попiл з печi, мазав хазяйськi чоботи. А хазяїн усе шиє, хазяйка вишиває i що-небудь розказує чоловiковi про те, що бачила на торзi, що чула вiд сусiдки. Хазяїн прислуха мовчки й часто оглядається на наймита, прикрикує, пригрожує; бува й те, що уставав хазяїн, кидав роботу i карав наймита свого або за те, що погано мазав чоботи, або за те, що дверi недобре причиня… Потому знов сiдає й шиє, а хазяйка, зиркнувши на хлопця, часом зiтхнувши, знов почина розказувати далi. У хатi душно та гаряче; порозвiшуванi по стiнах бiлих рябоперi птицi, здається, сказилися вiд цiєї духоти та жари - однi крила свої порозпростягали у розпачi та такеньки й зосталися - нема сили полетiти, нема сили й крила згорнути; другi знов у такiй самiй розпачi стулилися й нагогошилися. А морський розбишака-турок - той завсiгди поважно й смiло дививсь з-пiд своєї червоної чалми, держачи кинджала. Скiльки-то разiв, як гасили свiтло i хазяїн з хазяйкою спокiйненько засипали й товстим сном спали, потомленому, побитому наймиту малому снилося, що усi тi птицi рябоперi зiрвалися з стiн i гучною, розпачливою зграєю в'ються, б'ються, кружляють над його узголов'ячком усе прудше, усе важче, усе гарячiй, махаючи крилами пломенистими, усе вiд них душнiй, - i разом наче повiв вiтровiй, наче вода плескає - зникають птахи усi, широке та глибоке море колисає й плеще у береги, на березi сидить турок у червонiй чалмi, держачись за кинджал, дивлячись на наймита смiлими й поважними очима i наче об чiмсь питаючи, у далекостi киваючи… Скiльки-то вже разiв йому снилося, що знiма його щось у воздухи з птицями, що падає вiн i розбивається! Скiльки-то разiв у снi вiн плавав по голубому морю й тонув у глибi!
Зима доходила кiнця, та холоди ще сильнiї крiпили, I брати з Галею сидiли на печi, пiджавши ноги. Тихо було увечерi, коли вчулася ступа чиясь i щось мигонуло мимо вiконця.
- Мама! - покрикнула Галя.
- Нi, се не мама, - одказали брати.
- О! - шепотнула Галя; оченятка в неї прибiльшилися, а бровенятка вище знялися.
- Не бiйся, Галю, - промовив менший брат, i усi вони виглядали з печi, витягнувши шиї.
Отже вiдчинилася хатка - i старший брат уступив. Господи свiте! Який вигук [вони зняли], побачивши його! Як же до його кинулися! Як же за його вхопилися! Як же не знали, що казати й про що спитати! Прудкi несподiванi радощi такеньки усiх обхопили, що у головi закрутилося, у очах усе округи заходило й затанцювало - усi обступили, ухопили старшого брата i бiльш чули, що вiн тутоньки, нiж його на вiчi бачили, то й не вжахнуло нiкого їх ураз, що старший брат смер'тно блiдий, що волосся в його попутане та попатлане, що комiр у сорочцi подраний, наче хто ухватив силомiць i порвав, що обличчя у старшого брата якесь iскажене i що вiн не промовить слова, обiймаючись з ними усiма - тiльки важко дихає. I Галя перша покрикнула:
- О, який же став ти бiлий! А який же став ти наймит! Такий самий, як колись, я бачила, по дорозi за хазяйськими волами йшов, такий самiсiнький!
I Галя своїми живенькими оченятками у їх питалася: чи її правда?
Правда, правда! Зробивсь старший брат бiлий як крейда i справжнiй наймит… Та чого ж се комiр розiрваний, чого ж се волосся поклоччене? Чого ж се обличчя так показилося? Чому се дихає вiн тяжко та важко так?
Прудкi радощi прудко десь подiлися, усi очi впилися у старшого брата, усi дивилися на його пильно й неспокiйно i тепер вже бачили його добре.
- Сiдай, сiдай, братику, сiдай, любий! Ти втомився, коханий - щебетала Галя, прихиляючи тихесенько старшого брата за руку, а благi оченята у тривозi перепитували усiх, що таке не гаразд або що таке зробити? як запобiгти?
Старший брат сiв на лавцi, а усi iншi у рядочок коло його. Галя коло його стала та, дивлячись та турбуючись i забула, яково тим босим малим нiжкам холодненько стояти.
Старший брат усе-таки мовчав i дививсь у землю. А середнiй брат його поспитав:
- Як се ти до нас прийшов, брате?
- Хазяїн мене прогнав, - одказав старший брат.
Довгенько нiхто нiчого не промовляв. Галя сховала личенько до старшого брата у колiна.
- Вiн тебе бив, мабуть? - поспитав знов середнiй.
- Вiн мене давно бив, з першого дня, - одказав старший. Чому ж ти не втiк вiд його, чому його зараз-таки не кинув, брате? - з опалом та прудко промовив самий менший.
- Було б тобi втекти, - ледве чутно щебетала Галя, не зкiмаючи голiвки з братових колiн. Було б тобi до нас зараз прибiгти. Любий, любенький, любесечкии братику.
- Я хотiв ще перетерпiти, хотiв ще служити, - одказав старший.
Такого такого були прибиралися, як зобачаться, розказати старшому братовi про те, як вони усi теж пiдуть у наймити, служити та заробляти, про те, якi в їх тут були холоди та морози i як середнiй брат трохи пожару не запалив, узявшися в печi розпалювати, та, не слухаючи Галю, наклавшi повну нiч дров, i про те, яка Галя господиня вже стала й як варила їм сама картоплю, i про те, як Галя одного разу перелякалась навiки, признавши стару грушу коло хатки за каву… Такого, такого хотiли розпитатися в його, як вiн щодня жив, що бачив i що чув там. У мiстi де такеньки людно й гучно завсiди… Та теперки не приходило нiкому на думку анi розказувати, анi розпитуватисидiли усi мовчки та тихо, i усi дивились, як старший брат, у землю. Галя не раз, не двiчi пiдносила голiвочку з братових колiн, не двiчi, не тричi i ручечки угору простягала, поки не опинилась у його сама на колiнах, не обняла його за шию та не притулилася личеньком до його плеча. Тодi й Галя втихла, тiльки часочком тихенько мiцнiш пригортали до себе старшого брата нiжнiї рученятка.
Так вони сидячи дiждалися неньки.
Ненька злякалася, зобачивши старшого сина, вхопила його й, цiлуючи, притягнула до вiконця й у жаху оглядала його i в жаху питала:
- Що таке сталося? Що тобi, дитино моя? Що? Коли? Як?
- Мене хазяїн вигнав, мамо, - одказав старший син. Бiльш вона не питала вже нiчого, тiльки подивилась на його довше та мiцнiш його обняла та заплакала.