Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— Вона ще наробить чимало лиха.
Капітан, який прийшов завчасно, бо мав намір зіграти партію в шашки, конфіденційно повідомив Насібу, що стаття — це лише початок. Їх буде ще ціла низка, і взагалі справа не обмежиться самими лише статтями, Ільєусові доведеться пережити знаменні дні. Доктор, чиї пальці були забруднені чорнилом, а очі палали вогнем славолюбства, мимохідь забіг у бар, повідомивши, що страшенно заклопотаний. Що ж до Тоніко Бастоса, то він не повернувся, оскільки його викликав до себе полковник Раміро.
Першими прибули запрошені з Ітабуни, вони ніяк не могли нахвалитися подорожжю — автобус здійснив рейс лише за півтори години, незважаючи на те, що дорога не скрізь висохла. Приїжджі дещо зарозуміло роздивилися ільєуські вулиці, будинки, церкву, бар «Везувій», склад вин, кінотеатр «Ільєус» і приходили до висновку, що Ітабуна — набагато красивіша. В Ільєусі немає таких церков, такого кінотеатру, немає споруд, які могли б піти порівняння з новими будівлями Ітабуни, барів з таким широким вибором напоїв, кабаре, таких багатолюдних і гомінливих. Саме в цей час почала розвиватися конкуренція між двома найбільшими містами зони какао. Ітабунці говорили про нечуваний прогрес і дивовижне зростання їхнього краю, який ще кілька років тому був одним з районів Ільєуса — селищем із назвою Табокас. Вони сперечалися з Капітаном, обговорювали проблему гавані.
Родини ільєусців прямували в кіно, щоб побачити дебют факіра Сандри. Приваблені пожвавленням у барі, вони поглядали на поважних персон, що зібралися там, на великий стіл у формі літери «Т». Яків і Моасір зустрічали запрошених. Мундіньйо Фалкан прийшов з Кловісом Костою, і це у багатьох викликало зацікавлення. Експортер обнявся з деякими ітабунцями, серед них були і його клієнти. Полковник Амансіо Леал, що бесідував з Мануелом дас Онсасом, розповів про Жезуїньйо, який, з дозволу судді, виїхав на свою фазенду, де й чекатиме суду. Полковник Рібейріньйо не зводив очей з дверей кінотеатру, не втрачаючи надії першим побачити Анабелу. Розмова ставала загальною, говорили про вчорашнє вбивство, про похорони, про справи, про закінчення дощів, про майбутній урожай, про Анабелу і принца Сандру, але ретельно обминали гавань і статтю про неї в «Діаріо де Ільєус», немов боялися починати ворожі дії; ніхто не бажав брати на себе таку тяжку відповідальність.
Десь біля восьмої, коли вже почали були сідати за столи, хтось біля дверей бару сказав:
— А ось і полковник Раміро Бастос з Тоніко.
Амансіо Леал рушив їм назустріч. Насіб аж підстрибнув: атмосфера згущувалась, сміх був фальшивим, тепер він помітив револьвери під одягом. Мундіньйо Фалкан розмовляв з Жоаном Фулженсіо, Капітан підійшов до них. На протилежному боці майдану, біля воріт Малвіни, гуляв учитель Жозуе. Полковник Раміро Бастос увійшов у бар змореною ходою, опираючись на костур, і привітався до всіх по черзі. Зупинившись поряд з Кловісом Костою, потиснув йому руку.
— Як газета, Кловісе? Розцвітає?
— Дякую, полковнику, все гаразд.
Потім затримався трохи біля групи, в якій були Мундіньйо, Жоан Фулженсіо і Капітан, поцікавився поїздкою Мундіньйо, присоромив Жоана Фулженсіо, що той давно був у нього, перекинувся жартом з Капітаном. Насіб щиро захоплювався старим: його, мабуть, душить лють, але зовні ніхто цього не помітить. Полковник дивився на своїх супротивників, на людей, що вирішили боротися з ним, вирішили відняти в нього владу так, немов перед ним були нерозумні діти, що не становлять жодної небезпеки. Його посадовили на почесне місце, поміж двома префектами, а Мундіньйо сів неподалік — між двома суддями. Почали подавати страви, приготовлені сестрами Дос Рейс.
Спершу відчувалась якась стриманість і ніяковість, їли і пили, розмовляли і сміялися, а все ж відчували підсвідому тривогу, немов чогось чекали. Полковник Раміро Бастос не доторкнувся до їжі, а лише пригубив склянку з вином. Його короткозорі очі зупинялись то на одному гостеві, то на іншому. Затримавшись на Кловісу Кості, Капітані і Мундіньйо, вони потемніли. Раптом він запитав, чому немає Доктора, і висловив жаль в зв'язку з його відсутністю. Потроху настрій змінювався на краще, почали розповідати анекдоти, згадували танці Анабели, високо оцінювали страви, приготовлені сестрами Дос Рейс.
Нарешті настав час промов. Росіянин Яків і Моасір попросили Езекієла Прадо виступити від імені автобусної компанії, що влаштувала обід. Адвокат підвівся; він чимало хильнув, і язик його трохи заплітався, але все ж чим більше він пив, тим красномовніше виступав. Амансіо Леал щось тихо сказав Маурісіо Каїресу, очевидно, попередив його, щоб слухав уважніше. Якщо Езекієл, чия лояльність до полковника Раміро похитнулася за час останніх виборів, зачепить питання про гавань, то йому, Маурісіо, доведеться дати відповідь на цей недоречний виступ. Проте Езекієл в цей хвилюючий день обрав за основну тему питання дружби між Ільєусом та Ітабуною, містами-братами зони какао, нині з'єднаними ще й новою автобусною трасою. Ця траса — «грандіозний зачин» таких ділових людей, як Яків, «виходець з крижаних просторів Сибіру», що прибув сюди стимулювати прогрес цього бразільського куточка, — при цьому на очі Якова, котрий насправді народився на київській околиці, мимоволі набігла сльоза, — і Моасір, який завдяки своїм зусиллям став прикладом працьовитості. Моасір скромно потупився, а навколо лунали схвальні вигуки. Тут оратор узяв розгін і почав широко висвітлювати питання цивілізації, прогресу, накреслив велике майбутнє для зони какао, яка, поза всяким сумнівом, «незабаром досягне найвищого рівня культури».
Префект Ільєуса у нудній і довгій промові вітав мешканців Ітабуни, представлених на святі такими визначними особами. Префект Ітабуни, полковник Арістотелес Пірес, який задумливо спостерігав за всім, що діялося на бенкеті, коротко подякував йому у своєму виступі-відповіді. Потім надали слово Маурісіо Каїресу, він вирішив почастувати присутніх «на десерт» висловлюваннями з біблії, а наприкінці виголосив тост за «бездоганного ільєусця, якому ми багато чим зобов'язані, за шановну і достойну людину, невтомного адміністратора, зразкового батька і голову родини, керівника і друга, полковника Раміро Бастоса». Всі випили, і Мундіньйо також підніс чарку за здоров'я полковника. Не встиг ще Маурісіо Каїрес сісти, як з келихом в руках підвівся Капітан. Він сказав, що хоче теж виголосити тост, скориставшись з цього свята, яке символізує новий крок на шляху до прогресу зони какао. Тост за людину, яка прибула з великого південного міста, щоб у цьому районі знайти застосування своїм коштам, своїй винятковій енергії, своїм даним державного діяча і своєму патріотизмові. За цю людину, якій Ільєус та Ітабуна вже багато чим зобов'язані, чиє ім'я негласно зв'язане з цією автобусною компанією, як і з усім іншим, що за останні роки зроблено для мешканців Ільєуса,— за Раймундо Мендеса Фалкана піднімає він свого келиха. Тепер надійшла черга полковника випити за здоров'я експортера. Як згодом розповідали, протягом усієї промови Капітана Амансіо Леал тримав руку на револьвері.
Проте нічого не трапилося, хоча всі зрозуміли, що з цього дня Мундіньйо очолить опозицію і розпочнеться боротьба. Але вже не така, як бувало під час воєн за землю. Тепер зброя і засідки, підпал нотаріальних контор і підробка документів не вирішували справи. Жоан Фулженсіо сказав судді:
— Замість пострілів — промови... Так воно краще.
Але суддя завагався:
— Все одно це завершиться стріляниною, згадаєте моє слово.
Полковник Раміро Бастос у супроводі Тоніко незабаром пішов додому. Решта гостей усілися за столиками, продовжуючи пити. В окремій кімнаті зібралася компанія гравців у покер, дехто попрямував до кабаре. Насіб підходив то до одного гурту запрошених на бенкет, то до іншого, підганяв офіціантів. Пили багато. В самий розпал бенкету він одержав записку від Різолети; приніс записку хлопчик. Вона неодмінно має побачитись з ним вночі у «Батаклані». Внизу підпис— «твоє звірятко Різолета». Араб вдоволено всміхнувся. Біля каси лежав пакунок для Габрієли: ситцева сукня і пара сандалів.
