Сто років самотності (збірка) - Маркес Габриэль Гарсиа (читать книги онлайн без .TXT) 📗
Бачте, — відповів Хосе Аркадіо Другий, — мені здається, що з мене вийшов консерватор.
І він вірив, що так йому й судилося. Обурений полковник Герінельдо Маркес розповів про це Урсулі.
Тим краще, — схвально зауважила вона. — От якби він став священиком: може б, тоді Господь нарешті ввійшов у наш дім.
Невдовзі стало відомо, що падре Антоніо Ісабель готує хлопця до першого причастя. Підголюючи півням шиї, падре навчав його катехізису. А коли вдвох садовили на гнізда квочок, пояснював йому на простих прикладах, як воно вийшло, що Бог на другий день творіння постановив, щоб курчата вилуплювалися з яєць. Іще тоді в падре Антоніо Ісабеля почали виявлятися перші ознаки старечого недоумства, через яке він по кількох роках сказав, що, видно, диявол, повставши проти Бога, здобув перемогу й посів трон небесний, нікому не відкриваючи, хто він насправді, щоб заманювати в свої тенета необережних. Під опікою такого сміливого наставника Хосе Аркадіо Другий за кілька місяців зробився не тільки знавцем теологічних хитрощів, скерованих на те, щоб збити диявола, а й фахівцем півнячих боїв. Амаранта пошила йому полотняний костюм із коміром і краваткою, купила пару білих черевиків і виписала золотом його ім'я на банті для свічки. За дві ночі до першого причастя падре Антоніо Ісабель зачинився з ним у ризниці, щоб висповідати його за допомогою зводу гріхів. Список був такий довженний, що старий священик, звиклий лягати спати о шостій годині, заснув у своєму кріслі, перш ніж добувся до кінця. Цей допит розкрив очі Хосе Аркадіо Другому. Його не здивувало запитання падре, чи він не робив поганих справ із жінками, і він чесно відповів, що ні; зате його спантеличило запитання, чи він не робив цього з тваринами. Хосе Аркадіо Другий причастився в першу п'ятницю травня, але його цікавість розпалилася вкрай. Тоді він вирішив спитати у Петроніо, недужого паламаря, який мешкав на дзвіниці й, за чутками, харчувався кажанами. Петроніо відповів йому: «Та є такі розпусні християни, що роблять це діло з ослицями». Ця відповідь не вдовольнила цікавості Хосе Аркадіо Другого. Тож він якнайдокладніше розпитував Петроніо далі, аж тому врешті-решт урвався терпець.
— Я сам ходжу по вівторках уночі, — зізнався він. — Якщо ти обіцяєш, то нікому не пробовкаєшся, то я візьму тебе з собою наступного вівторка.
І справді, наступного вівторка Петроніо зійшов із дзвіниці, несучи в руках маленький ослінчик, що його призначення доти нікому не було відоме, і повів Хосе Аркадіо Другого до найближчої стайні. Хлопчик так уподобав ці нічні виправи, що минуло чимало часу, перш ніж його побачили в закладі Катаріно. До того ж він зробився запеклим півнярем. «Повіднось цих птахів в інше місце, — наказала йому Урсула, коли він уперше з'явився в будинку зі своїми добірними пернатими бійцями. — Надто багато горя зазнав наш рід від півнів, а ти ще несеш». Хосе Аркадіо Другий не став сперечатися й забрав своїх півнів, але й далі муштрував їх у будинку Пілар Тернери, своєї бабусі, а вона надала в його розпорядження все необхідне, аби тільки втримати хлопця біля себе. Незабаром, успішно вдаючись до хитрощів, яких його навчив падре Антоніо Ісабель, він почав заробляти на півнячих боях стільки грошей, що їх вистачало не тільки на поповнення його пташника, а й на вдоволення чоловічих потреб. У ту пору Урсула порівнювала Хосе Аркадіо Другого з його братом і неспроможна була збагнути, як це два близнюки, що здавалися ніби однією роздвоєною особою в дитинстві, врешті стали такими різними людьми. Але їй недовго довелося сушити над цим голову, бо трохи згодом і Ауреліано Другий теж почав виявляти схильність до байдикування та розпусти. Поки він сидів затворником у Мелькіадесовій кімнаті, то був такий самий відлюдькуватий, поринулий у свої думки юнак, як і полковник Ауреліано Буендіа замолоду. Та незадовго до Неєрландської угоди одна випадкова подія витягла його з усамітнення й звела віч-на-віч із життям. Молода жінка, яка продавала квитки лотереї, де розігрувався акордеон, раптом привіталася з Ауреліано
Другим, як із давнім знайомим. Ауреліано Другий не здивувався, бо його часто плутали з братом. Але він не відкрив дівчині її помилки ні тоді, коли вона спробувала власкавити його серце сльозами, ані тоді, коли привела його до своєї кімнати. Вона дуже прив'язалася до нього після цієї першої зустрічі і почала навіть підтасовувати карти, щоб акордеона виграв він. Через два тижні Ауреліано Другий виявив, що дівчина спить навпереміну то з ним, то з його братом, маючи їх за одного чоловіка, але, замість з'ясувати стосунки, силкувався якомога довше приховати правду. До Мелькіадесової кімнати він більше не повернувся. Щодня по обіді сидів у дворі й на слух учився грати на акордеоні, попри бурчання Урсули, яка на той час, через жалобу, заборонила вдома музику та й, крім того, зневажала акордеон як інструмент бродячих музикантів, спадкоємців Франсіско Людини. Однак Ауреліано Другий зрештою став акордеоністом-віртуозом і залишався ним далі навіть після того, як завів собі жінку та дітей і став одним із найшанованіших у Макондо.
Майже два місяці поспіль він ділив жінку зі своїм братом. Стежив за ним, розладжував його плани, а коли впевнювався, що Хосе Аркадіо Другий не навідає цієї ночі їхньої спільної коханки, вирушав до неї сам. Якось уранці він відчув, що захворів. А через два дні наскочив у купальні на брата, який стояв, притулившись обличчям до стіни, весь мокрий від поту, й заливався гіркими сльозами; і тоді все зрозумів. Брат признався, що його прогнала коханка, бо він заразив її, як вона це назвала, поганою хворобою. Розповів також, як намагається лікувати його Пілар Тернера. Ауреліано Другий почав нишком промиватися гарячою марганцівкою й уживати різні сечогонні засоби, і по трьох місяцях потаємних страждань вони обидва вилікувалися. Хосе Аркадіо Другий більше не пішов до тієї жінки. Ауреліано Другий виблагав у неї прощення й залишився з нею аж до смерті.
Звали її Петра Котес. Вона прибула до Макондо саме в розпал війни разом із випадковим чоловіком, що жив із прибутку від лотерей, і, коли він помер, вела далі його справи. Це була дуже охайна молода мулатка з жовтими мигдалевими очима, що надавали її обличчю жорстокого, як у пантери, виразу, та зате вона мала щире серце й справжнє покликання до кохання. Коли Урсула дізналася про те, що Хосе Аркадіо Другий розводить бойових півнів, а Ауреліано Другий грає на акордеоні під час гамірних бенкетів у своєї коханки, вона мало не збожеволіла від сорому. Ці два близнюки ніби зібрали в собі всі родинні вади, не успадкувавши жодної чесноти. Урсула вирішила, що ніхто більше в її роду не дістане імен Ауреліано й Хосе Аркадіо. Та коли у Ауреліано Другого народився первісток, вона не суперечила батьковій волі.
Я згодна, — сказала Урсула, — але з однією умовою: виховувати його я буду сама.
Дарма що їй вже виповнилося сто років і вона майже осліпла від катаракти, Урсула зберегла кипуче завзяття, цілісну вдачу й тверезий розум. Вона була певна того, що ніхто краще за неї не зможе виховати дитину так, щоб з неї вийшла доброчесна людина — людина, яка відновить престиж родини й нічого не знатиме про війну, бойових півнів, поганих жінок і божевільні задуми — ці чотири лиха, які, на думку Урсули, сприяли занепаду її роду.
Цей уже буде священиком, — урочисто пообіцяла вона. — І якщо Господь продовжить мені життя, він стане папою.
Всі розсміялися, зачувши її слова; сміх лунав не тільки в спальні, айв усьому будинку, де зібралися того дня галасливі друзяки Ауреліано Другого. Війна, давно вже закинута на те горище пам'яті, де зберігаються погані спогади, на якусь коротку мить нагадала про себе лясканням корків від шампанського.
За здоров'я папи! — гукнув Ауреліано Другий.
Гості хором повторили тост. Потім господар будинку
грав на акордеоні, вгору шугали ракети, а для людей, що зібралися біля будинку, було замовлено святкові барабани. На світанку сп'янілі від шампанського гості зарізали шість телиць і відіслали юрбі на вулицю. І ніхто з родини не обурився. Відтоді, як Ауреліано Другий узяв на себе турботи по будинку, такі бенкети стали звичною справою, навіть коли для них не було такого поважного приводу, як народження папи. За кілька років — без жодних зусиль зі свого боку, завдяки лиш чистому везінню, — Ауреліано Другий став одним із найбагатших жителів долини, а все тому, що його худоба та домашня птиця відзначалися надзвичайною плодючістю. Кобили приносили йому трійні, кури неслися двічі на день, а свині так швидко набирали ваги, що ніхто не міг пояснити таку неймовірну плодючість інакше як чаклунством. «Відкладай гроші, — казала Урсула своєму легковажному правнукові, — таке везіння не може тривати ціле життя». Та Ауреліано Другий не зважав на її слова. Що більше пляшок шампанського відкорковував він, частуючи своїх друзів, що нестримніше плодилася його худоба, то більше він упевнювався, що ця удача залежить не від його поведінки, — вся таємниця була в його коханці Петрі Котес, чия любов мала властивість збуджувати живу природу. Він був твердо переконаний, що саме в цьому джерело його багатства, тож намагався тримати Петру Котес неподалік від своїх стад; одружившись і завівши дітей, Ауреліано Другий, за згодою Фернанди, й далі зустрічався з коханкою. Дужий і здоровенний, як і його діди, він, однак, відзначався життєлюбством і чарівною привабливістю, і в нього майже не залишалося часу стежити за худобою. Досить було йому взяти з собою до своїх розплідників Петру Котес, проїхатися з нею верхи своїми пасовиськами, і кожна позначена його тавром тварина ставала жертвою нездоланної епідемії розмноження.
