От тобі й скарб - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (лучшие книги читать онлайн .txt) 📗

Але!… Де! Він того не забув, що приятель його Юдун та наказував йому добре, щоб звечора, як люди зберуться у церкву, так щоб він вийшов на взлісся; отже-то він туди і потяг, ще тільки сонечко стало спускатись на захід. Ліг, сердешний, край взлісся і дожидається від свого приятеля Юдуна звістки…

Аж ось… ще не гаразд і смеркло, а вже дальш у лісі запалала мов свічечка, та не так горючи, як таки свічка, щоб огонь був або червоний, або жовтий, а чортячим огнем, як горілка горить, синім огнем. От наш Масляк так і здригнув, та не з переляку (бо вже побратавшись з старшим чортом, він вже маненьких зовсім не боявся), а з радощів, що от Юдун не збрехав і що от-от дасть йому скарби; побачивши тую свічечку, мерщій до неї, а вона від нього дальш у ліс; він за нею, а вона від нього, та усе дальш, усе дальш у ліс… Аж засапавсь наш Хома, бі-жучи до неї, так не дожене. Вже вона його і далеченько завела, вже Хома, чіпляючись за голяки, то за пеньки, порвав і матню у штанів, і рукава у свити, бо так навпростець і чеше: по колоддям спотикається і вже не десять разів лобом ціловався з хамлом, що попід ногами йому плуталося, і вже й шапки катма, та йому і байдуже: хоч усього рішитися, бо от вже швидко добіжить до свічечки, от-от схопить скарб… Тривай лишень, Хомо, Миколу звалиш, як там кажуть. Біжить-біжить, аж ось йому назустріч двоє маненьких чортяточок: хоч на них було і платтячко дівоче, та тільки наскрізь і світиться: і руки голі, і шиї голі, точнісінько, як на панях, що у городі берлинами роз'їжджають: а самі ті чортенята чорні, мов циганчата. От зараз і кинулись до Масляка та й загир-готали не по-нашому, а по-панськи, як той хранцуз вчить паненят, що таки у нашому селі. Масляк вилупив на них очі, дивиться і нічого не второпа, що вони йому і говорять. От чортенята зареготались, та і каже одна одній: «Ми думали, що він пан який та й заговорили до нього по-нашому, по-хранцузьки; аж він, бачу, сього не втне». Та й стали кивати на нього та й кажуть по-своєму: «Ало, мусье, ало; вене ici [4]». – «От коли по-собачому, – каже Хома, – то і я розберу, бо чував, як панський Іванька розговорює з кгарсоном». Та і пішов за ними. Недалеко відійшов, аж ось тут Юдун і є, стоїть і дожида його. Жупан на ньому добрий, рукава з вильотами, і вже хоч із-під жупана і висить предовженний хвіст, та Юдун його не хова, а Хома його вже не боїться. Протяг йому мохнату руку з карлючкуватими пальцями, узяв Хому за руку і повів за собою до шатрів та й каже: «Добре ти зробив, що прийшов; будеш мене довіку згадувати. Ануте!» Як се тільки гукнув, так поли у шатра і впали, а під шатром, чого то там не було? За довгими столами, скатертями понакриваними, сидять чорти з чортихами, попарувавшись. Та що ж то за порозряджувані! У яких то каптанах! У яких ребронтах! Тільки вже ні під квітками, ні під пір'ями, і ні під яким брилем, і ні під якими кучерями не можна було поховати рогів: так і стирчать. Таки усі були, як настояще городське панство.

А на столах страви-страви, так батечку мій! Там і усякого мняса і печеного, і вареного, і в юшках із підлевою, там і яєшні, і тертий хрін з сметаною до поросятини, і холодцю з раками і з просоленою осятринкою; було там і сахарне морожене, що москаль у городі продає, і хвиги, і родзинки, і чорнослив, і горіхи самі мишаловки, і павид-ла усякі… Та чого там і не було! Миски, і тарілки, і ножики з виделками, і ложки, усе ж то срібряні; чарочки усякої міри і стакани – усе хрустальне, так і сяє, мов у тій лавці, що об ярманці у городі ташується. А пляшок же то пляшок з напитками? Було і ренське, було і донське, що по четвертаку бутилка; були усякії вина, і червоне, і жовте; були пляшки і засмолювані, і дротом поза-плітувані; була і вишнівка, і тернівка, і дулівка; було і пиво кабацьке, так, дешевеньке, для усякого розходу, та був і грушевий квас, вже спитий. А усякі горілки окроме стояли; та й до біса ж їх там було! Була і пінна, і полу-гарна, і запіканка, і полинькова, і корінькова, і на калган, і на соснові шишки гната… усяка, усяка була, якої який чорт забажа, так усяка йому й є. Придбали добре; мабуть, не боялись ні об'їздчиків, ні вийомки. Пожалуй, так далеко у ліс забравшись, так можна не боятись і самого главного повіреного з корчемним засідателем. Нехай би де у дистанції так розташовались, дали б їм зараз перцю, хоч би і перечорт був: зараз би потаскали у поліцію, та затасовали б у яму, та к допросу… пляшки б і усяка посудина порозпропадала б і вже й не шукай, а сам, хоч би самий старшенний чорт, сидів би поти у ямі, аж поки не зніс би грошей за усяку пляшку, як і за відро. Вони і чорту не подивляться у зуби, знаємо їх!

От як отсе усе Хома Масляк розглядав, зараз Юдуп йому і каже: «Моєї дев'ятої жінки пасербиця та усьоме йде заміж ще за парубка, так я отсе справляю весілля. Сідай, Хомо, з нами, повечеряй, а діло наше буде опісля». Та й посадив його біля чортихи, що сама собі без пари сумовала. Сів наш Масляк і розперезався, щоб-то добре і наїстись, і напитись на чортячім весіллі. Піднесли йому горілки, і випив таки повну та не віддихаючи зараз і по другій; от і поставили йому на талірочці капусти з яловичиною; він і прийнявсь за неї… Як хлисне, як опечеться!… Аж сльози йому покотилися, трохи не крикнув. Зроду пак не їв срібною ложкою і не знав, що треба студити. От чортиха і стала його вчити, як тою ложкою треба їсти і як мнясо краяти. Тільки ж він з сею чортихою заговоривсь, зирк! Вже талірки й нема, вже її і зчистив чортьонок у куртці, що талірки переміня. З голоду, мабуть; може, три дні не їв, так став гостей обдурювати: який задивиться, так він зараз талірку і хвата, хоч би зовсім і не почата. Десь бачив, як у великих панів хлопці роблять. Так Хома пустивсь на хитрощі: як йому подадуть яку страву, то він одною рукою придержує талірку, а другою мота; як вичистить зовсім, тогді і ткне її у зуби хлопцеві. А напитки, тільки якого наллють, так мерщій у пельку. Не дуже і до чортихи озивався, що усе його заньма-ла, і дещо вигадувала, і лискотала його потроху.

Еге! Та хоч наш Масляк пив усякії напитки, як сам опісля розказував, що, каже, «пив мадеру, шатай-моргай, шатай-на-хвіст, реєвеє, барбоське, шальпанську і порчене пиво» [5], і чого то він там не пив, та зовсім же то не п'яний устав із-за обід. Бо тільки що поуставали, зараз Юдун і гукнув: «Музика, грай!» Де у чорта вона і узялась! Аж шестеро жидків, хто на скрипку, хто на баса, хто на дудку, на цимбали, на бубен, так і вчистили метелиці. Як же піднялось усе чортятство… батечки! І сам старий Юдун туди ж за молодими, аж засапався. А Масляк же то наш, так той-то щоб удружити свому названому батькові, так той-то носиться, от вже носиться! Трьох чортих перетанцював, усі чоботи свої пробив, вибиваючи гоцака, і ще ж було ухопив двох свіжих чортих, що повиряджувалися дівками і коси на голові поклали, і скин-дячки положили, і плахти почіпляли, от ухопив їх та й гукнув на музику: «Грай дудочки!» Так Юдун прийшов до нього, узяв за руку та й каже: «Годі ж, годі, угамуйся. Вже, бач, розсвіло, се вже наша ніч починається; треба молодих спати класти. Коли схочеш, побудеш з нами до вечора; то підуть приданки з перезвою гукати, коли-то ще до того дійдеться, то й ти з ними погуляєш, а поки я об твоїм ділі поговорю».

– Батечку, голубчику! Що хоч роби зо мною, тільки дай мені знайти скарб, хоч з півсотні діжок з золотими… – так казав Масляк, усе низенько кланяючись Юдуну.

– Що вже півсотні їх і прохати! – каже Юдун. – Се і мені стидно так трохи тобі Дати. Я сам знаю, скільки і чого тобі дам. Буде на увесь твій вік; живи, пий, гуляй, на що хоч трать, усе в тебе будуть гроші безпереводно. Тільки чим ти мені віддячиш?

– Та що потребуєте, – аж крикнув Хома, думаючи, що от-от на нього гроші так і посиплються, – що потребуєте, усе перед вами; хочете душу узяти, зараз вам її і заручу, тільки дайте довше погуляти.

– А на чорта мені таке сміття? – сказав Юдун. – Душу! Та вона вже давнісінько моя. Та й прислужився добром! Знай, друже, такої мізерної душі, як твоя, в мене і послідній хлопець за нюх кабаки не озьме. Ми і з кращими вже не знаємо, куди дітись. Було колись, так давно, що і за такою паршивою душею, як твоя, так усі табуром ходим, щоб її заполонити, бо дуже в нас, у пеклі, було просторно і ніким було орудовати. Самі чорти усю панщину відбували. А тепер вже не так; не таке вже, спасибі людям, і пекло стало, як – коли чував – пан Котляревський списав. Перш було, як який грішний попаде сюди, так і то навдивовижу; та й то бували все то душогубці, то змінники, то харцизяки; а як колись раз привели одного скоромника, що в середу їв, мов той цуцик, скоромне; а жінку, що від живого мужика та… прала другому сорочечку і усе прочеє… так таке наведеніє було, що ну! Усі чорти покидали роботу та, хто на колодки, а хто на плоти, на хати, скрізь товпляться, що як би то подивитись на таких грішників, що ще зроду їх і не бачили! Таки точнісінько як на ведмедів збіглися дивитися, так і на них. А далі, далі, спасибі людям, як розвередовались, та розібрались добре, та пустили на всі заставки, так і дотовпу нема у пеклі! Та й чортам полегшало: перш, було, чорти і на дривітні колоддя колють, чорти і пічкурами, чорти і за смолою, і за вугіллям; куди не задумай, усе вони, усе вони, сердешні, відбували, щоб тільки тих грішників по казанам уконтентовати; а віддихнути, а пожартовати меж собою – бо і меж ними є і молоді, і усякої натури – хоч поборотись, або у скраклі, та й до самого женихання ніколи було. І ніч і день, і ніч і день на панщині. Чорт їх зна, як вони не виздихали від такої надсади. Я й старшина над ними, та й мені лихо було: нікого, було, і у двір узяти від панщини; не було в мене ні кухаря, ні хлопця, ні машталіра; сам собі, було, і обідати варю, і коня наповаю, і чоботи латаю, і ще скрізь оббігаю та назирну, де і як хлопці мої справляються. Тільки така і була, що платтячко моє перемивала та коли, було, головку змиє, а після обід поськає; вже без сього мені не можна, бо я трошки собі панської натури. Як же наддали від вас, не знаю після чого і від чого, тільки дехто розказує, що як люди умніші стали, та як посипали до нас, так батечки! Я не знав, де їх у сина і дівати. Таки так і сиплють, так і сиплють!