Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

— Ільєус гігантськими кроками рухається вперед по шляху цивілізації. Ще кілька місяців тому мистецтво не допускалося в салони і ця талановита Терпсіхора була змушена виступати в кабаре, бо мистецтво було загнане в болото. Комерційна асоціація витягла мистецтво з бруду і показала його кращим людям міста.

Зала шалено зааплодувала.

Про старі методи 

Мундіньйо Фалкан виконав нарешті обіцянку, дану полковнику Алтіно, і вирушив на його фазенду. Але не в суботу, як вони домовились. Він виїхав на місяць пізніше, та й то через наполягання Капітана, який вважав досить важливим завданням залучення на свій бік полковника Алтіно і тих фазендейро, що ще й досі вагаються, хоча обстеження мілини вже розпочалося.

Не було сумніву, що прибуття інженера, яке свідчило про поразку уряду штату, нагадувало ляпас з боку Мундіньйо Фалкана своїм супротивникам. Дії Бастосів, що спалили тираж «Діаріо де Ільєус», були тому яскравим свідченням. Невдовзі група полковників прийшла в експортну контору, щоб висловити свою солідарність з Мундіньйо і запропонувати йому свої голоси. Капітан підраховував їх на папері. Знаючи місцеві звичаї в політиці, він розумів, що часткова перемога на виборах нічого не дасть. Визнання з боку депутатів федеральної палати або палати штату, а також з боку префекта і муніципальних радників можна було чекати лише в тому разі, якщо буде одержана повна і остаточна перемога. Але навіть у цьому випадку визнання буде досягти нелегко. Тому-то Капітан дуже розраховував на зв'язки Мундіньйо в столичних колах і на вплив родини Мендеса Фалкана. Битву необхідно виграти на всіх напрямках, в противному разі боротьба не дасть жодних наслідків.

Після недавніх подій в Ільєусі запанував спокій, принаймні зовні. Певні кола почали симпатизувати Мундіньйо, бо з'явилося вже чимало людей, наляканих відродженням насильства, про що засвідчив факт спалення газет. «Допоки керують Бастоси, ми не позбудемося жагунсо»,— говорили вони. Але Капітан знав, що всі ці комерсанти, молоді службовці крамниць і лавок, портові робітники не впливають на хід виборів. Більшість голосів належала полковникам, заможним фазендейро, господарям і їхнім родичам — одне слово, тим, хто розкручував виборчу машину. Саме за ними й лишалося останнє слово.

Будинок полковника Алтіно Брандана в Ріо-до-Брасо стояв неподалік від залізничної станції. Він був підперезаний верандами, по стінах в'юнилися хміль і виноград, у саду цвіли квіти поміж фруктовими деревами. Мундіньйо був здивований благоустроєм фазенди, подумавши, що Капітан, мабуть, мав рацію, коли стверджував, що Алтіно Брандан — рідкісний в Ільєусі тип фазендейро, із зовсім іншим складом мислення. В цій зоні не збереглося традиції будувати комфортабельні, зручні і розкішні каза гранде [64]. Будинки полковників на плантаціях і в селищах нерідко були позбавлені найнеобхіднішого. На фазендах їх будували на палях, щоб свині могли спати під будинком. Або ж свинарник, що правив захистом від неймовірної кількості отруйних гадюк, будувався поруч із будинком.

Свині убивали гадюк, не реагуючи на отруту, від якої їх захищав товстий прошарок сала. З часів збройної боротьби фазендейро звикли жити скромно, і лише з недавнього часу в Ільєусі та Ітабуні полковники почали купувати й будувати розкішні особняки, бунгало і навіть невеличкі палаци. Вони відмовлялися від суворого і невлаштованого життя під тиском синів — студентів вищих учбових закладів у Баїйї.

— Ви виявили нам велику честь,— сказав полковник, рекомендуючи Мундіньйо дружині, яка зустріла їх у гарно вмебльованій вітальні, де на стінах висіли портрети подружжя Бранданів у молоді роки.

Потім полковник відвів Мундіньйо в кімнату для гостей. І тут все було влаштовано з королівською розкішшю: матрац, наповнений мавпячою шерстю, лляні простирадла, мережане покривало, пахощі лаванди, якою була напахчена вся спальня.

— Коли ви не заперечуєте, я волів би виїхати одразу після сніданку, щоб устигнути побачити роботу на плантаціях. Ночуватимемо в «Агуас-Кларас», вранці викупаємося в річці, зробимо прогулянку верхи і оглянемо фазенду. Поснідаємо дичиною, а до обіду повернемося сюди.

— Чудово. Я не маю жодних заперечень.

Фазенда Брандана «Агуас-Кларас» являла собою величезну земельну ділянку, межі якої проходили від селища на відстані менше ліги [65]. А втім, полковник Алтіно мав ще й іншу фазенду, трохи подалі, частково ще вкриту лісом, який слід було вирубати.

Зміни страв за сніданком відбувалися одна за одною — річкова риба, дичина, яловичина, свинина. Це був звичайний родинний сніданок, званий обід планувався на неділю.

Увечері на фазенді, після того як Мундіньйо подивився на збирання урожаю какао (робітники працювали біля корит із зернами, перемішуючи какао, що сушилося проти сонця), він розмовляв з господарями при світлі гасових ламп. Алтіно розповідав бувальщини про жагунсо, пригадував старі часи, коли точилася боротьба за землю. Дехто з робітників, що сиділи на землі, брали участь у бесіді, доповнюючи ті чи інші деталі. Алтіно показав на одного негра:

— Він працює у мене вже двадцять п'ять років. Раніше був жагунсо у Бадаро і втік від нього сюди. Якби йому довелося прийняти кару за всіх людей, котрим він укоротив віку, на це не вистачило б його життя.

Негр усміхнувся, показавши білі зуби. Він жував тютюн; мав мозолясті руки, а ноги його були вкриті засохлим клейким соком какао.

— О сеньйоре полковнику! Що молодий пан подумає про мене?

Мундіньйо хотілося почати розмову про політику і схилити вельможного фазендейро на свій бік. Але Алтіно уникав розмов на цю тему, він лише згадав під час сніданку в Ріо-до-Брасо про багаття з номерів «Діаріо де Ільєус». Полковник засуджував напад на редакцію.

— Це неподобство. Відгомін старих часів, які, дякувати богу, вже давно минули. Амансіо — порядна людина, але нетерплячий і різкий, прямо не збагну, як він вцілів. Був тричі поранений під час сутичок, осліп на одне око, рука не діє, а характер лишився незмінним. З Мелком Таваресом теж жартувати не доводиться, не кажучи вже про бідолаху Жезуїньйо... Так, ніхто з нас не може заприсягнутися, що і йому не доведеться здійснити подібного злочину: Жезуїньйо не мав іншого виходу. Але навіщо вони заварили кашу зі спаленням тиражу? Неподобство...— Полковник витяг кістки з риби.—Та ви даруйте мені, коли я скажу, що й ви вчинили неправильно. Така моя думка!

— Що саме? Ви вважаєте помилковим різкий виступ нашої газети? Але ж політична кампанія провадиться не шляхом вихваляння суперників?

— Ваша газета зубата, нічого гріха таїти, це правда. Будь-яка стаття у ній цікава... Мені казали, що їх пише Доктор, а слід бути справедливим, у нього в голові більше розуму, аніж в усього Ільєуса. Дуже мудра людина... Я люблю слухати його промови, він виголошує їх із пристрастю вченого. Звичайно, ви маєте рацію. Газета задля того й існує, щоб лаяти і розвінчувати супротивника. Виступи вашої газети справедливі, я навіть передплатив її. Але не про це мова.

— А про що ж?

— Сеньйоре Мундіньйо, я вже казав, що той, хто спалив тираж, вчинив неподобство. Я не схвалюю таких дій. Але коли вже так сталося, ви потрапили в безвихідь. Як і Жезуїньйо. Хотів він убити дружину? Ні, не хотів. Але вона наставила йому роги, і для нього лишився єдиний вихід — порішити її, в противному разі він був би зганьблений на все життя і лишився б для навколишнього світу чимось середнім між кастрованим кнуром і робочим волом. А чому б і вам було не спалити їхню газету, і не лише тираж, а й приміщення, та ще й машини поламати? Ви мені даруйте, але ви мусили це зробити, щоб про вас не почали натякати, буцімто ви занадто обережні і таке інше. Адже для того, щоб управляти Ільєусом та Ітабуною, треба йти рішучим і не вішати носа за будь-яких обставин.

— Я не боягуз, полковнику. Але, як ви й самі сказали, це застарілі методи. І саме для того, щоб з ними покінчити, щоб зробити Ільєус цивілізованим краєм, я зайнявся політичною боротьбою. Та й де б я узяв жагунсо, в мене ж їх немає...