Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— У кожного з нас є свої зобов'язання, і ми їх виконуємо. Бо той, хто не виконує зобов'язань, не заслуговує на повагу. Я особисто виконував їх завжди, вам це відомо. Губернатор пояснив мені суть справи. Наші діти колись зроблять порт в Мальядо. На все свій час.
— Час настав, але ви не хочете цього зрозуміти. В наші часи не було кіно і звичаї були іншими. А втім, звичаї теж змінюються; зараз скрізь стільки нового, що інколи не знаєш, як діяти. Раніше, щоб керувати, досить було віддавати накази і дотримуватися зобов'язань стосовно уряду. Сьогодні цього не досить. Ви виконуєте зобов'язання щодо губернатора, оскільки він ваш друг, але саме тому до вас ставляться без колишньої поваги. Людей не цікавлять ваші зобов'язання, вони хочуть, щоб уряд задовольнив їхні інтереси. Подумайте, полковнику, чому сеньйор Мундіньйо такий популярний, чому багато людей пішло за ним?
— Чому? А тому, що він діє підкупом, обіцяє своїм прихильникам золоті гори. І знаходяться ж такі безсовісні людці, що забувають про свої зобов'язання.
— Ви мені пробачте, полковнику, справа не в цьому. Хіба він може запропонувати щось таке, чого не можете запропонувати ви? Місце у виборчому спискові, авторитет, важливу посаду? У вас значно більші можливості... Основне, що він обіцяє — керувати згідно із законами часу і провадить ці обіцянки в життя.
— Керувати? А він що, уже переміг на виборах?
— Йому не треба перемагати. Він проклав вулицю вздовж узбережжя, заснував газету, допоміг купити автобуси, домовився про створення банківського агентства, домігся приїзду інженера для розчистки проходу в бухту. Хіба не це значить керувати? Вам підлягають префект, комісар поліції, влада в селищах. А керує, і вже давно, Мундіньйо Фалкан. Саме тому я і прийшов до вас: в краю не може бути двовладдя. Я виліз із свого закутка, щоб поговорити з вами. Якщо так триватиме і далі, то все закінчиться погано. Адже ви вже послали людей спалити тираж «Діаріо де Ільєус», а в Гуарасі заледве не вбили вашу людину. Це пасувало для минулих часів, тоді про інше годі було й думати. Але сьогодні це не те. Саме тому я і постукав у двері вашої господи.
— І що ж ви хочете мені сказати?
— Що є лише один вихід із становища. Один-єдиний, а іншого я просто не бачу.
— В чому ж він полягає? — голос полковника лунав різко, тепер співрозмовники здавалися ворогами, які зійшлися віч-на-віч.
— Я ваш давній друг, полковнику. Я голосую за вас уже понад двадцять років. І ніколи нічого у вас не просив, лише один раз поскаржився, але на те була підстава... Я прийшов до вас як до товариша.
— І я вам за це вдячний.
— Є лише один вихід: домовленість.
— Домовленість? Із цим зайдою? Та за кого ви мене маєте, полковнику? Я не знав компромісів навіть тоді, коли був молодим і ризикував життям. Але я чесна людина, тому не схилюся і тепер, коли моя смерть не за горами. Не кажіть мені більше про це нічого.
І тут втрутився Тоніко. Думка про домовленість припала йому до душі. Кілька днів тому Мундіньйо побував на фазенді Алтіно. Очевидно, ця пропозиція йде від експортера.
— Дозвольте полковникові висловитись до кінця, батьку. Він прийшов до нас як давній товариш і друг, і ви мусите його вислухати. Чи погодитесь ви з ним чи ні, це вже інша справа.
— Чому ви не беретеся за розчистку бухти? Чому не запросите Мундіньйо у свою партію, не об'єднаєте всіх і не очолите Ільєус? Тут ніхто не бажає вам зла, навіть Капітан. Але коли ви будете вперто стояти на своєму, ви програєте.
— Ви маєте конкретну пропозицію, полковнику? — запитав Тоніко.
— Ні. З сеньйором Мундіньйо я не хотів розмовляти про політичні справи. Я лише сказав йому, що бачу єдиний шлях: домовленість поміж вами.
— Ну, а що він? — зацікавився Тоніко, що слухав розмову з видимим інтересом.
— Не відповів нічого, та я і не чекав на відповідь. Але коли полковник Раміро захоче, хіба Мундіньйо зможе не погодитись? Якщо полковник подасть руку йому, невже він її відштовхне?
— Хто знає, можливо, ви і маєте рацію...— Тоніко підсунув важке крісло до Алтіно.
Їхній діалог був порушений Раміро Бастосом, який голосно сказав:
— Полковнику Алтіно Брандан, коли тільки це привело вас до мене, то візит закінчено...
— Батьку! Але ж як...
— А ти помовч. Якщо не хочеш, щоб я тебе прокляв, викинь з голови навіть думку про домовленість. Даруйте мені, полковнику, я не хочу вас образити, адже я завжди підтримував з вами добрі стосунки. В моєму домі ви можете почуватися як вдома. Поговоримо про щось інше, коли ваша ласка, але про це я більше не хочу чути ані слова. Послухайте мене: нехай я зостануся самотнім, хай мене залишать мої сини і перекинуться до чужоземця, хай всі друзі забудуть мене, всі, окрім кума Амансіо, а він мене ніколи не зрадить, в ньому я впевнений,— хай я буду один як палець, але на домовленість не піду ніколи. Доки я живий, нікому не дозволю верховодити у Ільєусі. Те, що було добрим вчора, може знадобитися і сьогодні, хоча б мені й довелося померти зі зброєю в руках, хоча б знову довелося мені, хай мене бог милує, посилати вбивць. Я виграю, полковнику, навіть коли всі будуть проти мене, навіть коли Ільєус знову стане бандитським кублом і розбійницьким краєм.— Раміро Бастос підвищив тремтячий голос і встав.— Я виграю!
Алтіно теж підвівся і взяв капелюха.
— Я прийшов до вас з добрими намірами, але ви не хочете мене вислухати. А я не хочу іти від вас ворогом, бо глибоко і щиро шаную вас. Проте ніяких зобов'язань у мене стосовно вас немає, я вам нічого не винен і вільний голосувати за кого захочу. Прощавайте, полковнику Раміро Бастос.
Старий схилив горлову, очі його стали скляними. Тоніко провів полковника до дверей.
— Батько дуже впертий. Але я докладу зусиль...
Алтіно потиснув Тоніко руку і обірвав його:
— Він залишиться одиноким. Можливо, тільки двоє-троє відданих друзів не покинуть його,— він поглянув на елегантного Тоніко.— Гадаю, Мундіньйо не помиляється, Ільєус потребує нових людей, тільки вони зможуть управляти містом. Від сьогодні я буду з ним. Але ви мусите залишатися з батьком і слухати його. Інші мають право вести переговори, вимагати домовленості, навіть милості, але не ви, бо перед вами лише одна дорога. Ви мусите залишатися з батьком, якби вам навіть загрожувала смерть. Іншого виходу у вас немає.
Алтіно попрощався з білявою Жерузою, що зацікавлено виглядала з вікна вітальні, і пішов.
Про диявола, який вільно розгулює вулицями
— Прокляття!.. Здається, сам диявол бродить містом. Де це видано, щоб молода дівчина кокетувала з одруженим чоловіком? — обурювалась сувора Доротея, стоячи на церковній паперті поміж старих дів.
— Бідолашний вчитель! Він ще, чого доброго, збожеволіє! Ходить такий сумний, прямо дивитись на нього боляче...— нарікала Кінкіна.
— Він такий слабий, він і справді може захворіти,— підтримала Флорзінья.— Такий тендітний...
— Та він теж гарний, нічого не скажеш. Так засумував, що навіть став упадати за цією вертихвісткою... Не соромиться зупинятися під її вікнами і розмовляти з нею... Я вже казала падре Базіліо...
— Що?
— Що Ільєус стає землею грішників, настане день — і Господь їх покарає. Нашле на плантації паразитів, і вони знищать саджанці какао...
— А він що відповів?
— Сказав, що я пащекую, і розсердився на мене. Сказав, що я накликаю нещастя.
— Ти, звичайно, даремно звернулася до нього... Адже і в нього є плантація. Слід було поговорити з падре Сесіліо. Він бідний і чистий душею.
— Я й з ним говорила. Він мені сказав: «Доротеє, в Ільєусі диявол вільно розгулює вулицями». І це правда.
Вони одвернулися, щоб не бачити Глорії, обличчя якої світилося посмішкою, призначеною для відвідувачів бару Насіба. Тому що дивитися на неї було все одно, що дивитися на гріх або на самого диявола.
В барі Капітан урочисто оголосив сенсаційну новину: полковник Алтіно Брандан, господар Ріо-до-Брасо, власник тисячі голосів, пристав до Мундіньйо. Полковник заходив у контору експортера, щоб повідомити йому про це. Здивований таким ходом справи, Мундіньйо запитав:
