Мартін Іден - Лондон Джек (читать онлайн полную книгу txt) 📗

— А хто такий Крейс? — спитав Мартін.

— Це ж ми до нього йдемо. Колишній професор, вигнаний з університету. Звичайна історія. Розум гострий, як бритва. Заробляє чим доведеться. Якось у скруті був навіть за вуличного факіра. Нічим не гребує. Може й саван з мерця здерти. Але різниця між ним і буржуазією та, що він грабує не маскуючись. Може говорити про Ніцше [23], Шопенгауера [24], Канта, про що хочете. Але єдине, чим над усе в світі, навіть більше, ніж своєю Мері, він захоплюється — монізм. Геккель [25] — його ідол. Єдине, чим його можна образити, — це зачепити Геккеля.

Ось ми й прийшли.

Перш ніж піднятися сходами, Брісенден поставив на землю сулії, щоб трохи перевести дух. Це був звичайний двоповерховий будинок на розі, з пивничкою і бакалійною крамницею внизу.

— Тут живе вся братія. Заселили цілий поверх, але тільки Крейс має дві кімнати. Ну, ходімо.

Нагорі не було ніякого світла, проте Брісенден орієнтувався в пітьмі, як домовик. Він спинився і знову промовив:

— Тут буває ще Стівенс, теософ. Як розходиться, то хоч кому баки заб'є. А тим часом він миє посуд у ресторані. Любить дорогі сигари. Якось я бачив, як він пообідав за десять центів, а за сигару заплатив п'ятдесят. У мене знайдеться для нього кілька, якщо він прийде...

Є ще один, Перрі — австралієць. З фаху статистик, а взагалі — ходяча енциклопедія. Спитайте його, скільки зерна зібрано в Парагваї 1903 року, скільки 1890 року вивезено до Китаю англійського полотна, скільки важив Джіммі Бріт, коли переміг Бетлінга Нельсона, хто у Сполучених Штатах був 1868 року чемпіоном у середній вазі — і на всі запитання він дасть точну відповідь з швидкістю автомата. І ще два хлопці: одного звуть Енді, він каменяр, знає все на світі і добре грає в шахи; а другий — Гаррі, пекар, запальний соціаліст і видатний профспілковий діяч. До речі, пам'ятаєте страйк кухарів та офіціантів? Це влаштовував Гамільтон. Він організував їхню спілку і виробив план страйку, сидячи тут, у Крейса в кімнаті. Він зробив це для розваги і більше не брав ніякої участі в роботі спілки, бо занадто ледачий. А міг далеко піти, якби схотів. Можливостям цього чоловіка не було б краю, коли б не його нездоланна лінь.

Брісенден посувався у темряві, аж поки не побачили смугу світла — там були двері. Постукали, їм відповіли, а за хвилину Мартін уже потискував руку Крейсові, чорнявому вродливому чоловіку з сліпучо-білими зубами, довгими чорними вусами та великими й блискучими чорними очима. Мері, статечна білява молодичка, мила посуд у маленькій кімнатці, що правила й за кухню, й за їдальню. Перша ж кімната була водночас і спальнею, і вітальнею. Над головами так низько висіла випрана білизна, що Мартін спершу не помітив двох чоловіків, які розмовляли в кутку. Вони радісними вигуками привітали Брісендена та його сулії з портвейном. Познайомившись із ними, Мартін довідався, що це Енді й Перрі. Він пристав до них і почав уважно слухати розповідь Перрі про бокс, який той бачив напередодні. А Брісенден ревно заходився готувати грог і частувати вином та віскі з содовою. На його команду: «Всіх сюди!» Енді побіг скликати пожильців,

— На наше щастя, більшість удома, — прошепотів Брісенден Мартінові. — Ось Нортон і Гамільтон. Ходімо, я вас познайомлю. Стівенс, я чув, десь вийшов. Я неодмінно заведу мову про монізм. Хай вони хильнуть трохи, тоді побачите.

Спочатку розмова не в'язалась, але все ж Мартін одразу помітив, який проникливий у цих людей розум. Кожен мав свої власні думки, хай іноді й суперечливі, але не поверхові, і всі ці люди були дотепні й гострі на слово... Про що б вони не говорили, кожен намагався підходити з наукових позицій, маючи свої твердо обгрунтовані погляди на світ і суспільство. Цих поглядів вони ні в кого не позичали; всі були справжні бунтівники, і з їхніх уст не злетіла жодна банальність. У вітальні Морзів Мартін ніколи не чув суперечок на такі різноманітні теми. Здавалося, не було в світі речі, що не цікавила б їх. Розмова переходила з останньої книжки місіс Гемфрі Уорд на нову п'єсу Шоу, з майбутнього драматургії на спогади про Менсфілда. Вони хвалили чи висміювали передові статті ранкових газет, перекидалися від умов праці в Новій Зеландії до Генрі Джемса й Брандера Метью; обговорювали політику Німеччини на Далекому Сході, економічні аспекти «жовтої небезпеки», німецькі вибори й останню промову Бебеля, а тоді поверталися до місцевих політичних інтриг, до останніх планів та чвар у комітеті об'єднаної робітничої партії і до того, як організовується страйк портових вантажників.

Мартін був вражений їхньою обізнаністю в найрозмаїтіших справах. Вони знали те, про що ніколи не писали газети — усі таємні нитки й пружини, що надають руху маріонеткам. Навіть Мері, приєднавшись до розмови, виявила такий розум і знання, яких він не зустрічав у жодної знайомої йому жінки. Поговоривши з Мартіном про Свінберна й Росетті, вона несподівано повела його крученими стежками маловідомої йому французької літератури. Зате коли вона почала боронити Метерлінка, він узяв над нею гору, виставивши глибоко обмірковані тези з «Ганьби сонця».

Увійшло ще кілька чоловік, і в кімнаті стало аж темно від тютюнового диму. Раптом Брісенден дав гасло до бою.

— Слухайте, Крейсе, тут є для вас нова жертва, — мовив він, — юнак у розквіті літ, завзятий прихильник

Герберта Спенсера. Ану, зробіть з нього геккеліанця... коли зможете.

Крейс стрепенувся, немов наелектризований, а Нортон співчутливо глянув на Мартіна і лагідно усміхнувся, наче обіцяв стати на захист його.

Крейс почав наступ на Мартіна, але Нортон устрявав до розмови дедалі частіше, і кінець кінцем між ним та Крейсом спалахнув запеклий герць. Мартін стежив за їхньою суперечкою і не вірив своїм вухам. Щоб таке діялося направду, та ще й у робітничому кварталі — це здавалося неймовірним. У цих людях ніби оживали всі книжки. Вони розмовляли палко й захоплено і від розумової гри збуджувались так, як інші —від алкоголю чи гніву. Це була не суха друкована філософія, написана мало не міфічними напівбогами, як Кант чи Спенсер, а жива, з гарячою червоною кров'ю, владно втілена в цих двох схвильованих людях. Вряди-годи до суперечки приєднувався ще хтось, а інші стежили за нею напружено й пильно, забувши про недокурені цигарки.

Ідеалізм ніколи не приваблював Мартіна, але в тлумаченні Нортона він був для нього справжнім відкриттям. Логічність ідеалізму, що справила таке враження на Мартіна, здавалося, не доходила до Крейса й Гамільтона. Вони висміювали Нортона як метафізика, а він теж брав їх на глузи, обзиваючи метафізиками. Слова «феномени» і «номени» раз по раз лунали в повітрі. Крейс і Гамільтон обвинувачували Нортона в намаганні пояснити свідомість самою свідомістю, а він закидав їм словесне жонглювання і будування теорії на словах, а не на фактах. Це їх страшенно обурювало, бо вони завжди мали за правило спиратися на факти і фактам надавати належні назви.

Коли Нортон заглибився в нетрі кантівського вчення, Крейс нагадав йому, що всі добрі німецькі філософи після смерті потрапляють до Оксфорда. Трохи згодом Нортон заговорив про гамільтонівський закон ощадності, і його супротивники одразу ж заявили, що вони застосовують цей закон до кожного свого розумового процесу. Мартін стискав руками коліна і був у захопленні від їхнього змагання. Проте Нортон не був прихильником Спенсера і під час суперечки часто звертався до Мартіна, приділяючи йому не менш уваги, ніж своїм опонентам.

— Ви знаєте, що Берклі  [26] ще ніхто не заперечив, — сказав він, дивлячись на Мартіна. — Герберт Спенсер Підійшов до істини найближче, але все ж не досить близько. І навіть найсміливіші його послідовники не пішли далі. Я недавно читав статтю Сабілі, і він теж каже, що Спенсер «майже» заперечив Берклі.