Самотній мандрівник простує по самотній дорозі (Романізовані біографії. Оповідання, роман) - Домонтович Віктор

— Дождусь їх в Берліні, а потім ще буде час мандрувати по художніх пустелях.

Куліш не хотів повертатись, не побачившись із Марком Вовчком. Він не губив сподіванки на примирення; на бажане для нього розв’язання любовного конфлікту.

У тому ж листі до Каменецького Куліш писав:

— Виїхати, не побачившись з нею, нема для чого: між нами залишилось би щось вороже. У мене ж її білизна, у неї мої гроші. Ми зустрінемось і розлучимось друзями. Я можу залишитись з нею в Берліні одну годину. Добре, що Ви мене попередили. Листа од Вас ще нема. Відповідь на цей пошліть в Дрезден. Мені дуже цікаво знати всі подробиці другого її роману. Певне, й вона сама розповість мені багато цікавого вільно й невільно. Стежити за нею завжди буде для мене цікаво. Доля цієї жінки рідкісна. До того ж я кохаю її, незважаючи на всі її хиби і на все те, що з боку кожної іншої жінки щодо мене можна було б назвати підлотою.

У ревнощах багато важить цікавість. Цікавість одна зі складових частин у ревнощах, що іноді може заповнити все. Є вища втіха роз’ятрювати рани подробицями визнань, стежити за жінкою, що кохає, в найдрібніших деталях її зрад. Куліш, як найсолодшу мрію, плекає в собі хоробливе бажання випити до дна вщерть повний келех ревнивої цікавости: наситити ревнощі цікавістю.

— Кожен рух і кожне її слово, — визнається Куліш Каменецькому, — тепер для мене буде предметом психологічного розгляду. Ніхто так не зробить в даному випадкові, як вона. Це буде або ж повна одвертість, або ж жалюгідна скритність, жалюгідна через огидне для мене лукавство та двоєдушність.

І Куліш кидає Марку Вовчку декілька обвинувачень:

— Вона звикла обманювати й навряд, щоб раптом кинула цю звичку багатьох років. Фальшиве її становище щодо чоловіка знівечило її вдачу. Я бажав би, щоб вона жила одверто з Тургєнєвим. Це відродило б у ній багато. Соромно буде Тургєнєву, коли він допустить її до двозначної ролі! Цікаво знати, скільки добра й фальшивости в цій людині. Жалько, коли він такий матеріаліст, як казали мені. Та годі — побачимо! [35]

Марія Олександрівна виїхала з Петербурга не сама, а разом з Тургєнєвим. Тургєнєва урочисто випроводжали в закордонну подорож петербурзькі літератори, улаштувавши обід у Дюасо. На обіді були Гончаров, Некрасов, Панаєв, Ребіндер, Нікітєнко та інші.

Виїхала Марковичка з малим сином Богдасем та Тургєнєвим вранці 29 квітня, бо вже, як зазначає Ол. Дорошкевич, 30 о 6 годині вечора Тургєнєв пише з-під Пскова (мало не 270 верстов від Петербурга) листа до графині Лямберт, де занотовує:

— Я вам напишу з Берліна, відправивши пані Маркович до Дрездена. Я вам розповім про нашу мандрівку. — І далі додає про Опанаса Васильовича: — А чоловік її нестерпна людина з породи доброчинних, роздратованих і чесних дурнів.

П. Анненков переказує про цю подорож зі слів Тургєнєва: «Тургєнєв був із Марією Олександрівною в дуже приятельських взаєминах і подорожував з нею та малим її сином Богдасем до Берліна в поштовій каретці, де вони сиділи втрьох. Залізниці до Берліна тоді ще не існувало. Тургєнєв із веселим гумором розповідав потім, як жвавий хлопчик сидів у нього всю дорогу на руках, на ногах і спав на шиї».

В одному з червневих листів до Марка Вовчка того ж таки року 1859 Тургєнєв із приємністю згадував про ті «довгі, довгі й хороші розмови, що їх вони вели під час мандрівки». «Особливо, — пише Тургєнєв, — залишилася у мене в пам’яті одна розмова в маленькій каретці між Ковном та кордоном тихої й теплої весняної ночі. Я не пам’ятаю, про що власне ми розмовляли, але поетична спільність збереглась у мене в душі від тієї ночі. Я знаю, що ця подорож нас зблизила і дуже цьому радий».

Травень року 1859, подорож Кулішеву за кордон і тодішні взаємини його з Марком Вовчком Ол. Дорошкевич змальовує так: «Після невдалого освідчення перед Марком Вовчком його (Куліша) опанувала страшна нудьга; бажаючи її розвіяти, він несподівано виїхав за кордон, хоч збирався в Україну. 26 квітня він був уже в Ковні і поспішав через Кенігсберг до Берліна. Можна гадати, що саме в Берліні він чекав на Марка Вовчка, яка тими ж днями лаштувалася за кордон».

Ми дозволили б собі не погодитись із цим викладом подій і фактів року 1859, як їх оце змальовує Ол. Дорошкевич.

Кулішева хандра не мала безпосереднього зв’язку з невдалим його освідченням перед Марком Вовчком. Навпаки, Куліш сподівався, подорожуючи за кордоном укупі з Марією Олександрівною, розвіяти свою, як він пише в листі до Каменецького, «безглузду хоробу — нудьгу». Щодо самого освідчення Кулішевого перед Марком Вовчком, то знов-таки, чи було воно таким уже й невдалим!? Це ж про Марка Вовчка писав Куліш, що вона коло нього «голубом гуде і соловейком співає», «з великої туги визволяє». Не могло бути це освідчення невдалим саме ще й через те, що їхав Куліш задля Марка Вовчка, наперед умовившись із нею про спільне співжиття в Дрездені. І термін для цього закордонного перебування призначив Куліш не менше року.

Отже, умовившись зустрітись із Марією Олександрівною за кордоном та оселитись із нею «надовго» в Дрездені, взявши з собою її білизну й віддавши їй свої гроші, Куліш виїхав за кордон рівно на тиждень раніш перед виїздом Марковички, певне, щоб уникнути зайвих розмов. Але чи знав Куліш, виїжджаючи за кордон сам, що Марковичка згодилася їхати до Берліна з Тургєнєвим, чи, може, Марія Олександрівна сховала від Куліша свій намір, і тільки вже за кордоном з телеграми Каменецького він довідався про цей «зрадливий» вчинок Марковички?..

Можливе перше, але можливе й друге.

Ми не знаємо причин, що призвели до розриву за кордоном між Кулішем та Марією Олександрівною і чому так швидко супроти початкових планів повернувся Куліш до Росії. Цей розрив можна було б з’ясувати, може, тим способом, що Куліш, довідавшись про спільну подорож Марка Вовчка з Тургєнєвим, почув себе ошуканим. Його гордість було ображено. Ті суворі інвективи й обвинувачення, що їх звертав пізніше Куліш до Марка Вовчка, можна було б пояснити саме цим епізодом.

Але…

Хіба ж ми не досить знаємо Куліша, обережного, хиткого, розсудливого, двозначного?

Попри всю свою ревниву самовпевненість і гордість, він був здібний не тільки протестувати проти спільної подорожі Марка Вовчка з Тургєнєвим, а й охоче на те пристати. Це так в’яжеться з обережною вдачею Куліша. Цим способом він міг уникнути якнайкраще будь-яких підозрінь щодо справжніх намірів своєї закордонної подорожі. Мовляв, Марко Вовчок поїхала за кордон не з ним, а з Тургєнєвим. А він в сторінці…

Хіба ж мало макіавеллівської двоїстости, юродної химерности, двозначної протиставлености уявленого й справжнього було в Куліші?

Думка стояла в нього насторожі почуття, розсудливість попереджала пристрасть, обережність перемагала ревнощі.

Юродна вигадливість дозволяла йому обернути ревнощі в свою протилежність і з уданим уїдливим знущанням із себе, Тургєнєва й Марка Вовчка, цинічно й настирливо штовхати Марка Вовчка в обійми до Тургєнєва.

У кожній людині багато темного, плутаного й несподіваного. Отже, в щоденникові Кулішевому ми маємо сентенційну нотатку:

— Человек, стремящийся к высшим целям, на женщину должен смотреть более как физиолог, нежели как поэт…

Ми знаємо одне: Куліш обмірковував цю можливість: Марко Вовчок — Тургєнєв… Коли Куліш збирався їхати в Україну, відмовляючись од подорожі за кордон з Марією Олександрівною, він радив їй взяти собі за супутника Івана Сергійовича Тургєнєва.

Куліш писав:

— Остання моя порада: ради Бога, їдьте з Тургєнєвим! Не кидайте хоча й цього способу стати вище за той жалюгідний погляд на своє життя, що в нього Ви тепер заглиблені, що ним пригнічені. Це одне може розважити мене в моїх гірких думках про Вашу долю нещасну.

Куліш розподіляв романи Марка Вовчка на приймовні й неприймовні. В цьому питанні про романи Марії Олександрівни він був гонорніший од неї самої. Були романи, що для них він вибирав епітети «гіркі» й «жалюгідні», і були такі, проти яких він не міг нічого заперечити. Коханець, ревнуючи, бачивши, що його зраджено або ж буде зраджено, кінець кінцем, починає піклуватись про те, щоб жінка, що він її кохає, вибрала собі людину, гідну її. Самолюбство й пиха відограють певну роль навіть і в ревнощах.