Колекція пристрастей, або пригоди молодої українки - Сняданко Наталка В. (книги txt) 📗
Можливо, тим, хто замість викрутки, використовує у подібних ситуаціях більш традиційні предмети, тобто частини тіла, більше болить, і вони відчувають в цей момент саме ту неодноразово оспівану гаму відчуттів від «невимовного», «невблаганного» чи «пекучого» болю до не менш невимовної, невблаганної чи хоча б просто насолоди. Якщо це так, то не раджу вам брати на озброєння мій досвід.
Можливо, мають рацію індійці, коли дефлорують дівчаток ще у віці немовлят. Тоді відчуття болю не змішується із чуттєвою насолодою, і не викликає пізніше відчуття страху та закомплексованості. Це питання для психоаналітиків.
Тому повернімося до Віталіка, викрутки, цноти і пов“язаних з цим проблем. Я уважно простежила за тим, щоб Віталік взяв у руки викрутку, лягла на диван у «Позицію № 1 із подушкою під сідницями», як це рекомендував все той же Ді Снайдер, розслабила внутрішні м“язи, міцно заплющила очі, глибоко вдихнула, потім не менш глибоко видихнула і спробувала зосередитися на своїх відчуттях. Минуло трохи часу. Мені довелося ще раз вдихнути, видихнути, розслабитися, але відчути нічого так і не вдалося. Тоді я розплющила очі.
Віталік сидів навпроти, напружено стискаючи у міцно стуленому кулаці викрутку і дивився в стіну.
– Ти що? – запитала я.
– Зараз, зараз, – від хвилювання він навіть перейшов на іноземну мову. – Зараз, зараз. Закрий очі.
«Не закрий, а заплющ», мало не вирвалося в мене, але я вчасно стрималася і вмостилася зручніше на подушці, знову розслабила внутрішні м`язи, заплющила очі, глибоко вдихнула, потім не менш глибоко видихнула і спробувала зосередитися на своїх відчуттях. Мені довелося повторити всю процедуру ще двічі, аж поки моєї розпластаної на подушці цноти торкнулося щось гумове і прохолодне. Спершу було просто лоскітно, далі стало приємно. Мої внутрішні м`язи розпружувалися вже без вольового зусилля з мого боку, я відчула стан легкого збудження і почала уявляти собі, як цей предмет вдирається в мене, викликаючи спершу сильний спалах раптового болю, потім перетворює цей біль на пекучий і пульсуючий, і з холодного і лоскітливого стає пекучим, катуючи мене аж до найвищої больової точки, на якій в мені щось напнеться до краю і обірветься, приносячи полегшення, а, можливо, і повертаючи теперішню насолоду.
– Там тєлєфон. Я падайду – з полегшенням зітхнув Віталік, коли мою мрійливість обірвав несподіваний різкий звук.
Віталік підійшов до слухавки, але перш ніж встиг її підняти, дзвінок обірвався і затих. Потім він ще раз зітхнув, тепер вже без полегшення, і поплентався назад, до дивану.
– Закрой глаза, – сказав він рішуче, я слухняно заплющила, і не встигла ще навіть глибоко зітхнути, вже не кажучи про розслаблення внутрішніх м“язів чи концентрацію на своїх відчуттях, як у мене всередину проникло щось тверде, так ніби мені вставили занадто велику клізму чи під час чергового візиту до гінеколога лікар переплутав гінекологічний пінцет із обтягнутою презервативом викруткою. Якщо ви, звичайно, в стані уявити собі різницю чи настільки забудькуватого гінеколога.
Жодного моря крові, втрати свідомості чи хоча б бажання застогнати, вже не кажучи про якісь там крики. Віталікові у зв“язку з цим, здається, довелося пережити значно більше.
Потім він пішов на кухню і приніс звідти пляшку вина і склянки. Ми випили, не досягнувши такого бажаного зараз сп’яніння, але відчувши, що посміливішали. Потім поцілувалися і постояли якийсь час, міцно притиснувшись одне до одного і відчуваючи, як хвиля збудження і страху пульсує нашими жилами.
Віталік взяв мене на руки і поніс до дивану. Я лягла на подушку, вмощуючись якнайзручніше, і цього разу зовсім не мала наміру заплющувати очі. Навпаки, я із задоволенням спостерігала, як Віталік натягає презерватив на предмет, пардон, частину тіла, яка викликає в мене значно більше емоцій, ніж будь-яка, навіть найтвердіша викрутка.
Потім ми доторкнулися животами, і я знову відчула вже знайоме лоскотання, повільне втискання, проникнення в мене, яке цього разу зовсім не нагадувало клізму, вже не кажучи про забудькуватого гінеколога. З“явилося навіть відчуття легкого болю, точніше просто пекучості, що хвилями рознесла збудження по вісх клітинах. За першим поштовхом був другий, третій, а потім сталося щось дивне.
Віталік раптом зітхнув, скотився з мого спітнілого живота і відвернувся до стіни.
– Ти що? – запитала я.
– Нічєво. Адевайся. Хватіт на сєводня.
Зараз я знаю, що в медицині існує терапія для цього захворювання, яке може бути наслідком пережитого психічного шоку і називається coitus praecox. Або «тут навіть коїтус не коїться», як сказав про це один поет.
Віталік, напевно, вже теж про це знає, оскільки давно і щасливо одружений.
А тоді ми просто вирішили, що не пасуємо одне одному, і розійшлися. Бєз лішніх страстєй.
Щастя серед баняків, достойне Гамлета
“Ти дуже не перебирай”, – вчила мене бабця, – “Бо і не замітиш, як луччі года пройдуть, а якшо в університеті замуж не вийдеш, то потом так і останешся дівувать”. Так вважала не лише бабця. Майбутнє українського філолога у ті часи безпосередньо пов`язували із працею в школі, тобто входженням у замкнуте, переважно жіноче середовище, у якому важко було сподіватися знайти свого обранця. Тому бабця, очевидно, мала рацію, і поспішати таки було варто. З іншого боку, вона ж сама продовжувала тему: “Спіши нагуляться, бо шо зараз ухопиш, те і твоє. Як сімейна жисть начнеться, там вже не до того буде. Каструлі, пельонки, більше нічого і не побачиш”. Не вірити їй причин у мене не було, але не можу сказати, що подібна перспектива видавалася мені особливо привабливою.
А як же з ідеєю вуйка Платона про дві половинки, які знаходять одна одну і навіки зливаються у вічній і абсолютній гармонії? Чи з ідеєю ренесансної особистості, про яку нам з таким захопленням розповідали спершу під час курсу лекцій із історії філософії, потім історії зарубіжної літератури, і навіть політології? Людина такого плану повинна бути всебічно освіченою і присвятити все своє життя нестримному саморозвитку і самовдосконаленню. Не думаю, щоб малися на увазі баняки і пеленки. Хоча, хто їх знає, цих філософів.
“Назвіть хоч одну жінку, яка досягнула б таких вершин людської думки, як Паскаль, Ньютон або Арістотель!” – пропонував зі сторінок своєї книги “Стать і характер” Отто Вайнінгер, і, ніби побоюючись, що хтось все ж таки назве, сам поспішно додавав: “Світова історія не знає таких прикладів”.
Але це ще не найстрашніше, на думку цього високоповажного пана, чим відрізняється жіноча половина людства від половини чоловічої. Наприклад, брехливу і підступну суть жіночої
натури автор праці вислідковує із постійного прагнення причепурюватися. Адже чоловік, на його думку, ніколи не опуститься до вищіпування брів, підточування нігтів, закручування волосся на папільйотки чи вибудовування на голові складних конструкцій із шиньонів, шпильок та локонів. Не кажучи вже про якісь там рюші, корсети чи мереживні пеньюари. Коли жінка намагається бути спокусливою, її основною метою є обдурити чоловіка, тобто спершу примусити з собою одружитися, а потім виконувати всі її примхи.
При цьому пан Вайнінгер виділяє два основних типи жінок: тип жінки-матері і тип жінки-повії. Обидва цих типи наділені підлими жіночими властивостями: тупістю, обмеженістю, хитрістю, підступом, брехливістю і прагненням використати почуття чоловіків із власною метою. Але метою жінки-матері є використати чоловіка, щоб народити і виховати дитину, а жінка-повія не в стані думати ні про що більше, окрім власної насолоди.
Я уявила собі середньостатистичну українку, яка намагається використати свого середньостатистичного українця, якого вже примусила з собою одружитися, аби він виконував всі її примхи.
Для цього буде необхідно зробити як мінімум кілька речей:
а) вичистити з-під нігтів залишки картопляного лушпиння і старанно відбілити шкіру від характерного жовтого кольору, який залишається після приготування овочевих страв;
