Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро (мир бесплатных книг TXT) 📗

Дмитро Джангіров

Іміджмейкер із Москви

Частина 1

Ранкова Москва під скупим промінням грудневого сонця холодно виблискувала шпилями Кремля, маківками собору Василя Блаженного і металевою табличкою на дверях євроофісу, загубленого в занедбаному бруко-ваному провулку між столітніми двоповерховими будиночками та гуртожитками профтехучилищ. На офісній табличці суворими літерами було викарбовано: «H. E. Боженко, доктор политических наук, Имиджмейкер международного класса».

Алюмінієвий, пенсійного віку репродуктор у формі дзвона, що пам'ятав ще голос Левіта-на та справу лікарів-шкідників, бадьоро верещав зі стовпа пісню «Утро красит нежным светом…». Життєствердна рипляча мелодія штовхалася дворами, блукала павутинням засніжених вуличок, котилася змерзлим узвозом та, врешті-решт, розбивалась об броньовані двері офісу. Тут, у відреставрованому помешканні на першому поверсі житлового будинку, самовіддано і натхненно працювали двоє – іміджмейкер Нестор Євграфович Бо-женко та його незмінний асистент Артур Андрійович Тютін, – Артурчик, – як називав його Шеф.

Нестор Євграфович – високий кароокий 38-річний чоловік у розквіті творчих, інтелектуальних і фізичних сил, із чорнявим, шляхетно посивілим на скронях волоссям, мав чудовий зір. Окуляри ж у золотій оправі він надягав лише тоді, коли зустрічався з клієнтами, – суто для іміджу, яким надзвичайно дорожив. Нестор Євграфович був людиною освіченою і цікавою, з високою самооцінкою, що базувалася на виключно об'єктивній повазі до себе за талант, комунікабельність, гострий розум, винахідливість і низку інших непересічних здібностей, справді вартих поваги. Він купував неймовірно дорогі костюми, сорочки та краватки у найеліт-ніших європейських салонах. Не відмовляв собі іміджмейкер і у вишуканих стравах елітних ресторанів. Словом, грошей на свою особу та, головне, – її неповторний імідж, він не шкодував.

Цієї ночі, коли підбивалися підсумки чергових виборів до Держдуми, іміджмейкеру та його помічнику не спалося. Позаду лишилися три місяці наполегливої і виснажливої розумової та творчої праці. Саме тому Нестор Євграфович був настільки впевнений в успіхові проведеної ним кампанії, а, отже – Йу перемозі своїх клієнтів, що впродовж останнього тижня перед виборами принципово не здійснив жодного передвиборчого заходу. Як кажуть – пальцем не поворухнув. Його діяльність по освоєнню виборчого бюджету (вже цілком внесеного клієнтами) загалом звузилася до заспокійливих телефонних розмов з кандидатами і споглядання з олімпійським спокоєм подій на фінішній прямій.

Однак, попри все, двері свого офісу іміджмейкер відчинив традиційно о 9.30. А вже за 10 хвилин він, немов солдат почесної варти, ритуально міряв кроками офісну кімнату і урочисто диктував помічникові чергову главу для майбутнього бестселера «Искусство имиджмейкерства». Його асистент Артурчик – лисуватий білявий молодик, – ніби іграшковий зайчик, двома вказівними пальцями голосно, але досить вправно, барабанив по клавіатурі комп'ютера:

«…Серьезной проблемой в работе современного имиджмейкера является тот прискорбный факт, что свои знания и умения он вынужден реализовыватъ в наименее подготовленной к выборам части общества. А именно – среди кандидатов в депутаты…»

Хід думок Нестора Євграфовича і музику за вікном раптом увірвали сигнали точного часу. Іміджмейкер зупинився – мимоволі він пригадав, як його попервах дратував цей антикварний «остовпілий» репродуктор. Кілька разів Нестор Євграфович домагався, щоб «алюминиевое ведро» – як він спересердя обізвав вуличну радіоточку – демонтували. Щоразу після його дзвінка начальникові районного відділу зв'язку біля стовпа збиралися і голосно лаялися нетверезі зв'язківці. Однак після їхніх візитів «алюминиевое ведро» волало ще нестерпніше. Втім, згодом заклопотаний справами іміджмейкер непомітно для себе врешті-решт звик до раритетного тембру гучномовця.

Захоплений спогадами Нестор Євграфович мимоволі розглядав, ніби вперше бачив, свого відданого і єдиного помічника. Блукаючий погляд шефа фокусувався на особі Артурчика поелементно: голова – краватка з барвистими візерунками – світлий у чорну клітинку піджак і руді запорошені туфлі під столом…

Сумлінний виконавець будь-яких доручених йому справ – Артурчик став правою рукою Нестора Боженка ще у студентські роки. Вони навчалися в одному поліграфічному інституті, щоправда – на різних курсах. Студент Боженко ніколи не був комсоргом чи профоргом – він завжди віртуозно уникав громадських навантажень, пов'язаних з виявом колективної довіри. Однак талановитий бізнесмен-старшокурсник Боженко організував і очолив Студентську касу взаємодопомоги. Крім того, він регулярно організовував студентські будзагони і возив їх на будови Новосибірська та Мурманська, де одноосібно домовлявся за обсяги робіт та суми оплати – звісно ж, з урахуванням власних і досить вагомих фінансових інтересів, але із зиском й для пересічних студентів-заробітчан.

Артурчик – вірний помічник підприємливого Боженка – невтомно бігав по різних інстанціях з усілякими документами, ретельно формував списки, домовлявся за квитки та харчування. Його, перевантаженого дорученнями старшого головастого колеги, час від часу виключали з інституту за прогули та академзаборгованість. Втім його покровитель без особливих зусиль та фінансових витрат щоразу легко залагоджував негаразди свого відданого ад'ютанта, – хоча сам, м'яко кажучи, не зловживав ані відвідуванням лекцій, ані належним вивченням предметів. Попри все, у студента Боженка ніколи не було жодних проблем зі здачею сесій. А вузівське керівництво його любило і поважало.

У роки «перебудови» Артурчик був бухгалтером і довіреною особою у валютних оборудках відомого фінансового інвестора Боженка. Згодом – співзасновником Першої московської кредитно-житлової спілки, Клубу Успішних Бізнесменів та Євро-азійської асоціації ділової співпраці, засновником і Президентом яких був незмінний Нестор Євграфович Боженко. Зрозуміло, що і в політиці Артурчик теж опинився завдяки своєму невтомному босу, – після того, як Нестор Євграфович примудрився спродати довірливим закордонним інвесторам усі свої збанкрутілі структури, обтяжені серйозними боргами та кримінальними справами за шахрайство. На виручені кошти Нестор Боженко заснував Центр революційних політтехнологій, куди знані європейські та американські політтех-нологи з'їжджалися на симпозіуми та регулярно проводили семінари для починаючих російських демократів; втім, винятково для тих, які мали змогу за це заплатити готівкою в касу боженкового ЦРПТ далеко не демократичні суми в американських доларах. З часом візити політичних світил дедалі рідшали і припинилися зовсім, – можливо, розбещених буржуазних політтехнологів не влаштовували математичні розрахунки бухгалтерії Нестора Євграфовича. Втім, той особливо не переймався, оскільки став популярним серед політичної еліти і почав отримувати з різних країн пострадянського табору казково вигідні політичні замовлення…

Відтоді минуло чимало часу. Міцна маленька команда з Нестора Євграфовича та Артурчика побувала у сотні виборів-перевиборів-довиборів. І вціліла.

– В столице – 10 часов, – «прокашлявшись», гучно прорипів репродуктор, безцеремонно висмикуючи Нестора Євграфовича із його спогадів. Після чого диктор голосом, сповненим усвідомлення важливості заяви, проголосив:

– Уважаемые радиослушатели! Как сообщил Председатель Территориальной Избирательной Комиссии, прошедшие вчера выборы признаны состоявшимися во всех округах нашего города. Через несколько минут вы узнаете предварительные результаты народного волеизъявления…