Орігамі-Блюз - Поваляева Светлана (читать книги онлайн .TXT) 📗
Смаглява Здобич так само відчуває, бо вже починає безтямно спливати кров’ю, плазмувати, плазувати. Можливо, якщо вітер уже закінчив свою справу, починає відчувати фатальну нестримність: подій, тяжіння, болю, бажання, сили, яка точиться звідусіль просто до Мріїної долоні (… пити з пригорщі!.. приємно чекати після вдалого полювання - млосно й солодко - коли здобич прийде показати свої рани… зализувати рани, залишені силою бажання… каміння рано чи пізно тріскає від вогню чи спеки; гаряче так чи інак захлинеться. Соковита циганська Здобич має вогню багато, але ж не на океан - аби той закипів та випарувався!).
Змії, вужі, сухе галуззя, що падає перед ноги на стежку, ворони, чайки, - весь світ погоджується із Мрією, крихітні червоні павучки - теж…
Мрія у захваті: вона з дитинства марила по вітряними зміями, та якось не випадало, а тут - Флеш - її повітряний змій! Мрія бавиться тим, що повільно відпускає шнур розмотуватись до кінця, а потім повільно змотує його назад: Мрія хоче ще раз побачити очі Флеша.
Флеш ловить Мрію, хапає, кидає у воду - Мрія вперше в житті не затискає пальцями ніс, не замружує очі. Флеш дуже сильний і досить п’яний, аби відверто, подитячому, бавитись із Мрією серед білого дня: він пірнає, підкидає Мрію вгору з води, не дає їй випручатися й доплисти до берега… вони ганяються одне за одним, вгрузаючи у пісок, падають, катуляються у піску, Флеш знову затягує Мрію у воду…
Мріїна сусідка шокована їхнім відвертим дельфінством… Флеш хапає сусідку в оберемок й теж кидає у воду - нєфіг бундючитись…;
Приголомшливий трах на піску вночі (Рут валяється поруч й робить вигляд, що вирубився); ніч зимна, голчаста… «ти гарна, ти прекрасна! - ти гарний, ти прекрасний! - повтори!!! - ти дуже гарний! - ти розкішна жінка…»; на піску вдень - лише трохи під пивом… Мрія дуріє від того, як Флеш цілується… «ненавиджу, коли цілуються із заплющеними очима…» - кидає мимохіть Флеш, впиваючись у Мріїні губи з ніжністю водокрута: Мрія захлинається його очима, вона більше не заплющить очей, вона пірнатиме у Флеша - не в себе…«я хочу тебе! Ти хотіла це почути? - було б щонайменше дивно, якби ти мене трахав і не хотів»… павутинки чіпляються за вії…; вночі, на крутому схилі, весь час зсуваючись до маленького ставка, нашпигованого жабами, паперовими пакетами зпід соку, порожніми пляшками й зужитими прокладками з криль цями (Рут, зашпортуючись, поломився у далі, лугом, кудись у бік села); напій «Фантазія» за три п’ятдесят - «Юппі» зі спиртом; у човні… заважають весла… ніщо не заважає… з обох юшить сік плоті… сигарети тонуть…
Флеша пробиває на стіхі Єсєніна… виявляється, Мрія й Флеш усе життя прожили в сусідніх будинках у Місті, між якими - дитсадок, до якого й ходили обоє, та ще й навчалися в одній школі й переважно у тих самих вчителів… Місто не було їхньою зоною спотикання?..; день: Флеш у глибокому дауні вже кілька годин поспіль валяється на пляжі під прямими променями пекельного сонця, поруч сидить - наче мурована - його мама й читає книгу: вона не може залишити тіло сина валятися на березі просто неба без нагляду, немов падлину для ворон; Мрія лежить у затінку на безпечній відстані й теж тримає в руках книгу; крізь рядки проступає химерна контурна мапа Флешевого тіла, покреслена більш ніж п’ятьма десятками ще не вивчених шрамів, залишених вуличними бійками; текст перетворюється на книгу для сліпих: Мрія занурює пальці в пісок, на безпечній відстані наосліп вивчає топографію шрамів; язик намацує досі живе відчуття всмоктування лівої мочки Флешевого вуха разом зі срібним кульчиком…
Жодного зі своїх тривалих зв’язків з чоловіками Мрія не пам’ятає так детально, як усі свої зустрічі з Флешем. Імовірно, тому, що інтенсивність кохання веде до повторюваності й стирається, немов касетна плівка, а розрідже ність - навпаки - дає можливість та досить вільного часу, аби запам’ятати, викристалізувати всевсе. Для Мрії єдина чіпка еротична згад ка про колишніх коханців - їхнє волосся: гласкаве, м’яке, що немов травнева злива, стікає вилицями, - у Макса; пружне й непокірне, наче у північноамериканського індіанця, яке падає на очі й розсипається під пальцями, - у такого собі V.; несподівано лагідне й шовковисте, хоча на вигляд здається жорстким, з двома крутими вихрами, - у Флеша, єдиного коротко стриженого… Флеш - спалах фотоапарата.
Він фіксує найдрібніші деталі на світлині: два витких тіла серед розкиданого по землі одягу, тіні, які зриває у тріпотливий шаманський та нок полум’я великої ватри в кам’яному колі.
Влітку Флеш заробляє на портвейн та горілку ловитвою раків та різноманітними підробітками по хатах сусідів (дах полагодити, сміття вивезти, покласти цеглу, дрова нарубати, розвантажити меблі), взимку - нікому не відомими дрібнокримінальними справами, а взагаліто він - альтист. Мрії завжди здається, що Флеша варто брати в кіно на ролі мачо - ковбоїв - героївкоханців - тарантінівських бандюків, вона не може уявити, що ось Флеш бере свій альт, виконує Шуберта… Не може на віть уявити, як він підбирає на слух програш з «Дня Побєди» АукцЫону. Класичний «дво ровий пацан» з гітарою. Образ Флеша, який пестить своїми породистими руками альт, Мрію неймовірно збуджує.
Мрія заробляє на життя найдавнішою після проституції професією, хоч з більшим задоволенням стриптизувала б у якомусь псевдосхідному дансингбарі «Кокон» (можна і «Лялечка» - у Львові - на альтернативу «Ляльці»); або, якщо вже бути зовсім концеп туальною - в пресклюбі «Наразі» або в літературному салоні «За рогом» - під аком панемент псевдоінтелектуальних суперечок перед налляті очі снобського кодла зарозумілих імпотентів. Але, наразі Мрія - завсідник арткав’ярні «Глямур» на розі двох вулиць на літеру П: П(ушкінської) і П(рорізної). Ос кільки раніше сьомої Мрія ніколи туди не потрапляє, а перед тим по дорозі неодмінно завертає до мацьопкого зоомагазина (купити своїй черепашці десять грамів живого мотиля), то і з’являється вже з черваками до пива. І ОСЬ Я В БОГЄМЄ! Всі зірки суч. укр. літ. мали би жерти гробаків до пива (гламурна, бля і готічна, блін!), то ж прошу пана! Тільки лишіть черепашці троха, бо воно чогось надто вже поволі росте - напевно, недоїдає. Мрія тицькається у слова, немов сліпе кошеня, бо на свою біду від природи має несвідоме лінґвістичне чуття. Через це, призвичаївшись керуватися інстинктом мови, наче кажан ультразвуками, вона не знає достеменного тлумачення багатьох слів, принаймні не назвала б миттєво. Полізти до словника зазвичай лінькується. Мрія час то стикається з текстами, що рясніють такими загорнутими діалектизмами, такими незбаг ненними словиськами, що аж дрож проймає.
Мрія навіть виписує незрозуміле, хоч більшість слів видаються їй просто неоковирними, але що вдієш… Можливо, вони, ті, що пишуть, дійсно так розмовляють, можливо, це їхня природна мова, а надто - на противагу киянам, яких зневажають через їхню «рафіновану» мову… Це ще в кого вона рафінована! Мрія завжди пише, про що хоче, але виходить зовсім не те й не так, як вона собі уявляє. Відсутність в ній структурованості та конкретики, розмаїтість та багатошаровість сприйняття загальновідомих усталених понять (що насправді є цинічною запрограмованістю на сліпоглухоніму відстороненість від сприй няття, зручна форма Погодження Заздалегідь з існуванням будьякого явища, твердження чи способу тлумачення), маски - пози - жести - ігри, які приховують її байдужість, - все це заважає Мрії послідовно, чітко й просто висловлювати свої думки. Написані, її думки такі ж громіздкі й невизначені, як попереднє речення. Кожна гілка сенсу вмить обростає мохом усіляких «але» та «з іншого боку», бо Мрія прагне охопити неохопне. Яйця може вкинути варитися до каструлі з борщем; на прохання пригостити сигаретою відповісти, що сигарет не має, зухвало випускаючи дим; носити незручні японські панчохи й шкарпетки, що мають розділені, як на рукавичках, пальці; залишену на підставочці для яєць сіль зсипати до смітника разом з яєчною шкаралупою; заплутати думки у прядиві написаних літер, немов у нечесаному волоссі; обламувати роги своїй неповторності відверто свідомим перекручуванням підвалин світового плагіату.
