Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча - Бриних Михайло (версия книг TXT) 📗
- Ах, вот оно шо! - сплеснув у ладошки Дєніс Іванович. - Дак, значить, і це все неспроста. От хто у нас тут шахматами занімався… Ну-ну…
Сорвавши фотографію зі стінки, він зіжмакав її в галімий шарік і викинув у мусорне відро. Затим нажав на телефонному камутаторі кнопку й визвав сікрітаршу.
- Усі камплєкти шахмат, шо числяться у нас на балансі, - оддайте у якийсь дєтдом для умствінно отсталих. А лучче вибросіть. І здєлайте це нізамідлітільно, Тамара.
Ізящна сікрітарша таінствінно поклонилась і рєтіво щезла.
- Отнині в етому Дворці - тільки доміно! - Торжествінно прогоготав Дєніс Іванович. - І, канєшно жи, шашкі.
В готелі “Контіненталь”, де цього разу остановився Капабланка, ближче до вечора собралось дофігіща народу.
Хосе Рауль не міг пожалувацця на організаторів його туру совєцькою Україною, но всьо жи був здивований кількістю партій, сиансів да творчіскіх встрєч з поклонніками, - програму йому состряпали насищену, як для коня.
Мєсні партійно-шахматні чиновники чули страшну історію, як у Москві Хосе Рауль распоясався, отлічившись дєрзкими виходками та аморалкою. Сославшись на мігрєнь чи ше якуто чіпуху, від одмінив вечірню лєкцию й тіпа скромно остався у готелі. На самому жи ділі він страсно хотів трахнуть одну готельну продавщіцу папірос. Укатував її він пару днів, а та всьо хіхікала й ламалась, мол, у мєня работа. Тада він купив у неї весь її лоток папірос - і утянув до себе в номер. І це при тому, шо в Росії Капу і так любили іскріннє й безплатно.
Но саме гнусне у тій інтрижці з папіросною гєйшою началось, када Капа наступного дня відтарабанив цілий табачний магазін портьє - мол, нате сувєнір. Сам він, як відомо не курив, - тіки сладіньке обожав. Канєшно жи, до вечора слухі про причуди Капабланки заполонили уші всіх обивателів. А папіросна діва стала чим то вроді ходячої миморіальної доскі.
В радянській Україні рішили боротися з подобним бляцтвом при помощі спортівних упражнєній. Када у Капи не було сиансів і виступів - його возили на тенісні корти, поіграть з чаплійоном страни. Після таких розваг Хосе Рауль ні разу не жалувався на свій сон. Впрочім, чиновники, як ето заведено у нас, перестарались. У триццять шостому году Хосе Рауль уже два года, як був опять жонатий. І хоть поїхав на гастролі сам, но мислями і серцем був зі своєю Кікірікі.
Після тусні з рабочим класом на подільському пивзаводі разум гєнія був подьорнут димкою. Але його чекав іше один сианс - і не з якимись доходягами, а з шістьма самими натасканими псами шахматного Києва.
Путьом віртуозної діпломатії Хосе Рауль звів цей надлишковий поєдинок унічию, порадувавши всьо ту ж таки орду репортьорів, яка нічуть не змінилась ще од різдва Христового.
Після останнього рукопожатія, Капабланка вислизнув з обьятій да цвітов, мічтая про чисто фізіологічне полегшення. Атлічно провівши час у туалєтній кабінці, він направився до умивальників. А там його вже поджидав давєчний директор і фанат в одній персоні - товаріщ Цейтов.
Капабланка, як і кажда настояща звєзда, не любив надокучливих граждан, але воспітаніє не позволяло йому дерти кирпу. Впрочім, Платон Нікалаївіч - попри всі ознаки приліпали - чомусь не визивав у Хосе Рауля раздраженія. То лі від цього нескладного індівідума распространялись особі емоціональні модуляциї, то лі так благотворно вплинув на грандмастіра ухожений готельний унітаз.
- Моє почтєніє, синьйор, - вклонився Платон Нікалаївіч, ледве не ударившись лбом об край умивальніка. - Ви уж ізвініть за столь неподходяще місце да обстановку, но в мене єзть для вас один сюрприз.
Капабланка вопросітільно зирив на дірєктора Дворца Піонерів, омивая руки. Єслі його шото й огорчало в цю мінуту - дак це упущена возможность, шоб позбуцця денних залєжей соплів.
- Просто я хотів сказать, шо завтрашній сианс для всіх нас, в опрідільонному сенсі, особінний.
- Да-да, я ранше з дітьми нікада… Впрочім, кажись я говорив вам про це.
- Діствітільно! - сплеснув руками товаріщ Цейтов. - Але не тільки потому. Ви ж понімаїте, про що я?
І він, склонивши голову набік, питліво взглянув на Капабланку.
“О, Боже, ну зачєм жи так внізапно?!” - взмолився шахматний Моцарт, почуствувавши, як у глибині його мазгов рождається впізнаване жженіє да істома.
- Ми всі надіялись, шо ви вернетесь в город Київ, аби завершити свої діла. - Інтонациї дірєктора вдруг затянуло тучами; карікатурний старічок остався за бортом розмови. - І от ви тут. Повірте, ми дєлаїм усе можливе, шоб завтрашній сианс пройшов удачно.
Прошла всього лише сікунда наряжонного мовчання - і мара зникла, сталь покінула старіка, оставивши лише груз прожитих днів і дєцкіх іздіватільств.
- Да, чють не забув! Скліроз! - спохопився Платон Нікалаївіч. - Я ж мав для вас приятну новозть! Ми тут у шахматній федерації посовіщались, з товаріщами у комітеті… Карочі, для дальшого турне по Україні вам предоставлять лічний самольот!
Тільки врождьонна делікатність помішала Капабланці піднять сканадал: він раньше нікада не літав на єропланах, ба навіть більше - сильно їх боявся. І тут - нате вам. Добро пожалувать у транспортний кашмар.
Пять часов утра. Безжальний час, када самий устойчивий організм комизиться і матюкає свого хазяїна, який не хоче спать. Ця абсолютна істіна не стосуїться лише трьох катігорій народонаселення: лунатіков, влюбльонних і спасителів світу.
Впрочім, доктор Падлюччо і його прекрасний учень Міша не задумувались, до якої катігорії вони належать, - їм просто не хотілось спать, як це буває з екзальтіруваними лічностями перед вступним екзаменом в аспірантуру.
- Як нам ізвєсно дажи із газєтних хронік 1936 года, сианс Хосе Рауля Капабланки на триццяти досках состоявся у приміщенні Колонного зала імені Миколи Лисенка. По такому случаю кубінскій самородок облачився у свій любімий темно-сірий кастюм. Чогото всі були переконані, шо ето шоу перетвориться на поддавки. Но Капабланка вийшов на ігру, заявивши журналістам, шо слішком уважає дітей, аби давати їм фору ілі якісь інші поблажки.
Доктор Падлюччо глянув на часи й покачав головою. Тим часом сіра паволока дрожала й розвалювалась на куски - сонце ступило на третю горизонталь небесної дошки.
- Етот сианс він запомнив на всю жизнь, і часто згадував його, як одне із самих інтірєсних собитій в своїй жизні. Серед усіх присутніх дєток, яких він ліхо одарив своїм найлуччим взглядом, йому особо приглянулась дєвочка років пітнаццяти, в скромному сіренькому платті. Від його жгучих взглядов юна шахматістка вже на третьому ходу зарділась маком і пилала алінькім цвітком. Ця ніловкость, похоже, обом доставляла неудобство, тому на п’ятому ходу грасмейстер Капабланка “зівнув” фірзя - і признав свою поразку. Київська Лоліта, єдва не обвалившись на пол, задрожала й через мить торпєдою покинула зал. Сікрітар парткома покрився мєлом. Бо на самом ровном місці вдруг образувалось справжнє зміїне кубло непристойних домислів і слухів.
За винятком цього курйоза, який списали на кубінську романтичну вдачу, третій чимпіон міра провів сианс без скідок і подстав. У решті партій він задєлав п’ять нічиїх і тіки на одній дошці зазнав поразки.
Тодішні хронікьори утвірждають, шо проігриш тієї партії визвав у гросмейстера столь странний приступ радості да щастя, вроді він тронувся умом.
Доктор Падлюччо знову зиркнув на часи, на вулицю, і знову на часи.
- Ми кудись спішим? - освідомився Міша.
- На жаль, ми не просто спішим - ми опаздуїм!
Чере пару сікунд доктор вже взувався біля дверей.
- Не панімаю, куда це можна опоздать в таку рань…
Доктор Падлюччо глянув на Мішу, як на тупіцу.
- Це в нас заповідаєцця на раннє утро, а в Токіо, мій друг, нєкоторі вже вспіли пообідать.
- У Токіо? Я надіюсь, нам не нада летіть в Токіо? Бо у мене ж іще дажи паспорта нема…
