Ексгумація міста - Поваляева Светлана (книги бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Звісно, якщо один просторово-часовий відтинок приклеїти безпосередньо до наступного без плавких переходів, вийде захопливо. Динаміка реальності створюється саме завдяки склейкам у стик… Тому ніхто не бачив, як чудовий галюцинативний витвір утнув у повітрі спіраль (саме таку, яку описує осінній лист або паперовий літачок) і впав на волосся перехожої дівчини. Так само ніхто не бачив, як рука Гапагавора відірвалася від галюцинації, описала в повітрі параболу, викинула перед самим тротуаром ядучо-зелене сальто-мортале і гепнулася в калюжу.
Музика надзвичайно сприяє динаміці довколишньої картинки, а музика саме і лунала: хтось жбурнув з балкону плеєр (імовірно, сусіда - сновида), і з його «вух» долинав чи то Garbage «І’m waіtіng for you», чи то «Cozmіc blues» Janіs Joplіn.
Визначити було важко - вочевидьки, в плеєрі поступово сідали батарейки.
Отже, дівчина провела рукою по волоссю і подумала: «Або я буду багачкою, або треба повідстрілювати ворон!». Називати ім’я дівчини нема потре би, бо хто завгодно здогадається, що подумати таке про галюцинацію могла лише Еля.
Еля спустилася в андеґраунд. Через присутність двох міліцаїв та масної тьоті з пикою тапіра, що стояли біля турнікетів, підземне довколище не здавалося ані оксамитовим, ані вельветовим, ані навіть велюровим. Еля зітхнула, і вирішила придбати синю пластмасову блямбочку на шкоду пляшці пива.
Трійця флегматично спостерігала, як Еля обмінює жетон на зелену стрілочку: не було причин для хвилювання, адже людей мало, і проскочити за кимось на шару непомітно Елі не вдалося б.
На платформі з’ясувалося, що потяг потрібного Елі напрямку стоїть на станції вже півгодини, людей у нього напхалося, мов ікри в жабу - невідомо як зачинятимуться двері. Еля заплющила очі, притисла до грудей вишитий бісером заплічничок і щосили занурилася у пальта, сукні, краватки, гудзики, - мов у щільно зім’ятий пластилін. Вона згадала сюжет з якогось науково-популярного фільму: самиця дельфіна стрімко спливала штопором з чималої глибини на поверхню… Людський пластилін всмоктав Елю. Всі змушені були вийти зі стану кататонічного ступору і заворушитися, аби відновити більш-менш зручні пози. У такий спосіб Елю пропхали аж до протилежних дверей, що на цій гілці ніколи не відчиняються. Еля приліпилася писком до скла - прямо в білий трафаретний напис: «Не прислоняться», і подумала, що «слон» українською буде «туля».
Не встигли всі знову вклякнути, як двері з гуркотом зачинилися - на платформу щось посипалося, підлогою щось покотилося, - задвигтіли вагони, і крізь слово «слон» підземна темрява замиготіла болотяними вогниками.
«… Наступна станція - Площа Люциганів». - прогавкала стеля.
Десь за спиною ліворуч блякла дівчина тримала однією рукою (схожою через фінічки аж до ліктя на яскраву тропічну рептилію) горішній поручень, аби не впав на коліна тих, хто встиг сісти. Інша рука з розгорнутою книгою Аве Ніглая «Монс і родзинка.
Сміх у пустелі. Між двох дзеркал» розгойдувалася перед носом пані Візаві. Іноді перечіплювалася сторінкою за густо нафарбовані й тому схожі на гребінці вії пані.
Еля відчувала волоссям на потилиці, як дівчина намагається читати: очі її ковзають в середині другого абзацу, мов рибки в акваріумі, що їх збовтує в кузові величезний камаз: «… і прийшов Ісус на гору, і мовив у натовп таке:…». Ось вполювали, вхопили за хвостик «натовп» і причепили канцелярською скріпкою: «… натовп таке: «Вас прийшло сюди послухати мене аж п’ять тисяч, і що, ніхто не спромігся взяти з собою канапок?!»
«Станція Рапайнамська Площа. Обережно, двері зачиняються. Наступна станція Атаса Збоченка.»…
Об’явами заклеєні стовпи («Пий - і схуднеш!»), вагони («Шпалєри для унітазів та санґінекотехнічне обладнання»), шиби зсередини («Духовні семінари з проблем тантричного сексу в умовах урбанізації та кінця світу. Семінари веде космотантричний секс-інструктор Анхра-Манью-Pіstols) і зовні («Шкарпетки більше не смердять! Новий підбілювач - проти тарганів і НАТО»), стіни («Нові протигрибкові лаки для гоління нігтів від Freddі!»), мармур («Салон МЕДЕЯ пропонує мед, лілеї та condoms з протизаплідними шипами!»), спи ни («Зоонекропедофіл!»), дзеркала («Сам ти копрофаг!»), - Елі аж голова розболілася…
… аж тут тобі раптом… … краєчок (язик не повертається назвати це подолом) Еліної спіднички (в народі подібне ультраміні зветься «максі-пояс») відчув легкий, але зухвало - впевнений дотик чиїхось пальців. Вказівного та великого пальців - так, ніби між пучками звичним жестом розтирають порошинку, зняту з вилоги, аби струсити її геть. Безперечно, чоловічих пальців. Тканина нашорошилася, гаряча опійна хвиля бухнула в еліне тіло, а думка так і не встигла виникнути, бо зазвичай жіночий мозок (принаймні Еля належала саме до цього типу жінок) миттєво і надовго відключається від подібного штибу несподіванок.
Спідничка відчула себе вочевидь зайвою на цій істоті, і спробувала розслабитися.
Про всяк випадок обережно, але вже вся п’ятірня прокралася до тієї самої примітки, де непрозоро зазначено, що Еля носить нижню білизну від верто - умовного стилю: дві вервечки і один (не біль ший за пачку «Vogue») трикутничок. І що саме в місці стику вертикальної вервечки з трикутничком - у надлегкодосяжний контрапункт до цієї бікініскрипічної теми - можна плавко занурити - спершу - середній палець (більшість чоловічих іс тот, теж, і аж ніяк не мозком, відчуває категорію істот жіночої статі, де безпечну можливість подібного штибу несподіванок гарантовано). Єство - волога - бо - людина - на - сімдесят - чи - скільки - там - відсотків - складається - з - води…
«Станція Гарб’івка. Наступна станція Сновоблонь. Громадяни пасажири! Виходячи з вагону, не залишайте свої речі.» - Сновигали в шибах звукові рядки. … у Елі склалося враження, що оточуюче - натовп (який важко розхрінити на окремих людей) у вагоні метро - їй наснилося, бо важко уявити собі, щоби чоловік міг тааааааааак трахнути (і взагалі трахнути) в подібній ситуації. В тому, що її високопрофесійно дере досить потужний прутень, вона не могла сумніватися. Гіпотезу про те, що саме це - сон, довелося відкинути одразу і без вагань (в чому - в чому, а в сексі Еля могла відрізнити реальність від сновидіння, чого не можна було з упевненістю сказати про інші боки її життя).
До тієї терпкої миті Еля була впевнена, що подібне в громадському транспорті дозволяють собі лише японські та «гонконголезькі» маніяки (і навіть не в години пік, а, приблизно, після другої ночі - до котрої в країнах сходу працює андеґраунд Еля не знала, - коли вагони порожні, і тільки якась самотня і приречена за законами віктимології ідіотка…), та й те в трілерах, детективних романах, або… ааааааааа… щщщеееееееее… щооооооо оо…. цеееееееееее…. їййййййїїї… власссснааааааааа…. дааавняяяааа…. е - ро - тииииииииич - тич - тич - на! - фан - та - зззззззззі! - йяяяяаааааааауууууу…
