Дванадцять обручів - Андрухович Юрий Игоревич (читаемые книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
Таким чином, уже до літа наївне товариство синоптиків було не те щоби брутально, але досить владно посунуте набік у своїй високогірній резиденції. Приміщень зробилось удвічі менше, а мешканців удвічі більше, причому ці нові мешканці принесли зі собою не тільки модерніше радіоустаткування, тренажери, безліч сейфів, замків, учбових макетів, боєприпасів та інакших книжок (переважно підручників з шифрування й російської мови, яку вони цілком щиро вважали мовою місцевих Ruthenians) — вони принесли також дещо інше, що можна було б назвати атмосферою. То був передусім неспокій, задушлива конспіративна резонність, що легко переходила у наказову знервованість. Усю залогу разом із челяддю було відразу змушено до підписання певних імперативних зобов'язань. Потім відбувся достатньо суворий поділ територій, унаслідок якого метеостанція позбулася кількох ключових функціональних вузлів, з вежею включно. На своїх ранкових пробіжках уздовж хребта вони скандували якісь нерозбірливі войовничі гасла, а половину танцювального салону забрали під гімнастичний клас. Робилось ясно як Божий день, що світ рухається до чогось дуже поганого і в ньому щохвилини можуть початися всілякі жахи.
Відчуття того, як усе невблаганно посипалося кудись до дідька, не відразу опанувало генієм метеорології. До певного дня він намагався силоміць приборкати власне розчарування і знайти якийсь оптимальний modus vivendi щодо цього неминучого зла. Іноді йому навіть подобалося розпити на дозвіллі з начальником нових співмешканців плящину-другу і повправлятися в англійській (з усіх трьох західних мов він, як колишній підданець Габсбурґів, найгірше знав саме цю). Чи, скажімо, зіграти з ним у шахи — сили гравців були приблизно рівними. Крім того, як йому здавалося, циклони і вітри залишалися такими ж, і зірки так само продиралися з-поза хмар на рухомому нічному небі, і пташині крики так само неприкаяно носилися в навколишньому цупкому повітрі.
Але одного дня його було просто приголомшено, коли, обурений черговим порушенням метеосуверенітету, він, пригадавши право першого власника, а точніше кажучи, спонукуваний підозрами, увірвався на заборонену територію, де в одному з відсіків застав обидвох — і свою дружину, й шефа шпигунів — у сплетінні тіл (отже, наш фільм із науково-пізнавального жанру перестрибує в мелодраматичний). За кілька днів (а головним чином ночей) вона все-таки покинула це місце назавжди (четверо гуцулів несли за нею її манатки полонинським схилом униз, потім білий газовий шалик востаннє майнув з-поміж перших дерев пралісу, як верхня половина приспущеного національного прапора). Йому так і не вдалося викликати перелюбника на дуель. Але він до нестями напився і того, й наступного вечора.
Поміж цими вечорами і вечором останнього зішестя Ангела Циклонів на полонину Дзиндзул він якось прожив ще з рік. Усе справді летіло до біса, горілка не давала, а відбирала, Гітлер приєднав чехів, і кожне нове розпорядження варшавського керівництва відгонило панікою та шахрайством, до того ж за всіма ознаками він підчепив сифіліс у котроїсь зі своїх рідкозубих любасок. Цього разу Ангел Циклонів не мав жодного шансу, хоча через тринадцять років усе виглядало майже так само: та сама полонина Дзиндзул, та сама трава, той самий осклілий погляд у небо, от тільки цього разу він виявився куди справнішим добровольцем, вистреливши в себе зі знанням діла і цілком добровільно.
Залишається думати, що після його демісії метеостанційні справи пішли ще гірше — залога просто порозлазилася хто куди, виснажена власною цілковитою непотрібністю, а можливо, просто незмовкаючим ревінням вітрів і пташиними криками. Як не дивно, але паралельно з цими подіями почалося згортання і сусідського закладу — виникало враження, ніби це місце цікавило їх лише доти, доки тут працювалося зі стихіями.
Останні сейфи з таємними архівами й аґентурними списками було вивезено в бік Трансильванії вже за кілька днів перед сімнадцятим вересня тридцять дев'ятого року. Пізніше була лиш велика і всепоглинаюча пожежа — горіли меблі, підлога, плавилися стіни, а разом із ними патефони, радіоприймачі, незліченні гербарії та підручники з російської мови, хоч саме зараз вони й могли б урешті стати в пригоді.
І так закінчується перша передісторія.
А для того, аби почалася друга, обгоріла руїна метеостанції мусить простояти неторканою десь коло трьох десятиліть. Хоча "неторканою" засильно сказано — так чи інакше з неї часом користали як не випадкові мандрівники, ховаючись від граду і снігу під рештками склепінь, то навколишні мешканці, розтягуючи по своїх потребах усілякі фрагменти і сегменти минулої цілості. Що діялося крім того? Хтось розпалював якісь вогнища з недонищених меблів, хтось кохався на ребрах обвуглених калориферів, хтось умирав від страху, наслухаючи вовче виття і, звісно ж, пташині крики.
У будь— якому разі, коли десь на зламі шістдесятих і сімдесятих цей терен відвідала спеціальна комісія з району, там панувало суцільне запустіння, а серед запахів переважали міазми.
Згадана комісія видерлася на самий хребет цілком неспроста: то був час активізації в роботі з молоддю та, особливо, підлітками; влада рад укотре звернула якнайпильнішу увагу на проблеми дозвілля дітей трудящих; надзвичайного значення надавалося спортивному та фізичному вихованню; олімпійський рух охоплював територію всієї країни, тож усюди відбувалися копіткі й мозільні пошуки молодих талантів для олімпійського резерву. Наші спортивні перемоги звістували й загальне торжество наших ідей. Зрозуміло, що і в зимових видах спорту ми були недосяжними. Хоча в окремих дисциплінах намітилося деяке відставання, подоланню якого було присвячено кілька розширених пленумів і селекторних нарад. Найгірше справа стояла зі стрибунами з трампліну, що їх вигадливі журналісти встигли окреслити метафоричним іменням літаючих лижників. Тож ідучи назустріч ітеде, комісія з району погодилася, що інтернатові з підготовки юних спортсменів-гірськолижників — бути. І бути йому розсадником наших немеркнучих перемог. (Певні підстави щодо таких крилатих сподівань і справді існували: місцеві гуцульські діти з раннього дитинства традиційно добре почувалися на гірських лижах, іноді заробляючи своїми трюками на жигулівське і куриво в усіляких приїжджих роззяв).
