Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич (читаем книги онлайн без регистрации TXT) 📗
-Комп’ютером, телевізором та відиком нікого не здивуєш і особливо на цьому всьому не наживешся. Хай скинуть вони все це барахло сотень за шість гринів, - загорілося зелене і Олег рушив далі, прямуючи в бік Окружної дороги. - Але ж вони пасли його, нагидили в хаті, самого скалічили... Посуд для чого бити, думали над цим?
-Кажу ж тобі - хай би в Булаха голова боліла. Правильно, щось тут не те, коли вже терпилу спецом випасали заради нещасного беушного барахла. Справа в іншому - я батька його знаю, Івана Петровича Новикова. Довга історія, він з моїм старим, поки той не помер, не одну пляшку випили, не одного сома зловили, не одну дівку по молодості трахнули. Ну Бог його знає, чому я з Владом цим нещасним не був знайомий! Петрович мені сам подзвонив, плакав у трубку, прикинь? Слізно просив: "Допоможи, Вітюшо, Владику моєму зовсім погано, не знаю, в кого раніше дах поїде, в мене чи в нього". Хлопець правда на млинець розбивався, хату сам купив, сам обставив. У пресі він працює чи на телебаченні десь, точно не знаю.
-Ах, отака хрінотень! Бач, усе начебто лягає: відома, певне, персона, думали поживитися, всі ж вважають, що журналюги бабло лопатами гребуть. Додуматися легко...
-Ти почекай, ще не все. У мене підозра є одна. Справу цю від самого початку хочуть спустити на гальмах. Булах у нас мужик простий, та навіть йому дивно - за справу Новикова його ніхто не дере, не жене в шию, хоча наш міністр спеціальний наказ написав - всі злочини проти журналістів на особливий контроль. Знаєш, як це буває?
-Ага, - Олег повернув на Окружну. - Вставляють з особливим садизмом і на особливу глибину.
-Так Булах ніякого особливого контролю не відчуває. Йому що, йому добре, і без того роботи навалом. Чує моя печінка - не знайдуть розбійників.
-Я, скажімо, теж так думаю. Для чого ти все це доповів? Я нашу систему дурну без тебе знаю.
-Рибалко, треба їх вирахувати. На твоїй території краденим торгують, аж гай шумить. Я ж знаю - принесе хтось телек, наприклад. Йому відразу сотню чи півтори тицьнуть, а потім документи підшаманять, трошки кінескоп протруть, корпус відмарафетять - нате вам новенький апарат.
Це було правдою. Карась не втручався в подібний базарний бізнес, це навіть не входило в його обов`язки. Порядок і своєчасна оплата оренди, стороннього криміналу не допускати, всіх своїх тримати під загальним контролем. Олег прекрасно знав, хто приторговує травкою, хто - більш сильними наркотиками, де можна домовитися про купівлю пістолета, автомата, звичайно ж, у повному боєкомплекті, навіть бойових гранат. За це дирекція отримувала свій процент, ринок непогано жив, а якщо хтось забував про обережність чи просто нахабнів, підключалася служба охорони. Кривавих розборок і вбивства Карась принципово не допускав. Час від часу, з огляду, звичайно, на ситуацію Рибалка підкидав колегам різну потрібну інформацію. Не всім, звичайно, а кого поважав особисто. Міг, наприклад, підказати, звідки прийшла невелика партія героїну чи хто з умільців склепав той чи інший фальшивий документ. Робиться все це нелегально, попався - адміністрація базару за тебе не відповідає. Мав своє місце, торгував, платив регулярно, порядку не порушував, більше нічого дирекцію "Універсуму" не цікавить.
-Чому ти думаєш, що вони могли скинути барахло на моїй території?
-Бо вони не обмежилися звичайним пограбуванням, скільки раз про це казати. Мордобій, вибиті зуби, розтрощена квартира - навряд чи власна ініціатива. Тут гроші - не головне, тому вони запросто могли продати все твоїм баригам. Це швидко і легко. Раз-два, живі гроші на руках. Вони цілком можуть пустити все в голку, Влад зауважив, що поводили всі четверо себе якось надто агресивно та нервово. Але ж подробиць сам не знаю, кажу ж - не я веду...
Логіка в цьому була. Начальство дуже любило вішати на Малого безперспективні "глухарі", а Малий, в свою чергу, чіплявся за справи, як реп`ях до собачого хвоста. Він уже приблизно уявляє, де і кого шукати. Для справи, приреченої на свідоме завалення, кандидатура Вітька зовсім не годилася.
-Ти пропонуєш мені пошукати кінці?
-Я прошу тебе, Рибалко. Особисто прошу.
-Не певен, що вони знайдуться в мене на базарі, ох не певен. І речі без особливих прикмет... Телевізор... Який так, до речі?
-"Соні", позаминулого року випуску. Відик теж "Соні", не плейєр, саме магнітофон, купив чотири місяці тому. Музичний центр з системою "караокє", виграв якісь там конкурс на кращій журналістський матеріал. От про комп’ютер нічого не знаю, можу розпитати.
-Розпитай і ввечері звякни мені на трубку. Знаєш, скільки такого добра проходить через базар за день?
-Здогадуюсь. Але ж Петрович плаче у трубку.
-Сентиментальним ти став, Вітька.
-Я таким і був.
-Скажи тепер таке: ну, знайдуться кінці, далі що? Справа не твоя, з якого це дива ти підвищуєш показники Булахові? І раз все так не просто, раз її хочуть завалити, ти ж підставишся. Думав про це?
-Думав. Давай спочатку буде результат, а потім все інше тобі скажу.
-О`кей, - Рибалка повернув назад до міста. - Ти мені теж одну інформашку перевір... Служить десь у нас в районі такий собі сержант міліції Григорян. Можеш вирахувати і дізнатися, що за тип?
-Як два пальця! Тим більше, з таким прізвищем...
-Во-во, у нього пика хохляча, зовсім на григорянів не схожий.
-Що тобі до нього?
-Так, просто... Цікаво, чому він Григорян, з такою мордою.
-Ясно. Тобі, я так розумію, морда його не сподобалася...
Якби жінка, що вмостилася у широкому кріслі навпроти Людмили, не докладала максимуму зусиль для того, аби виглядати дамою, її з чистою совістю називали б тіткою. Швидше за все, матуся Ігоря Шумейка була не набагато старшою за маму Оксани Сошенко. Людмила прикинула - років на чотири, не більше. Навряд чи ця благопристойна дама стала народжувати у сімнадцять. Огрядна, пишна домогосподарка у розкішному, але брутальному квітчастому шовковому кімоно, з старанно доглянутою і любовно пещеною шкірою, з перстеником на середньому, подібному на свіжу молочну сосиску, пальці правої руки Тамара Григорівна - чого там, які наші роки, просто Тамара і Люда, нормально? - лишалася жінкою-загадкою. Тобто, свій вік точно знала вона сама, іншим, хто хотів, звичайно, доводилося б гадати.
Людмила дізналася їхній телефон в школі. Директорка вже знала про Оксану, навіть натякнула - мовляв, ходять чутки, ай-ай-ай, бідні батьки, як вона могла... Щоправда, не зовсім ясно, чого саме стосувалося директорське "ай-ай-ай": спроби самогубства чи вагітності школярки-старшокласниці. Ну, останнє в разі чого не довго буде в секреті. Принаймні, пояснити, для чого їй телефон родини Шумейко, вдалося просто: кажуть, Оксана з Ігорем дружили, тепер це називається "зустрічалися", ну, хочеться просто поговорити з хлопцем, ви ж розумієте... Директорка з серйозним розуміючим виглядом закивала головою, і вже наступного вечора жінки зустрілися в Шумейків удома.
-Ігорьок у спортзалі. Знаєте, в нас пристойна сім`я, здоровий спосіб життя, це нормально. Я така рада, що немає цих наркотиків, цієї горілки поганої, - Тамара скривилася. - Чоловік так рано не приходить, він у нас трудоголік, - вона обвела руками кімнату, немов демонструючи: весь достаток тільки завдяки працьовитості та здоровому способу життя. - Я сьогодні саме очищаю організм. Не пробували?
-Читала. Кажуть, не всім корисно.
-Ой, не слухайте! Корисно всім, знаєте, скільки у нас зайвих калорій та шлаків? Раз на тиждень я навіть промиваюся. Клізмою.
Людмила насилу стримала смішок, з боку здалося, що обличчя скривилося чи від болю, чи від огиди.
-Чого ви? Це нормально, ми з двома приятельками так робимо. Щосуботи, є приватний спеціаліст. На дому, фахово. Процедура не дуже приємна, але не складна. Просто асоціюється з чимось непристойним. Подруга радить урінотерапію. Це сечу пити.
