Орігамі-Блюз - Поваляева Светлана (читать книги онлайн .TXT) 📗
Мрії здається, що вона плаче… Мрія засинає в сльозах, бо за шибою ледь розвиднюється - ще не час прокидатися, не хочеться… Не хочеться ані прокидатися, ані знову поринати у сновидін ня - хочеться опинитися по той бік декорацій…
Павутинове горище з круглим вікном на ліхтар. На стінах пліснява й комунальне гариво.
В надтріснутому гранчаку - жовтуватий час стоїть водою голосів Мрії, Флеша, P.J.Harvey, Кейва… Занімілі блюзи валяються по кутках.
Непевні спогади танцівною ходою проходять мов на подіумі тіні. Темрява виколює очі. Голос прибою. Темряву, немов ретельно наклеєний на екран аркуш копірки, невидима рука починає віддирати від зображення, яке проступає на звільнених ділянках. Залишки зішкрябує неви димий скальпель. Тепер екран вільний. Мріїні сни часто схожі на фільми. Інтер’єр:
Кімната в старому будинку. Білі стіни. Чор ний килим вкриває всю підлогу. Зі стелі зви сають череп’яні буддійські шепотуни, скляні муляжі очних яблук, сухі троянди на червоних вовняних нитках, срібні брязкальця. Люстра - накидане на залізний каркас гілля, ніби щойно почате вороняче гніздо. На гіллі денеде - мушлі чи суха квітка. На тоненьких дротиках звисають бутелькові скельця. На лівій стіні - дві нерозбірливі картини у чорних облямівках.
Одна - високо у кутку, інша - посередині.
Навпроти стулчастих дверей - величезні широкі вікна. У проміжку між ними - на чорному тлі попелястий абрис чаплі понад мармуровим каміном. На камінній дошці - всілякі дрібнички: розірвані бісерні фіньки, поламаний гребінець, декілька жетонів на мет ро, дріб’язок…
Нерозбірливі портьєри - сховище пилюки.
На підлозі у кутку - дешевий магнітофон, звід там лунає (виявляється, записаний на плівку) голос прибою. Поруч багато касет. Згарок свіч ки, з якого стирчать запахущі палички. Кілька турецьких подушок.
Через прочинені стулки вікон заходить пов ногруде повітря, торкає цяцьки, що звисають зі стелі.
Посеред кімнати - чорна попільничка з недопалками. Чорна запальничка. Пачка «Lucky strike». Нерозбірлива цятка.
Наплив камери.
Цятка виявляється дівчиною, що лежить на спині - руки вздовж тіла в довгому чорному светрі. Незворушна. Боса. Мрії вона нікого не нагадує.
З коридора відлунює телефонний дзвінок. Дів чина підводиться, виходить з кімнати. Великий порожній коридор. Телефон стоїть серед взуття під вішаком, заваленим найрізноманітнішим гіповим мотлохом. Дівчина бере слухавку. Сідає на підлогу. Слухає. Кладе слухавку, вертається до кімнати.
Крупний план: кужелиться дим. Посилюється голос прибою.
Від’їзд.
Дівчина знову лягає на підлогу й перетво рюється на попелясту порошинку на чорному килимі.
Наїзд. Кр. план: рука бере з пачки цигарку, підпалює. Контрапункт (у мить, коли спалахує запальничка): з вулиці долинає пронизливий дитячий плач.
Наїзд. Кр. план: жевріє цигарка, в животінні тютюну, паперу й попелу ввижаються грубі руки, що місять вогку паперову тирсу, клапті газет, старих шпалер.
Повільний від’їзд. Цигарковий дим танцює в сонячному промінні, змішується з клубуванням пахощів. Сонце сіло - сонце встало - діафрагма п’ять і шість… Ха - ха! Хи - хи… Стопкадр.
Тільки тепер помітно, що стіни шерхкі. Гу пають двері.
Кухня. Стіл неохайно засланий пожовклими газетами й сторінками зі старих літературних журналів. Кілька використаних штрикалок, якісь склянки, брудна тареля, обтріскане й обліплене шкарубкою кавовою гущею горнятко, скляна кулька, поламана цигарка, фрукти з пап’ємаше громадяться. Гірчичники від випу щених в небо косяків. Том Кафки. Томик Віана.
Таргани. Підлогою шпацирує альбатрос.
Коридор. Протилежна до вішалки стіна - суспіль стелажі, захряслі попід стелю книж ками.
Кухня. На підвіконні в акваріумі конає скалярія. Заплилий воском свічник. Усміхнений череп’яний їжачок. Попільничка з гільзами й витрушеним тютюном. Мишка з червоного скла у видлубаному з соснової кори човнику. Вели чезні окуляри з зеленого плексигласу - років шістдесятих. Пастелі. Тюбики з акварелями.
Пензлі, ножиці, срібна ложечка…
З протилежного гуртожитку через прочи нене вікно вдирається «Я єго слєпіла із того што било, а потом што било, то і полюбіла…»
Макс кидає на підлогу наплечника. Йде до ванної, встромляє у рота зубну щітку й так, дивлячись на себе у дзеркало крізь батареї кос метики, починає стягувати важкі брудні мешти.
Входить до кімнати. В око одразу впадає чорна паща каміна.
Наїзд. Чорні черевички на височезних шпи льках стоять прямо на химерній купі з чорних панчіх та якихось залишків чорної білизни.
Поруч - гранчак з двома перлистопопелястими айстрами на коротких ніжках.
У чиїйсь уяві починається пластиліновий ані маційний фільм «Знавісніла жирафа». «Муль тяшний» голос за кадром:
Елегантка, з породи коханок, з істеричною швидкістю покидає сумнівний офіс. Забубила відкинуту - шквалом пристрасті аж до фотеля панчоху. Гей!
В кадрі: елегантні чоловічі мешти злодій кувато озираються й у два прийоми запихають панчоху під крісло. В офісі відбуваються дивні речі: кактус на підвіконні перетворюється на восьминога й тягнеться мацаками до арку ша з віршами (щойновипеченого принтером закоханого компа); електрочайник допиває каву; чоловічий голос бубонить з телефона:
«бубабубубабубубабу…» (телефон кривляється, факс вивергає «хихихи…»). Панчоха на магається визирнути зі своєї схованки, напру жується все більше, доки не перетворюється на жирафу…
Голос за кадром (з одноманітною невбла ганністю лінгафонного курсу): «Care kills the cat…»
Макс сідає потурецькому. Закурює. Лягає поруч із дівчиною.
Від’їзд. Тепер пляма на килимі трохи біль ша.
Хриплуватий низький глухуватий голос дівчини спокійно й повільно: «Пиво постав до холодильника».
Цілий день Мрія, неначе маніяк, намагається ідентифікувати дівчину зі сну: Мрія впевнена, що та існує десь і, можливо, навіть зараз - поруч з Максом. У неї є улюблена марка пива, вона курить ті ж сигарети, що і Мрія, до неї можна не ревнувати, бо вона - схожа на Мрію.
*Сон. Приклад третій. Прозорі й мінливі барви. Акварель. Вода, Місяць. Сеча, кров, лімфа, слина, очі. Західний вітер.*
Мрія розгублено дивиться на концертний рояль з прозорого блакитнуватого шкла, схо жий на велетенську медузуаурелію. Замість клавіш клавіатура рояля складається з прозо рих людських пальців, кожна октава - пара рук. Але у повній октаві має бути вісім нот, а у парі рук, як відомо - десять пальців. Тому Мрія вагається: вона не знає, які саме пальці відрубувати великим мачете, щойно виявленим нею у власних руках. Вона озирається й бачить себе на сцені великого залу, до якого вже починає заходити перша публіка. Мрія рішуче розмахується й вперіщує по останній зліва октаві - пальці з сичанням спурхують у повітря, розсіюючи довкола іскри бенгальських вогни ків. Цієї ж миті Мрію оглушує крик Флеша й вона упускає мачете, одночасно опиняючись у фойє біля гардероба.
Мрія заходить до вбиральні концертного залу «Україна» й зупиняється перед величезним люстром. Так довго й незворушно вдивляється у нього (кілька зграйок дівчаток за цей час встигають попісяти й випалити свої цигарки, прилаштувати зачіски на порожні кульки мане кенних голів - ніби совкові ляльки в універ мазі), що, врештірешт, знаходить там Макса, витягує його пильним своїм поглядом з країни його сновидінь, зі звичного укладу його життя.
Притягує його мацаками волосся, притискає до грудей і вилітає з вбиральні - туди, де немає жодного люстра, аби він не зміг вже піти від неї, повернутися у свої сновидіння, у звичний уклад свого життя. Вони проносяться алеями попри осінь, мов біси у весняній мжичці, вони забігають до метро - тут під землею, після нічних паркових тунелів, кволих ліхтарів, понизаних на голі віти коматозних дерев, Макс перетворюється на полоненого Орфея, ув’язненого Мріїним бажанням. Мрія привозить його додому й викидає у смітник разом із квитком на концерт - непотрібні пожмакані папірці очікувань, які не виправдалися. Кухон на мушля заповнена прозорою рибою, Мрія мусить її фарширувати. Мрія закасує рукава, занурює руки в рибну масу, але жодної рибини не може вхопити - та вислизає з рук. Тут Мрія згадує, що свій мачете вона загубила в
