Doc 1 - Чех Артем (лучшие книги читать онлайн бесплатно .txt) 📗
Лікар був у відпустці. Виконуючого його обов’язки на місці не було. Його взагалі не було.
— Літо, ніхто ж не хворіє, - сказали на тому кінці дроту.
Викручувалися самі. Але антибіотики прописати було нікому.
Прибігали дівчата з двору, сиділи на табуретках і, неначе в ляльковому театрі, з поважної відстані спостерігали за хворою. Приходила і Маша. Варварка у приступі відвертості все-все розказала. І про записочку, і про те, як хотіла її дістати, і навіть про те, що у міліціонера, який її витягав, з рота пахло так само, як і в їхньої кішки.
Маша пробачила. Точніше, вона навіть не побачила з боку Варі провини, а тому й пробачати було нічого. Проте сама попросила пробачення, і після того і Маша, і Варя подорослішали, можливо, ще не зрівнявшись у життєвому віці, але подружилися і жити одна без іншої вже не могли. Манька перестала бути королевою, а Варварка — фрейліною. Для першої казки, виходячи з її віку, втратили свою магію, другу ж вони тримали за всі дівчачі випуклості вкупі з душею, але настала черга самій бути королевою. Тим більше, в неї з’явилася по-дорослому сильна покровителька.
А міліціонеру з неприємним запахом з рота по-чорному зраджувала дружина. Тому всі з нього сміялися, але, разом з тим, всім було його шкода. Навіть дружині.
<empty-line/>
<subtitle> *</subtitle>
<empty-line/>
Початок червня видався дощовим та безвідповідальним. Дюша, незважаючи на благальні заклики матері готуватися до іспитів, цілими днями безцільно валандався по місту, вечорами — пропадав невідомо де і невідомо з ким. З ким? Мати згадувала про сказане сином за столом на своєму дні народження. Щось про дівчину. Раніше постійно хвилювалася через те, що Дюша не звертає уваги на дівчат, хвилювалася, питала себе — чому? Які прогалини у вихованні? Потім заспокоювала сама себе — рано, ще маленький. А тепер-от нервує. Якась примарна дівчина (чи є вона?) заважає йому нормально закінчити школу.
— Ну що ти з життям робиш? — питала вона в сина за сніданочними сардельками, розуміючи, що насправді нічого він не робить, в атестаті мають стояти тверді четвірки, все життя попереду, а віддалення сина можна списати на вік.
— Що з тебе виросте, — питала вона, дивлячись, як Дюша уплітає вечірнє рагу. Питала й ловила себе на тому, що поводить себе з сином як звичайнісінька кухарка.
— Ма, — відмахувався Дюша, запиваючи оте «ма» сливовим компотом.
Зрештою, нічого страшного. Цілими днями, якщо не малює і не читає, то десь бігає, але точно не з сумнівними компаніями в кабаках сидить, і це вже радує, але хотілося іншого: хотілося домашнього затишку, сімейної близькості, тільки у сім’ї кожен жив окремим життям, ніхто нікому не підпорядковувався та відчайдушно відмежовувався у власній кімнаті під своєю ковдрою від надокучливих сімейних вечорів та спільних переглядів фотоальбомів. Чоловік зникав у своїх відрядженнях на тижні, син відокремився в організм, обережно відбрунькований від всезагального розуміння людини нормальної, сама ж вона жила у світі літератури та радянської мультиплікації. Цілими днями дивилася мультфільми й стрибала на дивані, створюючи собою образ божевільної інтелігентки, що пережила блокаду, сталінізм і залишилася самотня-самотня, з репутацією місцевої юродивої.
— Ма, а ти не помічала, що вся наша сімейка якась недороблена? — питав Дюша часом. — Чого ти наїжджаєш?
— Ага, синок, ти все правильно говориш, все правильно.
— Знущаєшся?
— Зовсім ні, просто ти хоча б міг мені підіграти.
В чому підіграти, Дюша не розумів, та й питати не хотілося. Якось само, думав він.
— Я самотня, — казала вона чоловіку.
— Я теж, — бурчав він і відвертався до стінки.
Цілий день Дюша чекав вечора, щоб зустрітися з Варєю. При бажанні він міг би зустрічатися з нею і вдень, і вранці, і взагалі міг проводити з нею весь свій час, але таким чином він виставляв би себе лінивим і безпутним хлопчиком, який існує з батьківських подачок і нічим корисним в цьому житті не займається. Дюша займався. Прогулюючись Маріїнським парком, він начебто готувався до іспитів, сидячи на набережній і безцільно фотографуючи дніпровське плесо, він — знову начебто — допомагав у центрі «Союз підтримки» якимсь інвалідам відновити опорно-рухову систему, сидячи вдома за книжкою — він займався саморозвитком. І ніхто не був у змозі заборонити йому займатися суспільно корисними справами.
Ввечері, як завжди, він з’явився на порозі їхнього будинку. Зовні насуплений і, здавалося, агресивний, — проте очі все одно видавали в ньому якусь внутрішню беззастережну радість. Від чого? Пояснювати — зайвий клопіт. Все було зрозуміло з очевидністю. Вже тиждень Дюша перебував у досить дивному для нього стані, який планомірно підходив до тієї стадії, коли надзвичайне стає звичайним, коли до успіху та щастя починаєш звикати, і цей успіх разом із щастям стає невід’ємною частиною буденності. Дюша це знав. Знав також, якщо втратити цю частину буденності, то настане нестерпне спустошення й морок, що безрадісною пеленою накриє всю його й без того песимістичну душу. Він це знав, а тому намагався якомога довше триматися цього стану душевної свіжості й відчуття легкого, але всеосяжного щастя.
З іншого боку, цей квітковий мед щастя, що навіть не встиг зацукруватися, був підточений дьогтевими розводами, а саме питанням, яке стосувалося безпосередньо сексуальної сторони їхніх стосунків. Певно, зайвим буде говорити про те, що Дюшине життя було не випробуване, і всі ті смакові традиції перших разів, коли все-що-вперше сприймається гостро й залишається у пам’яті на багато років, були ще попереду. Варя в цих питаннях була більш обізнана, мала неабиякий досвід, але озвучувати вголос свої бажання не наважувалася. Тому обидва мучилися одним і тим самим питанням: чому інший не проявляє своєї сексуальної жаги, чому все так платонічно, чисто і майже поверхово?
Варто зазначити, що свого часу Варвара пережила в своєму житті справжній сексуальний період. Навчалася вона тоді на другому курсі. Вона вже не була тією дівчинкою, в якої загорялися очі кожного разу, коли вона бачила щось відмінне від сірої вуличної мішанини. Треба було навчатися, хронічно не вистачало часу не тільки на якісь розваги, але й на особисте життя. До неї клеїлося багато різних чоловіків — однокурсників, сусідів зі сходового майданчику, викладачів та просто випадкових перехожих. Дехто пропонував велику і красиву любов, дехто кликав заміж, але вона на той час вже встигла смертельно стомитися від довгих стосунків з одним маловідомим актором столичного театру, а тому все, що стосувалося формули хлопчик — дівчинка, викликало у неї щонайменше відразу. Тип стосунків, які були в неї з оператором, коли кожний крок їхнього спільного життя відзначався сварками та з’ясовуванням стосунків, кожна годинна відлучка сприймалася як зрада та персональна образа, її не влаштовував. Вони протягом року десятки разів роз’їжджалися і сходилися знову, сумка з найнеобхіднішими речами, в принципі, ні в чому не повинна сумка, кочувала з квартири на квартиру, а самі вони — Варя та цей маловідомий актор столичного театру — могли годинами стояти в метро за сусідніми колонами й не мати сил ані роз’їхатися, ані помиритися остаточно. Зрештою, вона від нього пішла, прихопивши, окрім сумки, розхитані до неможливості нерви та хронічну молочницю.
Боб, який спочатку ненавидів Варю, потім змирився з її існуванням, а врешті смертельно закохався у неї, чи не кожного дня намагався прочитати на її обличчі ознаки її статусу: вільна, стомлена, без п’яти хвилин заручена.
