Гімн демократичної молоді - Жадан Сергій (читать книги полностью без сокращений бесплатно .txt) 📗
Поляки їх не випустили. Вони зупинили автобус, знайшли в салоні купу в'єтнамських зіпсованих телевізорів без кінескопів, під одним із телевізорів знайшли мого сонного знайомого, який ще не відійшов після весілля, він дивився на них із телевізора, наче передавав останні новини, і в новинах цих ішлося про те, що світ наш котиться в прірву, що ми, чим далі, тим глибше провалюємось у його трясовини і пастки, що ми все більше віддаляємось одне від одного, втрачаючи поміж собою будь-який зв'язок, губимось у безкінечному всесвіті, псуємо самі собі життя, здоров'я і нерви, позбавляючи самі себе віри й надії, одним словом, новини були тривожні. Білоруської проститутки, що характерно, в автобусі не знайшли, де вона поділась, не знав ніхто, навіть цигани в Хелмі цього не знали, хоча вони, як видається, знали все. Знайомий проходив по справі сам. Йому інкримінували повторне використання фальшивих документів, незаконну торгівлю неліцензованими в'єтнамськими телевізорами без кінескопів, але довести змогли лише керування автотранспортом у нетверезому стані. В тюрмі він зробив собі наколку на правому передпліччі — сумне жіноче обличчя з довгим хвилястим волоссям. Наколка кровоточила. Викликали лікаря. Лікар подивився на наколку з огидою. За пару місяців знайомого випустили. Він повернувся до Хелма знайшов циган і залишився з ними продавати росіянам крадені машини. Його колишня дівчина, що теж характерно, незабаром розлучилась, вірніше, вона навіть не розлучалась, її італійця одного разу побили скінгеди після футболу, проламали йому череп арматурою, і він благополучно помер, не приходячи до тями. Залишившись сама з дитиною на руках, вона вирішила підв'язати з вивченням мов і спробувала влаштуватись у турецький фастфуд біля Александерпляц. Турки її радо взяли — на відміну від них вона знала мову. З моїм знайомим, наскільки мені відомо, вони більше не зустрічались.
Чим прикметні всі історії любові? Можливо, тим, що людина, коли вона по-справжньому закохана, насправді не потребує допомоги ззовні. Їй зовсім не потрібні жодні сприятливі чинники, жодна стороння допомога, їй байдуже, як складаються обставини навколо неї, як довкола неї розвиваються події, наскільки прихильно до неї ставляться святі, наскільки вдало розташовуються зірки й планети; закохана людина переповнена своєю пристрастю, вона керується виключно своїм підшкірним божевіллям, її веде вперед її серце, її душа і внутрішні органи, вони не дають їй спокою, не дають спочинку, вимотуючи щоденною безкінечною жагою — глибокою, як артезіанський колодязь, чорною, як свіжа нафта, солодкою, як смерть уві сні, о п'ятій ранку, в старому фольксвагені, на польсько-німецькому кордоні.
Хай священик договорить, все найсмішніше там у кінці
І ось, шановні радіослухачі, глядачі нашого каналу, передплатники з досвідом, як і було зазначено в анонсі, наш заклад, не зраджуючи своїм традиціям, працює для вас цього довгого літнього вечора, в цьому напівпорожньому напівмертвому місті, в якому вам пощастило застрягнути, вогні запалено, музику запущено і весь персонал — від наймолодшого кур'єра і до найдосвідченішої курви — сидять під важкими лінивими вентиляторами, що розкручують під стелею свої лопасті, сидять і переживають разом із вами це солодке нервове передчуття свята й пригоди, що ховаються в старих борделях та притонах цього міста; старий-добрий набір радостей і депресантів для тих, хто дотягнув до кінця тижня і не втратив почуття гумору, тому що гумор знадобиться вам, шановні телеглядачі, в цих коридорах і на цих горищах, де майже не залишилось ненависті й страху, де ці почуття давно й успішно замінено соціальною страховкою, без почуття гумору вам просто не досидіти до кінця вистави, за яку ви, до речі, платили свої чесно зароблені бабки, без почуття гумору тут взагалі нічого шукати, в цьому затишному залі, де в найближчі кілька годин перед вами розгорнеться історія незнаної пристрасті й небаченої підступності, де трупи коханців будуть падати вам під ноги, а чесний піт і гаряча кров статистів проллються так натурально, що ви забудете про все на світі, ви забудете про власний скепсис і вартість вхідних квитків, тим більше — не така вона вже й висока, порівняно з тим фарбованим божевіллям, яке вихлюпнеться незабаром на ваші голови, тому займайте свої місця, сідайте і дивіться, адже в цьому місті о такій годині у вас не так багато варіантів, краще вже сидіти й чекати, розраховуючи, що цього разу, ось саме цього разу — вас справді ніхто не намахає.
Зазвичай ми сидимо тут, доки нас не починають виганяти, а виганяти нас починають, щойно ми тут з'являємось, ніхто не вірить, що ми будемо сидіти спокійно, не б'ючи посуду і не провокуючи постійних клієнтів. Хоча б тому, що ми теж постійні клієнти, до того ж нас тут багато — постійних клієнтів усіх цих барів, їдалень, пивних підвалів, буфетів і фастфудів, я стільки років спостерігаю за клієнтами цих закладів, що можу в разі чого виступити офіційним свідком на судовому процесі, де їх усіх будуть звинувачувати в розтлінні та переситі. В разі чого саме я зможу заприсягтися перед усіма святими й надати беззаперечні письмові докази того, що на моїх очах протягом стількох років відбувався процес зростання, змужніння і головне — процес просвітлення цих героїв, хоча збоку все справді могло скидатись на звичайну алкогольну оргію. Проте на подібні закиди я завжди зможу сказати усім святим — шановні радіослухачі, глядачі нашого каналу і передплатники з досвідом, можливо, частково ви і маєте рацію, можливо, алкоголізм, так само як і просвітлення, є процесом нелінійним і сповненим незбагненного внутрішнього руху й динаміки, але навіть у цьому випадку — спробуйте уявити собі оргію, що успішно триває п'ятнадцять років поспіль, набираючи розмаху, сили й драматизму, спробуйте це собі уявити, і якщо вам це вдасться, а вам це не вдасться, тоді ваші претензії до постійних клієнтів барів і фастфудів мого міста я прийму як справедливі. Але оскільки вам це не вдасться, то дозвольте мені говорити саме про змужніння і просвітлення, шановні передплатники з досвідом. Тому що просвітлення, навіть якщо воно супроводжується похмільно-депресивними синдромами, заслуговує на свою постійність і на своїх клієнтів. І навіть більше того.
Я свідомо говорю саме про них, тому що їх я знаю найкраще, одного разу, багато років тому, ми разом із ними зайшли до цих барів і до цих фастфудів, і так почалося життя. З того часу змінювались лише ціни на алкоголь, головні ж учасники, постійні клієнти, лишались при своїх ролях, кожен на своєму місці, тому й говорити про них я можу безпосередньо, з придиханням, теплом і глибокою ненавистю. Я сказав, що змінювались ціни на алкоголь, насправді, як вони змінювались, хто за цим слідкував? Та ніхто, якщо чесно, головні герої в цьому випадку набагато цікавіші за соціальне тло, а їхні імпровізації, на яких переважно все й трималось, важливіші за розмальовані лаштунки в них за спинами. Ось він — великий, реальний шматок часу, який лишився за ними, який вони вигризли зсередини і лишили кістяк, і чим далі вони від нього відходили, тим величнішим виглядав цей труп, ця туша вбитого і розтерзаного ними часу, вони пережили його, їм повезло більше, не всім, але більшості з них, ось вони — мої тридцятилітні герої, перебинтовують рани, зализують свій сифіліс, роблять зарубки на прикладах, готуючись до нових переможних звершень і успішних проривів на ділянках невидимого фронту. Тому, дорогі глядачі нашого каналу, всі ви — від наймолодшого кур'єра до найдосвідченішої курви, встаньте і вшануйте хвилиною свого блядського мовчання тих, хто з якихось причин не дожив до кінця вистави, встаньте, оскільки обслуговувати таких постійних клієнтів — велика професійна вдача, коли-небудь потім, у старості, якщо вона у вас буде, якщо вам удасться вимолити її у всіх своїх святих, ви будете згадувати ці молоді мужні обличчя, ці солодкі п'яні одкровення, цю зловтіху і всепрощення, якими вони обдаровували своє невдячне малорухоме життя. Ви будете згадувати, як вони взяли це життя за барки і витрусили з нього все, що хотіли, вибили з нього все лайно, випустили всю зайву кров, як вони — ці п'яні тридцятирічні капітани, боцмани й старшини — вели корабель життя прямо на рифи й підводні камені, анітрохи не сумніваючись ні в рифах, ні в кінцевому успіху.
