Замість крові - Поваляева Светлана (читать книги онлайн бесплатно полные версии .TXT) 📗
І все, більше я нічого не пам’ятаю, навіть, як знову знепритомнів.
8. На дурку!
- Чи вживаєте ви якісь наркотичні речовини, алкоголь, лікувальні препарати, що містять наркотичні речовини, міцний чай чи каву у великій кількості, тютюн?
Це перше запитання, яке я почув та усвідомив, коли виринув зі своїх блукань й опинився за броньованими дверима цілковитої амнезії.
- …марихуану, запахущі палички, молоко, дурман, хліб, сіль, вухо від оселедця, ковбасу, котячу сечу, курячі яйця, сушені прутні восьминога, шоколад, телерадіоефір, омелу, чорнобильських чотирилапих курчат-ґриль, апельсиновий сік, мариновані легені китайського цвіркуна, цукор, цитрину, кмин, red hot chili peppers, pearl jam, товчені кактуси, майоран, базилік, мухомори, часник, купорос, цибулю, сало, оксибутират натрію, шинку, огірки, корінь Мандраґори, виритий на місці еякуляції шибеника, парадички, сиру воду з крана, аеробні та анаеробні бактерії, випари бензину, водоемульсійну фарбу, лак для покриття деревини та нігтів, ладан та клей «Момент»… - автоматично погнав я, прислухаючись не стільки до своїх слів, скільки до фізичних відчуттів свого тіла: язик ледь ворушився, з рота текло, очі боліли, череп напханий скловатою, кінцівки не слухаються…
- Досить блазнювати.
Переді мною сидів явний коновал-психіатр. Точніше, я сидів перед ним, поступово з’ясовуючи для себе таке:
Бригаду викликали сусіди Дюбеля. За їхніми свідченнями, я буцімто з нелюдськими криками ганяв по коридору й у стінах шукав виходу на вулицю. Роз’їбашив на фіґ всі стіни та двері на поверсі, повидирав з м’ясом всі дверні дзвінки. Кинувся у вікно на сходовій клітці, вистрибнув на вулицю. Перед приїздом швидкої встиг упіймати кішку й відірвати їй голову (ну це вже явно перебільшення! Покажіть мені труп цієї кішки, а тоді хоч звіряче зґвалтування котячої дупи шийте!). Чинив опір санітарам та захисникам правопорядку (непогано! А що, є інший спосіб контакту з арміями клонів?)… Три дні провалявся в буйному. Ще п’ять - у гамівці, та ще й прив’язаний до ліжка: «не давав спати черговим» (а от нєхєр спати на чергуванні!…пиздили, напевно, не шкодуючи здорової молодечої снаги, виміщаючи всю свою лють штатних п’ятикантропів - добре, що ніц не пам’ятаю!). Ось тобі, Іванку Безпритульний і «шизофренія, як і було сказано»! (*Зноска - прим. М. Булгаков, «Майстер і Маргарита»). Результат:
- Гадаю, ми маємо повне право примусити вас до стаціонарного лікування… Чи ви є членом якихось релігійних сект, інших угруповань?
- Я наґваль сатанинської секти толтеків імені Розп’яття Крішни, активний член угруповання нацистів-вудуїстів «Серпом по яйцях», поборник чернецького ордену виколювачів траншей, символом яких є червона квітка з голкою всередині… Айрон батерфляй… бджоли проти меду… я - гуру, я - учитель, несіть мені усі по три рубля і мудрості я дам вам до хуя… Обердоз! Клізма - тупикова гілка еволюції баяна!
Будь-який результат - це початок нового процесу. Байкери оточили кульбабку…
Стеля, ґрати, всі двері зачиняє за собою ота масна біла сука - Кізі відпочиває… Це не просто Комбінат, це - Піраміда. Як в мережевому маркетинґу: продаєш три шампуні, один забираєш собі на шару, продаєш три шампуні й вербуєш дистрибутора - піднімаєшся на одну сходинку піраміди… після п’яти завербованих ти вже - керівник над ними - п’єш щоранку шампуню склянку на шару… Так і тут - вербуєш кількох ідіотів і… лікуєшся на шару - ха! Блядська потвора! Аміназин та жодних відвідувань… «И врач, глотая валидол, отрезал: галоперидол!»… Валєра труситься і курить, курить і труситься… між усіма пальцями - недопалки, пальці обпечені до ран… курить всі недопалки по черзі - це після того, як висмалить всю пачку своїх, та ще нашкуляє у когось… Стоїть, тіпається, з рук стирчать недопалки, затягується очима, варган в легенях, підбирає недопалки з підлоги, й так без кінця-краю, доки не відведуть до палати… «Святий Тато, Святий Мамо, Святий Дядя Валєра, випустіть, бо сцяти хочу», - лупить одноманітно об двері покарлючений тран- ками андроїд (досі не знаю як звати)… У масного овоча азійської зовнішності прибиральниці пиздять все, що при- носять родичі, - той навіть підвестися з ліжка сам не може. Смердючі шакали в уніформі жалоби - клоновані сніговики на службі суспільного здоров’я, прислужники живого кіно про смерть усвідомлення. Щоранку - черга слинявих ґібонів до віконечка роздачі їдла… «Кип’ятильники, чай, сиґарети передавати хворим забороняється»… Дрин вткнув саморобний кип’ятильник (два леза… заначка чорної заварки…) в коридорну розетку - наїбнулося світло по всьому поверсі - отримав виховний укол та гамівку на добу… Дозволили відвідування… Здається, приходила Джанніс - намагалася впарити зелений чай… можливо, це був хтось інший, наприклад, Раста…
«Не йди!» - вимовити важко й сухо. Але мозок дорослого чоловіка, обтяжений залишками інтелекту, навантажений прочитаним і прожитим, пручається як може у ґвинтовій симфонії вечірньої грози. Ґвинт не виводиться з організму ніколи - він заводиться, як доброякісна пухлина, пролазить до живих пробірок хімічного складу крові, яка вже й так є підтвердженням існування таблиці Мєндєлєєва в готовому вигляді в природних умовах. «Не покидай мене зараз! Не покидай мене ніколи!»… попри те, що усвідомлення цього НІКОЛИ веде за собою підступне бажання діалектичного розмежування життєвого простору на життя діяльне й життя споглядальне, як безліч суто міщанських проблем та дешевих дилем у сфері Subjunctive Mood. Вітерець вентилятора вихоплює з крижаних пальців чорні мотузки - трусики у стадії ембріону - й наліплює на умовність сакрального місця брили з італійського мармуру… Вона йде з мого повсякдення наскрізно через усталений побут психа й варщика, цілеспрямовано, немов криголам, що розворушив пінопластові крижини в нейтральних водах і знехтував осердям Льодовитого океану. Мов асфальтоукладчик, що повертається до свого вулика рівно о сьомій за будь-яких умов. Кінець зміни. Аудієнцію закінчено: «Залишаю тобі на згадку запах новонародженого лошати під пахвами та фіалки на скронях, I’d rather be a hammer, that a nail, yes, I would, if I could, I surely would…». До мене плакало вночі травневе море, іще холодне й не засмічене піплами, а я гатив об стіни коридору, немов сновида, мертвими руками. Я виріс вже з родинної гамівки - вона тріщить по швах, але не злазить, мов шкіра зі змії… Де покоївка, яка мене чи вразить, чи образить, бодай зачепить?! Де ті перукарки? «Як остопизділи мені містичні бляді!» Де прибиральниці, Параски чи Одарки? Ніщо мені не стане на заваді знайти свою принцесу десь під тином, чи біля ксерокса в печері фотосправи - не в Інтернеті, не «належним чином»! Її від мене приховав Лукавий… Вона зрізає з ніг чужих мозолі й нігті, або у касі метрополітена, ув’язнена, серед пластмаси й міді, у колообігу жетонів, Ніна, Лєна… Вона не схожа на транссексуала, на манекенницю, модель, чи бізнес-вумен, вона ніколи Ніцше не читала, не підставляла клітора під струмінь, не їздила по трасі автостопом, не марила померти молодою, не знає, де знаходиться Европа, прозора, сіра… Я люб лю її та кою! I’d rather be a hammer, that a nail, yes, I would, if I could, I surely would…».
«Серце міста було не там, внизу, посеред нових будівель і розширених вулиць. Воно тут… ліками й струмом підтримує бізнесменів при здоровому глузді, їхніх дружин утримує від самогубства, а дітей звільняє від ненависті. Лікарня - ось справжнє серце, воно накачує рівновагу, й ерекції, й оргазми, й сон у всі зачахлі органи комерції». (*Зноска - прим. Л. Коен, «Моя улюблена гра») - я вже ніколи не відчую на території Павлівки того первісного жаху, який відчувають тварини в зоні віваріїв, боєнь та ветлікарень. Жаху, що змушує рефлекторно зіщулюватися відвідувачів із зовнішнього світу. Для мене цей простір нічим не відрізняється від домашнього, як домашній - від будь-якого іншого. Пофіґ, де вписуватись (пам’ятаєш, Джанніс, флет з барабанами, друкмашинкою й машинками для димедролу, Крімзоном, барометром, на шклі якого ти олією намалювала глючну рибу з хірургічно розітненим черевом і надто реалістично зображеним плавальним міхуром?…) - тіло не реаґує на перетин межі біля похмурої й ворожої Кирилівської церкви, стіни якої напхані кістками єретиків радянської влади. Я не бачу різниці між Ботанічним садом, Комсомольським парком, тролейбусною зупинкою, університетськими стінами та ґотичними хащами дурки. Ніздрі призвичаїлися й не вловлюють трупного смороду мозкової гнилі й мозочкових екзем, мертвих очних яблук, схожих на протухлу плаценту, кривавої брунатної сечі, закупорених тіл та навіки безпритульної прокислої сперми… Недосвідченим оком не відрізниш хворих від санітарів, а санітарів від відвідувачів, всі три категорії плавають у пронизливо-позачасному просторі дурки поза визначеннями нормальності - ненормальності, немов кишки, кінцівки й цілі монстри у формаліновому розчині. Метафізична кунсткамера людського духу. Не знаю, чи серце… мозочок? Ґільйотина для наших снів, фантазій, ілюзій, мрій, прагнень? Камера тортур для велетнів, фей та метеликів, де їм усім відривають крила й випалюють струмом шрами на очах у вигляді обернених хрестів - забиті дошками навхрест вікна зґвалтованих храмів. Царство пацюків. Царина екскрементів. Де ти, солодкий дух Каннабісу?! Я хочу зеленого молока з липневої дички, настриженої в Урочищі Гончарів! Негайно дайте мені секатор та пластиковий пакет для зберігання речових доказів - у мене стріла з великим JAH на дербані!
