Трохи пітьми - Дереш Любко (хорошие книги бесплатные полностью .txt) 📗
– І що? – питає Йостек.
– І я відвернув його.
– Торнадо? У Казахстані?
– Так, – відповідає Алік. – відвернув торнадо. Але внаслідок цього розпався Радянський Союз. Більше у природний хід речей я не пхався. У мене є багато знайомих, які впливають на хід виборів, наприклад. Я до цього ставлюся з пересторогою, розумієте? На гарячому попікшись, і на холодне дмеш.
– Але головна подія сталася зі мною цього року, ранньої весни, коли ще не зійшов сніг. Якось до мене на урок прийшли інспектори з районного відділу освіти. Вони сиділи на задніх партах, разом з ними сиділи завуч і директор. Але я сприймав їх напрочуд відсторонено. Того дня на світанку я мав глибоку медитацію і наче не зовсім повернувся із неї. Веду я урок, коли раптом з'являється дуже дивне відчуття. Щось глибоко в мені наче перевернулося догори ногами, і я почув чіткий, абсолютно реальний голос, що звучав ніби зі стін класу.
Ніхто з присутніх – ані діти, ані пани інспектори – ніяк не відреагували на голос, отже, чув його тільки я. Я прислухався, про що він говорить, і голос відчув, що я помітив його. Це був голос ангела, одного з тих, що колись були людьми. Голос відрекомендував себе як інформаційне поле академіка Вернадського. Голос повідомив мені, що я є одним із дванадцяти хранителів раси…
– Отак, не більше й не менше, – кидає Йостек й обводить усіх поглядом, та Алік держиться своєї теми:
– …Ми розкидані в різних часах і культурах, і нам судилося виконати певну важливу місію. Голос назвав мені моє істинне ім'я. Як тільки я почув своє істинне ім'я, щось у мені сколихнулося вдруге. Я намагався не подавати вигляду, щоб не помітили, що зі мною щось не те. Як зумів, закінчив урок і швидко пішов додому.
Тим часом голос продовжував звучати у моїх вухах. Він давав мені чіткі й однозначні інструкції про те, якими повинні бути мої дії. Звичайно, всього я вам відкрити не можу, бо то таємниця. Але в загальному плані я довідався таке. Отже, наша планета виходить на завершальний виток розвитку. Точкою переходу на інший квантовий рівень буде рік 2012-й. Ми, дванадцять аполітичних представників людської цивілізації, будемо тими, хто поведе людство у Невідоме після квантового стрибка.
Алік мне пальці, ніби справді боїться розповісти більше, ніж дозволено.
– Впродовж наступних сорока днів хранителі мають отримати знання про те, куди вести свої народи після квантового переходу. На сорок перший день наші вібраційні характеристики буде посилено і ми першими проскочимо туди, куди послідує людство 20 грудня 2012-го року. Особисто я, друзі, для себе називаю це місце За Межею Слів, тому що там ще не існує мови. Ми, хранителі, повинні перенести На Тамтий Бік слова, немов розсаду, і дбати про їх розмноження. Кожен хранитель несе слова своєї епохи і вирощує Там, За Межею, Новий Єрусалим, про який сказано в Об'явленні святого Івана Богослова.
Алік заплющує очі й декламує:
– «І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого».
Старий замовкає, буцімто в нерішучості, та все-таки продовжує:
– Новий Єрусалим – це новий світ, куди ввійде людство після квантового переходу. І ми, хранителі, повинні звести цей світ словами, які пронесемо крізь час і простір. І буде в Новому Єрусалимі дванадцять підвалин, і дванадцять брам, і дванадцять імен дванадцяти янголів буде записано на тих брамах… Але не всі, мушу зауважити, подолають квантовий перехід, а лише ті люди, чиї вібрації будуть резонувати з вібраціями Нового Єрусалиму: «І не ввійде у нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить нечистоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця». Голос показав мені невісту Агнця – Новий Єрусалим. Лорна насуплена.
– Це шо, місто таке буде? Поясни, бо я так і не вдуплила…
– Ні, це не «місто». Це щось інше. Щось більше. У Біблії сказано, що місто буде зі щирого золота, подібного до чистого скла. І що підвалини його зроблені з каменю: яспису, сапфіру, халкидону, смарагду… Я бачив те «місто», і я, Альберт Пшеничка, говорю вам: це все не так! Зовсім не так! І в той же час – це суща правда, по-інакшому й не скажеш. Те видіння змінило мене назавжди. І я зрозумів, яке важке завдання покладено на мене.
Той голос мав магічну здатність – показувати картини словами. Я питав, як це може бути, що він говорить слова, а я бачу картини. На що голос мені відповідав, що саме в такий спосіб Господь творив і творить землю, і так само постане Новий Єрусалим – зі слів, принесених нами. Я спитав, звідки я знатиму потрібні слова, на що голос пояснив, що має настати Та Година, після якої я почну чути Істинні Імена, тобто слова, на яких тримається наше все. Там, За Межею, я повинен буду промовити їх разом з одинадцятьма іншими хранителями, аби Новий Єрусалим постав, як «невіста, прикрашена для чоловіка свого»…
Йостек совається, я бачу, як за кулаком він хоче приховати усмішку.
– Знаєте, що мені ця ваша маячня нагадує? – не стримує більше сміху Йостек. – Форматування жорстких дисків і переінсталяцію операційки. А ви, Аліку, виступаєте в ролі одної з дванадцяти дискет з бек-ап файлами… Ну це так, не зважайте, глюки програміста, – Йостек вже не може опанувати регіт. – Дуже цікаво… га-га! Ні, ні справді цікаво… Бу-га-га! Ой, іржу, не можу…
Йостек тримається від сміху за живіт. Нарешті вгамовується, схлипуючи, витирає сльози і переводить подих.
– Ой… Ну ви, батьку, смалите… Фу-ух, давно вже так не ржав… Продовжуйте, будь ласка, А ліку.
Дівчата, і я з ними, мовчки дивляться на Йостека, не розуміючи причин для його веселощів. Алік натомість спокійно сприймає ескападу Йостека і продовжує.
– І того ж дня пробила Та Година. Я справді став чути Імена, бо це Голос академіка Вернадського почав начитувати мені Перелік Імен, який я повинен був вивчити напам'ять. Голос нагадував мені голос офіцера, котрий інструктує рядового. Розділ один. Пункт один. Підпункт один. Тра-та-та-та. Підпункт один, субпідпункт один. Тра-та-та-та. Підпункт один, субпідпункт один, метасубпідпункт один. Тра-та-та-та. Голос не замовкав ані на хвилину, і я відчував, що мушу сидіти й безвідривно слухати, що мені кажуть. Як виявилося, це вимагає колосального напруження. Перелік Імен зводив мене з розуму.
Періодично Голос роздвоювався, а то й троївся-четверився… Але це завжди був той самий академік Вернадський. Одне з відлунь академіка безупинно начитувало Перелік, чиї пункти дробилися, розгалужувалися на нескінченні підпункти й субпідпункти. Інше відлуння одночасно з цим говорило мені, як саме я повинен слухати цю інструкцію: в повній зосередженості, усвідомлюючи послідовність пунктів. Третє відлуння голосу пояснювало, що в тому місці, звідки академік Вернадський звертається до мене, – а це, звісно, був один із віддалених сегментів ноосфери, – для людського розуму немає жодних обмежень, і перше, чого я повинен навчитись – це мислити багатоканально, тобто так, як це робить сам академік. Четвертий голос мені паралельно пояснював, що до мене звертається, звісно, не сам академік Вернадський як особистість, а лише ті надособистісні структури, які залишилися у ноосфері після його розумової діяльності – а це дуже сильні структури, це рівень ангела. П'ятий голос відразу ж вносив поправку, що й ноосфери як такої не існує, існує тільки вібраційний потік Слави Господньої як наслідок Звучання Слова, з Якого Все Стало, а шостий голос тут же говорив: якщо я відволікатимуся від запам'ятовування Переліку, то він синхронно з основною начиткою в прямому порядку почне читати її задом наперед, щоб хоч якось передати мені необхідні знання.
Алік знову собі сміється, ніби згадує хоч і не легкі, зате веселі дні.
– З того моменту я не мав спокою ні на мить. Тільки мій розум відволікався від запам'ятовування Переліку, – а це траплялося дуже часто – Голос у голові множився відлуннями. Вони коментували щонайменші думки, які мимохіть спливали в моїй свідомості. Але оскільки ці коментарі були не менш складними, ніж генеральна інструкція, то четвертий, п'ятий, шостий голоси тут же надавали роз'яснення по специфічній термінології, якою користувався Голос академіка. Та найгірше було в тому, що я не міг запам'ятати всього, що мені говорив Голос-інструктор. І тільки-но я усвідомлював, що не можу пригадати пункту один підпункту один суб-підпункту два метасубпідпункту дванадцять крапка сім, Голос це помічав – і все наново.
