Теплі історії до шоколаду - Гербіш Надійка (серии книг читать онлайн бесплатно полностью .TXT) 📗
Що ж, доведеться планувати ще й свято! І вона засіла за другу порцію «радостей».
• Давайте ділитися своїми «намистинками» і рецептами щастя з іншими. Бо ж знаєте: найбільше набуває той, хто віддає! А потім, записавши рецепти на маленькі кольорові листочки, скрутити в трубочки, закинути у велику круглу скляну вазу, перемішати їх і витягати — кожна по черзі! — зачитувати вголос і відповідально ставитися до виконання! Але для того спершу треба влаштувати якісь посиденьки.
• Можна організувати вечірку в стилі potluck — «горщик на вдачу». Кожен приносить на зустріч свою страву. Але домовлятися з іншими, яку саме — не можна. Має вийти дуже цікаво (аби тільки Олеся не принесла молоко, а Інна тоді ж — рибу)! Та й не так страшно приймати гостей — адже зусиль багато докладати не треба, а стіл заповнений. І свій посуд кожен забере з собою, не треба буде багато мити.
• Ще рукоділля. Зовсім не обов’язково щось вміти робити, можна ж просто понашивати безліч ґудзиків на стару сумку і вже буде добре. Крім того, при такому занятті розум не обтяжений усіляким непотребом, тож можна й подумати над чимось цікавим і важливим.
• Сюди, якщо на те пішло, згодиться будь-яка творчість. Особисто я, коли пишу, то забуваю про все на світі. Для когось це малювання, фотографія, танці, музика, спів… Та будь-що! Головне, щоби творчості було багато… І щоби вона була натхненна.
• Співати вголос! Відмазки «в мене немає голосу» не приймаються.
• Є ще одна чудова терапія: розмови пошепки вночі. Про космос і правдивість історій висадки американців на місяць, про спогади і мрії, про смішне за день і про те, що неприємно вразило — та про все на світі, лиш би надворі стояла нічка, ковдра була теплою, голоси — тихими, а світло — максимум від місяця чи свічки. Бо електричне світло в таких випадках псує всю романтику.
• Частіше кліпати. Це зволожить очі, буде для них чудовою гімнастикою, вони перестануть боліти, якщо вже почали. А ще це виглядає дуже зворушливо й кумедно, і люди навколо почнуть усміхатися!
• Говорити людям приємне. Навіть тим, які не вміють усміхатися. Мама часто казала мені, коли я була малою: говори про людину завжди так, ніби вона це чує. І якщо тебе щось у комусь не влаштовує — скажи це, передусім, цій конкретній людині. Дотримуючись цього, маємо менше шансів страждати від почуття провини й усвідомлювати себе лицеміром. А це теж неабияке щастя.
• Грати в ігри — всілякі, розмаїті, головне — добрі й веселі. Одна з чудесних «ігор» — дарувати квіти. Собі, рідним, коханим, друзям, знайомим… і навіть незнайомим!
• А ще пити чаї/кави надворі — в саду, в парку з термоса, у лісі, на балконі, врешті-решт! Це справжня насолода!
Розділ 5
За вікном розлігся густий блакитний туман. Починався листопад. То був єдиний місяць у році, який Ада ну ніяк не могла назвати «своїм». Наставав листопад — і вона мріяла про Різдво, весну, літо, золоту осінь. Тобто, про будь-яку пору року, в якій би не було листопада. Осені вистачало би й два місяці. А зимі можна було б додати ще один. Або ж розпочати зиму швидше, а зайвий місяць додати весні. Ну чи літу. Зате якраз у листопаді молодій жінці дуже добре мріялося, писалося, випікалося смаколики, читалося й приймалося гостей.
Костик поцілував дружину й поспішив на роботу. Вона лукаво усміхнулася, як тільки за ним зачинилися двері. Учора звечора, уже передчуваючи листопад, вона зготувала йому обід — яскравий салат, котлету й пиріг із ожинового варення на десерт. А вранці, поки чоловік намагався прокинутися під гарячим струменем води, Андріана зробила ще тости й, загорнувши всі ці наїдки в кольоровий папір, охайно поклала їх у Костикову сумку.
А сама пішла на кухню, поклала кілька скибок лимону в склянку з водою й повернулася в ліжко, не забувши прихопити «літній» напій і «зимову» книжку — Ада саме взялася за перечитування пригод Толкієнівських гобітів.
Ні листопад, ані туман за вікном нікуди не зникали, тож жінці довелося продовжувати день приємними думками про майбутнє, горішками, кавою, шоколадом, мандаринками… і намріяними намистинками на додачу.
• Спостерігати за хмарами, наче в дитинстві — як вони змінюють форму, переливаються, грайливо зачіплюються одна за одну чи за гілки дерев, гори, високі будинки — чи за що ще зачіпляються хмари?.. Можна вигадувати різноманітні історії про пухкеньких баранців і розповідати їх дітям, коханому, батькам і друзям. Чи навіть колегам на роботі — вони ж теж колись були дітьми. Або й залишилися ними і тепер просто старанно це приховують…
• А якщо хмари стають надто густими й надто темними, пам’ятати стару добру приказку — що навіть у найсірішої хмари сріблястий обвідок. А ще пам’ятати, що за грізними хмарами, які тимчасово закрили сонечко, небо зараз все одно яскраво-блакитне. І мине зовсім небагато часу, як ми зможемо в цьому переконатися.
• А ще є багато теплих способів пережити дощ (і туман за вікном) із приємністю — книжка, плед, обійми, гаряче горня із запашним чаєм у руках чи старий добрий фільм, скажімо, «Сніданок у Тіффані». І муркотіння котика, звичайно ж.
• А літом пробігтися босоніж чи в барвистих красивих ґумових чобітках по калюжах під теплим дощиком — то взагалі навіть не намистинка, а намистинище! Дуже радісна справа, головне пильнувати себе й тих, хто гасає і розбризкує воду ногами разом із вами, й не застудитися.
• Працювати в саду — немає значення, чи у власному, чи в батьківському, в друзів чи в якоїсь старенької бабусі. До речі, для зовсім-зовсім міських жителів: приїдьте у будь-яке село й запропонуйте допомогу! Не за гроші, звісно, а заради кайфу. Мій тато якось перерубав цілу фіру дров заради ночівлі у мальовничому селищі. «Зелений туризм» має багато різновидів, і робота в чужому саду — один із них!
• Дивлячись на людей (сусідів, перехожих, пасажирів тої ж маршрутки, яка везе щоранку на роботу), намагатися знайти в них бодай одну дуже гарну рису, щось таке, що шалено подобається. З часом можна настільки звикнути до цього, що почнемо робити це несвідомо. Вправа для радості й доброти одночасно.
• Запросити в гості людей, яких любимо і з якими затишно — бажано з ночівлею, щоби вранці усміхатися їм із напівзаплющеними очима й радіти, що день починається так добре.
• Якщо приїжджають кулінарні феї, поступитися їм місцем на кухні й не плутатися під ногами — а потім без зайвих мук сумління наминати приготовану ними смакоту. І не треба комплексувати, що ми так не вміємо — на те ж вони, феї, і приїжджають (прилітають?), щоб ми потішилися за їхні золоті рученьки і свій ситий животик. А якщо це нас ще й надихне до звершення кулінарних подвигів — то це ж взагалі щастя! Залишається тільки побажати ні пересолу, ні недосолу!
• Ходити цілий день по м’якій траві, квітах і навіть білих стежках босоніж. Особлива радість у спекотний день — росяна трава. І солодка джерельна вода, зачерпнута долонями.
• Навесні та влітку якомога більше спати, лежати, читати, відпочивати, готувати, працювати на свіжому повітрі: на гамаку між дерев, на пледі помежи трав, на пеньочках і стовбурах, на стільчиках і шезлонгах. А пікніки й садові чаювання нехай якомога частіше заміняють нам сніданки/обіди/вечері в приміщенні. Навіть дуже затишному.
Ранок тишком-нишком розчинився у тумані, і 10-та година — геть несподівано! — постукала Андріану по плечі. Жінка квапливо почала збиратися, аби встигнути до студентів на третю пару. Вона збиралася йти пішки, через парк. Із термосом, звісно. Усе — як намистини пишуть.
Великий коричневий шарф, червоні сережки, берет, мітенки, коричневі «ковбойські» чоботи, рвані джинси, улюблена вельветова куртка, яскрава парасоля з велосипедистками, вишита подружкою торба через плече, маленький зелений музичний програвач з рок-н-ролом і кантрі, шоколадна помада й крапля «мандаринових» парфумів — усе це мало якось розмалювати листопад у красиві кольори, приємні звуки й теплі запахи. Термос теж був яскравим, до речі. Бракувало хіба ще транспаранта з написом «Зимові свята, весна, літо й золота осінь настануть уже скоро!» І фабрики Віллі Вонки, аби мати змогу роздаровувати шоколадки кожному перехожому, на додачу.
