Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе (книги онлайн полностью txt) 📗
Протягом наступних років у родині не відбулося якихось прикметних подій, крім того, що народилися нові діти, кілька синів і дві дочки, а їхнім батькам залишилося тільки зі смутком спогадувати, що й вони колись були молоді. У випадку Марії тут усе було ясно, адже відомо, як виснажується організм жінки, коли їй часто доводиться родити, як втрачає вона при цьому красу і свіжість, якщо вона їх, звісно, має, як марніють її обличчя й тіло, та воно й не дивно: після Якова народилася Лізія, після Лізії — Йосип, після Йосипа — Юда, після Юди — Симон, потім народилися Лідія, Юстин, Самуїл, а ті, хто народжувався після Самуїла, помирали немовлятами, ще не встигши одержати ім’я. Кажуть, діти народжуються на втіху батькам, і Марія докладала всіх зусиль, щоб утішатися ними, та коли ти місяць за місяцем виношуєш у своєму стомленому тілі стільки ненажерливих плодів кохання, то мимоволі у твою душу закрадаються спершу нетерпіння, а потім і обурення, але не в такі часи жила Марія, щоб звинувачувати за свої муки Йосипа, а тим більше Бога Всемогутнього, у чиїх руках наше життя й наша смерть, адже жодна волосина з нашої голови не впаде без Його відома. Йосип не дуже розумівся на тому, як і чому народжуються діти, проте досвід і практика підказували йому, що в цьому немає особливої загадки, бо все зводиться до одного незаперечного факту: коли поєднуються чоловік і жінка, тобто коли чоловік пізнає жінку, то з дуже великою ймовірністю чоловік запліднює жінку, й через дев’ять місяців (а буває, що й через сім) вона народжує дитину. Чоловіче сім’я, впорснуте в лоно жінки, приносить із собою нове створіння, мініатюрне й невидиме, нове створіння, яке Бог посилає у світ, щоб не вичерпався там рід людський, яким Він заселив землю, але так буває не завжди, адже помисли Бога недовідомі, й це зайвий раз підтверджується тим фактом, що чоловіче сім’я, вилите в природний отвір жінки, не є достатньою умовою народження дитини, хоч і абсолютно необхідною. Якщо ж чоловік виливає своє сім’я не в жіноче лоно, а на землю, — як робив нещасний Онан, не бажаючи продовжувати рід свого брата, за що Господь покарав його смертю, — жінка ніколи не завагітніє, але в усіх інших випадках справджується відоме прислів’я: якщо внадився глек ходити до джерела, то тричі по дев’ять буде двадцять сім і тільки двадцять сім. Отже, немає жодних підстав сумніватися, що саме Бог помістив Ісаака в ту ріденьку лімфу, яку ще спромігся вивергнути із себе Авраам, і саме Він побризкав нею в лоно Сари, в якої не було вже навіть того, що відбувається з жінкою кожного місяця. Якщо ми подивимося на події під таким — назвімо його теогенетичним — кутом, то зможемо зробити висновок, не увійшовши в суперечність із логікою, якій має підкорятися все як у цьому світі, так і в інших, що саме Бог із такою наполегливістю підбурював і заохочував Йосипа якомога частіше відвідувати Марію, у такий спосіб перетворивши його на інструмент, за допомогою якого Він намагався заспокоїти своє сумління, яке докоряло йому за те, що Він допустив, не подумавши про наслідки деяких своїх бажань, винищення невинних малюків у Віфлеємі. Але найцікавіше — й це доводить, що помисли Господа не тільки, як усі ми знаємо, недовідомі, а й незбагненні, що Йосип, хоч і дуже туманно, десь на рівні підсвідомості, був переконаний у тому, що Бог схвалює його дії, спрямовані на те, щоб цим наполегливим і впертим заплідненням дружини повернути у світ — хай і не в прямому значенні, а суто кількісно — повбиваних у Віфлеємі малюків, щоб під час наступного перепису ніхто не помітив, що їх поменшало. І Бог, і Йосип переживали одні й ті самі докори сумління, і якщо в ті стародавні часи вже було відоме прислів’я «Бог не спить», то сьогодні ми вже знаємо причину. Бог не спить тому, що Він припустився помилки, яка навіть для людини є непрощенною. З народженням кожної дитини, яка приходила у світ завдяки трудам Йосипа, Бог підіймав свою похнюплену голову трохи вище, але Він так ніколи й не зміг підняти її цілком і ніколи не зможе, бо у Віфлеємі було повбивано двадцять п’ять малюків, а Йосипові не вистачить життя, щоб зачати так багато дітей, та й жодна жінка, вже така стомлена, з таким зболеним і виснаженим, як у Марії, тілом, не зможе виносити стількох. Діти заповнювали подвір’я та дім теслі Йосипа, а проте здавалося, що вони порожні.
Коли синові Йосипа виповнилося п’ять років, він став ходити до школи. Щоранку, тільки-но починало розвиднятися, мати приводила його до вчителя, призначеного синагогою, чиїх вельми скромних знань вистачало для початкового навчання дітей, і саме тут, у синагозі, яка на певний час перетворювалася на школу, Ісус та інші хлопчаки Назарета, що їм було не більш як десять років, перетворювали в життя вислів одного мудреця: Дитина змалку повинна жити в Законі Тори, як бик у загоні. Уроки закінчувалися о шостій годині, тобто в полудень за нашою системою вимірювання часу. Марія вже чекала сина й не могла, бідолашна, навіть поцікавитися його успіхами, вона не була наділена навіть таким скромним правом, бо той-таки мудрець проголосив іще одну категоричну істину, а саме: Нехай ліпше Закон загине в полум’ї, аніж стане доступний для розуміння жінок, крім того, не слід було виключати можливості, що син, уже досить на той час обізнаний про те, яке місце відводиться в цьому світі жінкам, зокрема й матерям, лише буркнув би їй у відповідь кілька слів, щоб указати їй на це місце й щоб вона ніколи не забувала про свою нікчемність, а нікчемність — якщо дивитися на речі реально — нікого не обминає, згадаймо хоч царя Ірода, який був наділений неймовірною могутністю, але якби нам довелося побачити його тепер, то ми не змогли б навіть продекламувати: Він у тліні мертвий лежить, бо там немає тепер ані тліну, ані мерця, лише сморід, порох, безладно розкидані кістки та зотліле ганчір’я. Та коли Ісус приходив додому, батько його запитував: Ану розкажи, чого ти навчився сьогодні? — і хлопчик, обдарований дивовижною пам’яттю, повторював слово в слово все те, що сьогодні почув від учителя, спочатку називав літери азбуки, потім найголовніші слова, а з плином часу став повторювати й цілі фрази з Тори та великі уривки з тексту Святого Письма, а Йосип, слухаючи сина, відбивав такт помахами правої руки й водночас повільно і схвально кивав головою. Стоячи осторонь, Марія уважно слухала, і саме в такий спосіб вона довідувалася про те, про що не наважувалася запитати, цей спосіб навчатися жінки освоїли ще з незапам’ятних часів, удосконаливши його за століття й тисячоліття практики, їм не дозволялося ні про що запитувати, а вони просто слухали й незабаром уже все знали, й навіть досягали таких вершин обізнаності, що могли відрізняти брехню від істини. Але Марія не знала або не досить знала про те, які дивні узи поєднують її чоловіка з сином, тоді як навіть людина зовсім чужа не могла не помітити, з яким виразом журливої ніжності дивився Йосип на свого первістка, так ніби думав: Цей син, якого я так люблю, завдає мені великого болю. Марія знала тільки, що кошмарні видіння Йосипа перетворилися на такий собі душевний свербіж, та хоч вони й не давали йому спокою, але, щоночі повторюючись, вони стали для нього чимось так само звичним, як і спати на правому боці або прокидатися вночі, щоб погамувати спрагу. Звичайно ж, Марія як добра дружина тривожилася за Йосипа, але найважливішим для неї було бачити свого сина живим і здоровим, бо це, як вона вважала, свідчить про те, що чоловікова провина не така й велика або що Господь уже знайшов спосіб її покарати, не виявляючи, за своїм звичаєм, очевидного гніву, десь так, як Він уже покарав Йова, чоловіка праведного, справедливого та богобоязкого, але який утратив усе своє майно та захворів на проказу лише тому, що всупереч власній волі став предметом суперечки між Сатаною і Богом, кожен із яких не хотів поступитися своїми уявленнями та наполягав на власних привілеях. А потім вони ще дивуються, коли чоловік упадає в розпач і волає: Будь проклятий той день, у який я народився, і ніч, коли мене було зачато, нехай той день перетвориться на чорний морок, нехай його ніколи не згадують серед днів року й нехай його не включать у жоден місяць, і нехай та ніч ніколи не почує ані людських голосів, ані криків радості; це правда, що потім Бог дарував Йовові удвічі більше добра, аніж Він так бездумно в нього забрав, але ж про інших людей, про яких не написано жодної книги, такого не скажеш, вони все втрачали, й ніхто їм нічого не повертав, їм багато чого було обіцяно, проте жодну з обіцянок не було виконано. У домі ж нашого теслі життя, попри все, минало спокійно, і хоч його стіл не вгинався від багатих наїдків, там ніколи не бракувало хліба щоденного й усього того, що допомагає душі триматися в тілі. Єдина схожість між набутками Йова й набутками Йосипа полягала в тому, що дітей вони мали приблизно однакову кількість: сімох синів і трьох дочок мав Йов, сімох синів і двох дочок — Йосип, тесля мав принаймні ту перевагу, що йому вдалося врятувати світ від появи в ньому ще однієї жінки. Але Йов, до того, як Бог подвоїв його статки, уже мав у своєму володінні сім тисяч овець, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар волів, п’ятсот ослиць, не рахуючи рабів, а Йосип володів лише одним віслюком, якого ми вже добре знаємо, й більш нічого в нього не було. І правду кажучи, одне діло — утримувати своєю працею лише двох людей, а потім трьох, причому цей третій протягом цілого року годується молоком матері, й зовсім інше — побачити навколо себе гурт дітлахів, які швидко ростуть, а разом зі зростанням тіла зростають і їхні потреби, які треба задовольняти добре і вчасно. А що заробітки Йосипа не дозволяли йому наймати помічників, то всі свої надії він міг покладати лише на дітей, адже вони завжди були напохваті, а до того ж він мусив виконувати свій батьківський обов’язок, бо Талмуд навчає: Батько повинен не лише годувати своїх дітей, а й навчати їх якогось ремесла, бо інакше вони можуть перетворитися на розбійників. І якщо ми згадаємо також повчання рабинів: Чесний ремісник не повинен підводитися навіть перед найученішим із книжників, то зможемо собі уявити, з якою професійною гордістю почав навчати Йосип своїх найстарших синів, мірою того як вони виростали, — спочатку Ісуса, потім Якова, потім Юду, — таємниць і традицій теслярського ремесла, не забуваючи також про давню народну мудрість: З праці хлопчика пуття не так багато, але всі вони повинні працювати, й це правда, хоч вислів «дитяча праця» з’явиться набагато пізніше. І коли тесля Йосип, пообідавши, повертався до своєї роботи, сини допомагали йому, й це сімейне підприємство могло б принести дивовижні плоди — дивись, і до сьогоднішнього дня проіснувала б династія теслярів, але Бог знає, чого Він хоче, й Він постановив інакше.
