Трохи пітьми - Дереш Любко (хорошие книги бесплатные полностью .txt) 📗
– Ясно, – хмикає Йостек. – Хотіли собі секту організувати, так? Знаємо вас.
– Ну чому ви, Йостеку, такий гострий? Я ж не зробив Цього. Тим більше, зараз сам опинився в такому стані, що потребую допомоги від інших. Мені просто здається неправильним сидіти отак, склавши руки, чекати цих координаторів. Чому би нам справді не влаштувати сеанс шаманського зцілення?
Ближче підсідає також і Лорна.
– А шо це ше за байда? Ти шо, Зубастік, умієш це робити?
– Ну, а що там уміти? – знизує плечима Алік. – Я, правда, ніколи цього професійно не робив, пару раз хіба. Тому я нікого не закликаю. Навпаки, можу вас відрадити. Одна моя колега ще по заводу, хе-хе, такий психоз тим шаманським зціленням собі заробила, що ой-йой-ой. Тільки-тільки на зв'язок вийшла Шамбала, як санітари були вже тут як тут.
– І шо, упакували?
– Упакували. Але то негостра форма в неї була. Ін'єкція сульфазину, і по контактах. Хе-хе, як рукою знімає. А все тому, що робила без нагляду спеціаліста. А в нас спеціалістів такого профілю й немає. Це далі треба їхати. На Сибір, на Алтай. От там спеціалісти вищого класу. А ми що? Ми гречкосії, а не спеціалісти.
– Похуй, – каже Лорна. – Похуй спеціалісти. Я, наприклад, сильніше не тронуся. Я можу хоч зараз.
– Хоч зараз не вийде, тому що ти недавно поїла. Краще на повний шлунок не експериментувати.
– Ей, – Йостек із сумнівом дивиться на Лорну. – Ти що, дійсно хочеш робити це казна-шо? А якщо тобі стане ще гірше?
– Не сци, Геморойчик. Стане – то стане. Кожен рішає сам за себе, усьок?
Йостек важко зітхає.
– Розкажи нам ще шось, – озивається Віка. – Так цікаво!
– Ну, тоді слухайте, друзі, – каже Алік. – Сеансу боятися не треба. Якщо ми дійсно його будемо робити…
– Я готова, – впевнено повторює Лорна.
– …тоді ми повинні підготуватися. Але дозвольте, я вам трішки розкажу про саму терапію. Ви вже вибачте, що я не професіонал – поясню, як розумію. Отже, є у людини такий ресурс, що дає доступ до певного стану. Я називаю цей стан шаманським екстазом, або ясним розумом. Я придумав йому назву, коли сам пережив цей стан після смерті матері. А потім виявив, що багато хто подібний термін вже використовує. Воно й не дивно, все ж бо йде звідси, – Алік постукав себе по чолу, не знати що маючи на увазі. – Екстазу можна досягти багатьма шляхами. І танцем, і молитвою, і співом, і навіть через шок чи біль. Розумієте? Це дуже своєрідний, виразний стан. Не глюк, а ясність. Вона гоїть рани. Чим довше ти в ній перебуваєш, тим глибші рани можливо зцілити. Розумієте, друзі, зцілення себе – це наче приведення всіх частин себе до загальної згоди. Чи до спільного знаменника, Йостеку, якщо вам це милозвучніше.
– Так шо, проводимо сьогодні сеанс чи нє? – ставить Лорна питання руба. – Хто не сцить? Шо скажеш, Гемор?
– Я? Ні, ні. Я в це не вірю.
– А ти, замориш? – питає вона у Жанни. – Давай, не ламайся.
Жанна мнеться, але видно, що Лорні пощастить схилити дівчину.
– Давайте я теж спробую, – вирішую я.
– І я теж хочу, – каже за мною Віка. Алік дивиться на нас і ніби щось оцінює.
– Всім заразом не вийде. Будемо по черзі. Але майте на увазі таку річ. Хоч я буду працювати з кимсь одним, задіяними виявляться всі. Навіть ви, Йостеку. Шкода, правда, що ці слова ви зрозумієте лише в кінці. Проте доводжу це до вашого відома, друзі, щоби всі були готові до несподіванок.
Жанна зразу знебарвлюється, а Віка питає:
– А які можуть бути несподіванки? Алік бере у руки Вікину долоню й каже:
– Несподіванки можуть бути всякі, лапко. Наприклад, зрине на поверхню болючий спогад. Чи навіть цілий пласт спогадів. Або хтось із присутніх зрозуміє щось дуже важливе…, і на цьому фоні вирішить укошкати інших – за їхню, пробачте, туподоходячість. Між іншим, часто буває й таке, що зовнішній світ теж стає задіяним у сеанс. Тоді він своїми впливами доповнює наші внутрішні процеси. Зрештою, ще ж нічого не сталося.
Лорна іронічно гмикає. Алік продовжує:
– Неприємності можуть бути хіба тоді, коли людина перестане співпрацювати із силами, яким я вас представлю. Якщо людина повністю довіриться їм, відпустить себе, то все зайве й чужорідне, що сиділо в ній, вийде на чисту воду і зникне. Головне – повна, виняткова довіра до всього, що буде відбуватися. І не тільки зараз, але й далі… Багато далі…, Як співали в часи моєї юності, «єсть у революції начало, нєт у революції конца». Така от коротка викладка. Ніхто не передумав?
Начебто ніхто.
Але знов озивається Йостек.
– А вам не здається, шановний, що ви забагато берете на себе? Отак зразу – приїжджаєте сюди, починаєте нас грузити своїми історіями про всіляких екстрасенсів, про свою квантову місію во ім'я Небесного Єрусалиму. А на ранок вже, бачу, починаєте нами тут маніпулювати? Теж мені. А ви? – Йостек звертається чи то до мене, чи то до Віки з Жанною. – Ви всі отак берете йому й вірите. «Товаришу екстрасенсе, зціліть нас!»
– Чьо' ти розбушувався, Геморойчик? Засцав?
– Не засцав, а поостерігся. Я, дозвольте, скажу все, що я тут про декого думаю. Невже нікому не спадало на думку, що весь цей фестиваль – це формена западня? Може, це недобрі люди зібрали нас тут? Може, дехто вирішив, що раз він вже накинув на себе овечу шкіру, ніхто не здогадається про його наміри?
– Йостеку, думайте, що говорите…
– А ви не перебивайте! Не перебивайте. Дайте сказати. Може, декому тут подобається вдавати із себе гуру велемудрого? Може, йому цього в житті не вистачало і він використовує нас, щоби втілювати свої брудні фантазії? Хіба вам таке в голову не приходило?
Алік буряковіє.
– Браток, – озиваюся я. – Прикрий шторку. А то ж за базар відповідати доведеться…
– А ти не погрожуй. Дай сказати. На фестивалі кожен має право голосу.
– Тоді говори за себе.
– За себе і говорю, ясно тобі? – Йостек викинув руку з відстовбурченим вказівним пальцем. – Я цьому вашому екстрасенсові не довіряю. І добреньким я вас, Аліку, зовсім не вважаю, можете не прикидуватися.
– Звідки у вас, Йостеку, стільки злості?
– Звідки треба. Не прикидайтеся святеньким, шановний. Ми одне одного зовсім не знаємо. І я, приміром, навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді, а хто кого із себе корчить. Без образи, але то є так. А те, що тут дехто говорить, не дуже мене переконує. Весь цей шаманізм. Ці фокуси. Балаган. Не люблю балагану.
Йостек біліє, тільки шия вкривається червоними плямами. Алік розгублено водить риб'ячими очками і плямкає губками.
– Заперечувати – це ваше право… – кволо подає він голос. Йостек гмикає.
– …але все одно, радив би спершу спробувати самому, а вже тоді судити…
– Народ, – кажу я, – зам'яли. Гнилий базар. Шо кому не хавається, в того і проблеми. Хтось іде купатися на водоспад? Скупнемся, а там буде видно.
Але дівчата сидять, загіпнотизовані осідаючим жаром суперечки.
«Навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді…»
Віка, стара моя знайома Віка, відгукується йти зі мною. Лорна теж хоче на водоспад. Йостек киває: так, звичайно – і, погано вдаючи, ніби нічого не сталося, лізе в намет по рушник. Лорна скинула пуховик – ходить із цигаркою в руці, зиркає бісівськими очицями.
«Навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді…»
Лорна дивиться на Йостека (той підкреслено не бачить нікого, протирає окуляри) з насмішкуватою цікавістю. У неї вперше помічається хороший настрій. Вона підживлюється суперечками.
«…а кого із себе корчить».
Алік бурмоче, що піде в ліс, назбирає дрівець. Намагається дивитися повз тебе або в керунку дерев. Мовляв, справді, такий, знаєте, ліс цікавий, давно вже мріяв піти туди по хмиз. Після такої догани з боку Йостека мені й самому було б незатишно.
Лорна кличе Жанну йти з нами. Жанна ламається, як цілка. Саме так і не інакше: ламається, як цілка, я в тому ділі розбираюсь.
Врешті мені обридає дивитися на церемонію упрошування, я просто піддаюся імпульсу й збігаю донизу. За спиною Віка гукає зачекати її, але ноги несуть мене на якийсь фігвам, оббігаю його, перескакую через рівчак і, віддихуючись, озираюся. Збігає Віка. Бадьорим кроком скачуть Лорна, Йостек і Жанна.
