Квiти Содому - Ульяненко Олесь (серии книг читать бесплатно .txt) 📗
Дамочка із зеленим волоссям, швидше трансвестит, з дорогими імплантантами, довірливо зашепотіла:
— У нього п'ять — улюблене число. Це число розкомплексовує. Він надихає мене. Він змінив моє життя. — Баришня-трансвестит затрусила грудьми, висолопила язика, склала у рурку. Смачно так, що дві дівчинки, зовсім голенькі та безволосі, екстатично закотили очі і впали навзнак, задриґавши гостренькими колінцями. Хто зна, від чого чи від кого…
Одноока Мама, переставляючи слонячі ноги, рушила до протилежного кінця зали і грюкнула кулаком кілька разів у дзеркало по своєму відображенню. Її скляне око випало і м'яко покотилося прозорою, з салатовою підсвіткою, кахлею. З дзеркала вискочили Макс і Лу, обчіпляні японськими сканерами і кривими тесаками.
— Ma, ми вже його мочили… — в один голос, в унісон, проговорили вони.
— Ідіоти, зараз ви будете жерти!
— Ха, — в унісон відповіли Макс і Лу. — Пожерти ми любимо.
— Будете жерти, доки не зжерете весь новий шоколад або його самого.
— Аби ґанджу побільше, — рявкнули Макс і Лу. — Ми і самого того, головного, захряцаємо.
— Заткніться. Чмирі.
Міністр внутрішніх справ з типом, око якого западало, мов у горобця, скромно потирали руки.
— Нам треба боротися зі злиднями, — сказав міністр, той, у якого западала повіка на око.
— Ми вже вжили радикальних заходів, — сказав міліцейський міністр. — Більше баби не торгують морквою у підземних переходах. Податки є податки. Закон є закон. Для всіх.
— Так. Можна ж таки щось змінити… До речі, скільки коштує в Лазурному сто га землі?
— Біля моря?
— Саме так. Біля моря. Теплого моря. З кипарисами, ліванськими кедрами, засмаглими дівчатами і безтурботним світлим південним вітром.
Міліцейський міністр поправив окуляри:
— Я наведу справки. Для цього потрібен новий закон. Я зв'яжуся з президентом. Він якраз придбав…
Патлатий трансвестит, з облізлою борідкою і автоматом Калашникова, підійшов до них, підняв догори голову і сказав:
— Лелеки летіли…
— Нехай, на здоров'я, летять собі, — виголосили обидва міністри і розвернулися спинами до патлатого трансвестита з Калашниковим і у вишиванці.
Патлатий трансвестит розпочав шалений танок, середнє між мамбою і заклинателями вуду. Він прямо-таки перся, щоб його помітили, відповіли, але всю увагу перебирав на себе Тоцький. Рожевий шоколад кипів під ним вулканічною лавою, дітки розвернулися до нього спинами і стали раком, розсунувши, як водиться в подібній позі, ноги. Виголені лобки, намащені зеленим або сірим желе ануси. Вони очікували, коли їхній повелитель вийде й удостоїть їх честі вмочити свого позеленілого стручка. Мене мутило, хотілося блювати, так, як то буває, коли перебираєш морфіну, але, слово даю, ожила похабна колгоспна пика Тоцького мене не приваблювала, не дивувала, не збуджувала. І тільки скосивши погляд, я уздрів Зосю в білому кашеміровому костюмі, дорогій краватці. А на горі, під самими анфіладами, його вихованки з дурдому, одягнені в незмінні рейтузи, витягували тисячі й тисячі звуків з нерухомого повітря. І я подумав. Ні. Я зрозумів, що помер і ніколи не зустріну Фанні. Лише нудьга, пронизлива, як ніч, прошивала мене… Капут…
Блискучою рівною поверхнею шмигали, пересікаючи траєкторію, трикутниками і колами різний люд. Видавалося, а мо' то і було насправді, нікому ні до кого діла нема, ніхто нікому не заважав, навіть Тоцький, що підходив у бульбинні малинового шоколаду. Одна Одноока Мама стояла непорушним живим стовпом. Аза її широкою спиною переминалися Макс і Лу. Хлопчики та дівчатка то ставали раком, то падали навзнак перед Тоцьким, а люди у шикарних англійських костюмах, але в білих шкарпетках, важно походжали з кришталевими руками і вдавали, що слухають один одного. Був тут ще один. Я б волів його не бачити і не чути, але очі мої не належали мені, як не належав навколишній світ, з генералами та міністрами. Це Яжевський. І це повертало до реальності. Яжевський не шастав у повітрі, подібно до навколишніх. З таким-то черевом! Я прекрасно, так, я прекрасно це розумів. Я знав Яжевського, колишню телезірку, що одружилася на носорогоподібній американці з діаспори, роками рівній мастодонтам юрського періоду. Їх порівняв і зблизив однаковий рівень інтелекту. З цього адюльтеру Яжевський щось викрутив у своїй кар'єрі, прилаштувався на радіостанцію, фінансовану американським конгресом. І займався тим, що перевіряв пісуари та унітази, чи злили сечу, чи не натрусили цигаркового попелу. Яжевський мав посаду замдиректора. І як усі убогі в цій країні, мав свою думку на кшталт, що моветон носити білі шкарпетки і таке інше. Але Яжевський переймався зараз чимось іншим. Послати б його, але зір. Що робити з моїми очима, з моїй зором! Шум у вухах гуркотів Ніагарою. Нарешті Яжевський причепився до колишнього президента, маленького на зріст, гостроносого і капловухого, і, набравшись духу, заявив:
— Носити білі шкарпетки моветон.
Колишній сказав:
— Пішов на хуй!
Яжевський пішов, але зір мій, попри мою волю, продовжував вести череватого Яжевського. Капловухий і колишній підскочив і по-підленькому дав йому під гузно добрячого носака. Яжевський пискнув:
— Ой! Туди не треба! Вона, моя дупка, мені ще знадобиться. Кохайтеся!
— Підарас, — спокійно сказав капловухий і зробив аперкот. Яжевський опинився, описавши дугу, якраз там, де хотів, — біля казана з киплячим шоколадом, де воссідав Тоцький. Зося і маленькі хлопчики та дівчатка робили стриптиз. Яжевський упав на коліна перед Тоцьким.
— Я прошу, — заволав Яжевський.
Тоцький лагідно усміхнувся.
— І чого ти хочеш, брате?
При слові «брат» Яжевський пустив слину, зателіпав черевом.
— Усі ходять у білих шкарпетках, не користуються дезодорантами…
— Не темни, Яжевський. У білих шкарпетках ходять наші вороги, але ми зараз в одному місці, і святкуємо в одному місці, так що ти повинен бути демократом… Ну, ну, продовжуй далі, бо я зараз захлинуся в цьому шоколаді Лошен.
— А твої хлопчики так гарно пахнуть, вони виголені і такі свіженькі…
— Ну і…
— Можна я у них пососу, а там, там…
— Там хочеш, щоб вони тебе оддрючили в жопу. Еге?
— Ми всі повинні кохатися.
Тоцький відкопилив губу, засунув пальця у вухо, чмихнув.
— Усі повинні їсти мій шоколад Тоцький-Лошен. Затямив? Яжевський заплакав і молитовно простягнув руки, а потім прямо і чесно сказав:
— А ти ж сосав у колишнього!
— От свиня. Я по ділу сосав. І буду сосати й у нинішнього. — Тоцький підняв догори пальця. — Я комерсант. І це відбувалося з чисто бізнесових планів. Я патріот.
Яжевський заскиглив і вирік:
— Я теж патріот. Я дотримуюся європейських цінностей. Тоцький задумався. Зішкріб з губи добрячий кавалок шоколаду і ляснув його на підлогу.
— Блядь, пече. Угу… — знову задумливо потягнув Тоцький. Яжевський заповзав рачки. Він нюхав ноги хлопчиків, тицяв носом в ануси.
— Ой! Ой! Як чудово від них пахне!
— То-то, — пророче виговорив Тоцький. — Але спочатку ти побалуєш мого стручечка. Кхе-е.
— З превеликим задоволенням. Але як почати? — гламурно, вдавано втомлено прошепотів Яжевський.
— Бери і смокчи! — рявкнув Тоцький. — Мені треба стимулятор, щоб задовольнити цих крихіток.
— А я… Я?
— Смокчи, а там видно буде. Головне, щоб мій перчик стояв.
Яжевський підповз рачки, солодкаво закрив очі і почав смоктати зелений, у шоколаді Лошен, стручок Тоцького.
— Ого! У тебе досвід! — загуготів несподіваним басом Тоцький. — Ти справжня еліта. О! О! О! Тільки не дай мені кінчити, о, не дай… О!
Потім Яжевського, заляпаного спермою, з розірваною задницею, з напівблаженною либою на устах, знайшли Макс і Лу. І втопили в чані з шоколадом Лошен. Тоцький навіть потоптався по ньому. Його труп, весь у рожевому шоколаді, з висолопленим синім язиком, витягай безволосі дівчатка і пройшлися у три заходи. Дівчатка стрибали на ньому по-офіцерському, зі знанням справи. Хлопчики брикали на стручкові, мов на арфі. Більше у цих спаскуджених дітей нічого не виходило.
