Перунові стріли - Логвин Юрий (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
Та трава збиралася дівчатами, щоб приворожити до себе хлопців, щоб знайти собі чоловіка.
Свист кугичок і калатання бубона досягли такої сили й швидкості, що малий затамував подих, і враз ланцюг живий лопнув і розірвався, малий видихнув з полегкістю. Але рух ще більше посилився, тільки тепер почалося стрибання через вогнища. Танцівниці схопили ляльку солом’яну всю в прикрасах, що стояла під деревом, і почали з нею стрибати через багаття. Вони передавали ляльку з рук до рук, і коли одна розбігалася і стрибала з лялькою через вогонь, інші починали ще сильніше ляскати в долоні і приспівувати: «Ой, грайте, грайте, в дудочку грайте, Купалу вславляйте! Купалу вславляйте!»
Малий і незчувся, як почав підспівувати: «Ой, грайте, грайте!…» і притупувати ногою по кореню старезного похиленого клена. Він до нього прихилився, просто лежав на ньому животом, він притупував ногою і поводив плечима, як і танцівниці внизу. Він цього і не помічав, що він підспівує і пританцьовує, захоплений купальськими ігрищами.
Ось одна жінка в намітці і васильковому вінку наблизилась до вогню, схопилась за поділ сорочки, і пригнувшись, одним рухом стягла із себе сорочку і кинула її до вогню. На хвилю сорочка збила полум’я і стало темно. Коли за мить вогонь огорнув сорочку, нага жінка вже добігла до краю берега, і високо знявши руки, стрибнула в річку. Останні знову схопились за руки і знов навколо вогню закрутилось живе коло. Співали, гукали, а музики так вигравали, що піт їх зливав ручаями. Півникові було видно, що їхні сорочки на плечах, під пахвами, на стегнах потемніли і облипли по тілу. За першою молодицею до багаття стала друга. Але вона, роздягшись, свою сорочку лишила на землі, а до вогню кинула дитячу сорочечку. Півник добре знав, що це значить: перша молодиця сама хворіла, через те не могла понести, а в другої хворіла мала дитина. Разом із сорочками у купальському вогні жінки спалювали й хвороби.
Ось із-за пагорбів почало світлішати небо. Сходив місяць. Як виплив майже повний місяць - всі закликали в один голос!
Коло рухалося швидше, швидше! Враз жінка з бубоном викинула руку з калаталом і торкнулась плеча наймолодшої дівчини. Була вона роки на три старша за Півника, може, на рік старша за доньку коваля. Ось чому та, з бубоном, поводила головою, немов шукала когось. Вона стежила за дівчиною. Дівчина відпустила руки і вистрибнула в середину кола на яскраве світло. Тремтячими руками тягла з себе сорочку і заплуталась у рукавах. А коло танцюристок шалено крутилося, вже не маючи сили спинитись. І всі волали, аж у вухах лящало: «Купало, Купало, Купало!» Дівчина зняла з голови вінок, затисла його між коліньми, і одним рухом відкинула на землю сорочку. Тоді взяла вінок на голову, перескочила на край вогню, прослизнула між руками дівчат, стрибнула з берега у воду. Вінок спав з її голови і поплив на середину річки. Сама вона вилізла з води і вскочила до кола. Вилізли з води й молодиці і теж стали до танцю. І їхні великі, особливо першої, провислі груди метелялися з боку на бік, скакали вгору і вниз і ляскали по мокрому тілу. Місяць геть зовсім піднявся вгору. Тоді музика враз увірвалася. А танцюристки все неслися навколо вогнища. Троє жінок-музик пожбурили свої інструменти, скинули одяг і вскочили до кола. Півник тепер бачив лише ту, що вибивала калаталом по бубону. Вона бігла у швидкому вертінні танцю і було дивно, як вона, така дебела, швидко й зграбно рухається! Одні груди в неї були завбільшки з голову Півника кожна. Довжелезні, з чорними набряклими сосцями. Могутні чресла, з глибокими ямками на крижах. Тіло її так само блищало у світлі багаття, як і в тих, що вилізли з річки.
Коло ще разів три пронеслося навкруги багаття і розпалося. Він дивився в її лице з ледь вирлатими очима, із роздутими ніздрями кирпатого носа.
Рвонувся назад за дерево.
Оступився. Завалився навзнак і, боляче вдарившись об коріння головою, покотився на галявину вниз.
Товстуха щосили заволала.
- Тихо! Мовчіть! Пропаде ворожіння. На мені все зависає! Цур! Цур! Цур!
Всі заклякли нерухомо. Навіть декотрі з розкритими ротами. І в очах у всіх був розпач - пропало ворожіння!!!
Малий лежав голічерва і не ворушився - все тіло його затерпло.
- Слухайте мене! - в голосі товстухи відчувалась така сила, що всі зразу ж мовчки підступили до неї. - Ти, ти й ти! - Вона тицьнула на наймолодших дівчат. - Тримайте його руки, ноги, голову! А ти, - вона взяла за руку наймолодшу купальницю, - закрий йому очі.
Півник занімів від страху і не пручався.
Коли над ним схилились нагі тіла, коли до його обличчя наблизились тремтливі перса, мокрі гарячі долоні легко лягли на його повіки.
Потім важка гаряча рука лягла йому на серце. І між чужими пальцями він відчув, як вістря ножа дотикає його крізь сорочку. Потім руку відняли і вістрям ножа провели по сорочці хрест на хрест. І зразу ж на сорочку злилась хмільна медова рідина.
Гучний голос сповістив.
- Кров пролилась! Тіло кидайте у воду.
І Півника піднесли вгору і бігцем, бігцем понесли до води.
Щосили розгойдали. Кинули у річку.
Тепла вода із страшним шумом зійшлась над його головою.
Він зрадів: живий! Його не закололи!
Незважаючи на одяг, що облипав його тіло і заважав рухатись, поплив навпростець на правий берег Либеді.
Та його наввимашки наздогнала молодиця.
- Не тікай! Вертай до берега.
А з берега танцівниці стрибали у вінках. Вінки злітали з їхніх голів.
Тоді вилазили на берег і бігли по березі до звороту ріки, стежачи за своїми вінками. Вгадували свою долю.
Далі звороту ніхто не ходив.
Від звороту поверталися до багаття, і знов водили танок під кугички та сопелю.
Товстуха, тільки почула музику, зразу ж розібрала донага хлопця, він і писнути не встиг та й не посмів.
- Пішли до багаття. Поведемо танок! - І товстуха врізалась у коло там, де була наймолодша дівчина.
За лівицю його тримала найтовстіша, найгрудастіша жінка, а за правицю - наймолодша дівчина.
Спочатку він не біг, а його просто тягли, несли за руки, а потім звуки кугичок та сопелі почали пробиватись крізь шум до його слуху. І наповнили його тіло полегкістю і радістю. Від цього й сила, й прудкість у ногах з’явились. І він вже гнав і гнав з усіма по колу, щосили б’ючи п’ятами.
Дебела вирвала його із ланцюга танцюристок і помчала до вогню.
Вони вдвох просто перелетіли через тахнуче вогнище.
Коло знов розпалось.
Його хапали за руки інші і стрибали з ним через вогонь.
Коли він почав стомлюватись, звідкілясь з’явилась товстуха кирпата, вирлата. Вона тягла великий оберемок свіжо стятого очерету.
Пожбурнула його на яскраве полум’я.
Світло згасло.
Зашипіло й затріскотіло мокре бадилля на жаринах.
Над багаттям заклубочився густий білий дим. І покрив усю галявину.
Тоді товстуха схопила свій і хлопчиків одяг і під покривом диму подалась у кущі. Хлопчик за нею.
Межи темного гілля попереду викручуються, хилитаються пишні білі стегна.
Ось тільки руки простягни і торкнись.
Він не втримався - простягнув руку і торкнувся.
І вона стала і поволі повернулась до нього, просто віддаючи себе всю на огляд і на дотик!
Він гладив і гладив її великий шовковистий живіт, торсав величезні, неймовірні груди, м’яв пальцями набряклі, тверді сосці.
Та ось вона відкинулась назад, відхилилась і стегнами, і животом, і рука Півника зависла в повітрі.
Знов він біг за нею по добре витоптаній стежці.
Ось вони з розгону вискочили на галявину, залиту сріблом місячного світла. Старезна засихаюча липа така чорна, наче обгоріла від блискавки.
Жінка стала під липою, а Півник з розгону налетів на неї, занурився лицем межи пишних гарячих грудей.
Вона впустила на сріблясту траву його мокрий одяг і показала рукою: «Вдягайся!»
Він розбирав, розправляв свій одяг, а вона стояла в якихось двох кроках, не більше, від нього і поволі обертала намітку.
Півник відчув, як від неї, від її мокрого важкого волосся тягне димом багаття і тонким ароматом любистку і ще якогось зілля.
