Кодло - Соколян Марина (читать книги бесплатно полностью txt) 📗
— Що, справді? — не зрозуміла вона, — Це ж гра!
Вона роззирнулась у пошуках підтримки.
— Е, ви що? Що, справді, думаєте…? Та ні, які дурниці! Ну, народ, ви чого?
Ми замислились. Потім один за одним почали роззиратись, шукаючи очима відео-приціли.
— А цікаво, — зашарівшись, збуджено поцікавилась Ангела, — в душі теж камери ставлять?
— Звичайно ж ставлять, — заусміхався Едгар, — А потім влаштовують кіносеанс для вибраних, під пиво і попкорн… Слухайте, яким вдідька збоченцям ото треба?
— Наприклад, отим, котрі щойно прибули на чорному Роллс-Ройсі, — резонно зауважив Боян.
Ми знов прикипіли до вікон. Деякий час нічого не відбувалося, та нарешті з адміністративного корпусу вийшли двоє — молодий білявий чоловік і старший, сивий і огрядний. Щось у статурі молодшого здалося мені знайомим… Темрява, чорні мантії… Зрештою, я згадала.
— Люди… — прошепотіла я, — А я знаю отого блондина! Ну, не так щоб особисто, але я вже бачила його.
— Де? Коли?
— А пам’ятаєте, на посвяті… Цей молодик ховався за подіумом. На ньому була напівмаска. А ще він шкірився, мовби то був цирк на замовлення…
— Ти впевнена? — з сумнівом покосися на мене Еван, — Цікаво, хто ж це?
— А я б на вашому місці особливо у вікна не висовувався, — раптом порадив Ганс.
— Це ще чому?
— Нас же просили зачекати наступної пари у загальній залі.
— Так там же вікна виходять на іншу сторону! — обурився Боян.
— Саме це я й мав на увазі.
Ми збентежено перезирнулись.
— Так, що, ходімо тоді? — запропонував Еван, — Все одно нічого цікавого більше не покажуть — вони вже від’їжджають.
— Ну, якщо в них тут повсюди камери, то нам це все одно не допоможе, — дещо роздратовано докинула Дафна.
— Не переймайся, — втішив її Едгар, — якщо це realty-show, то головне, аби глядачам не було нудно.
— Якщо це realty-show, то мене тут завтра не буде! — пообіцяла Дафна.
У загальній залі зібралася значна частина студентства. Від збуджених перемовлянь гуло як у вулику. Дійсно, нарешті щось відбувається . А то все якісь дурні баєчки, вигадані то одними народними умільцями, то іншими.
— Ну, ви щось бачили? — радо зустрів нас Горан.
— О, там таке! — похмуро мовив Боян, — Загін спецназу з от-такенними бузуками…
— Е-е, Боян, — сіпнула його за рукав Ангела, — Бузука — це такий музичний інструмент типу мандоліни… Ти, мабуть, хотів сказати, з от-такенними "базуками".
— А, красно дякую… Так от, з от-такенними мандолінами, тьху…
Люди почали потихеньку відмерзати, проклюнулося кілька непевних посмішок. І все було б добре, але, як завжди, чогось бракувало для повного щастя.
— Послухайте їх лише, — звернулась до громадськості Лора, — Навчались би собі спокійно, аби не їхні ідіотські вигадки. От і тепер, до декана керівництво приїхало — а ми влаштовуємо якийсь дурний ажіотаж!
— Хто б казав! — гмукнув Боян, — Хто в нас тут ночами репетує? Мабуть, найбільш помірковані та розважливі?
З виразу обличчя Лори схоже було, що вона готова роздерти Бояна на шматки. Тільки зараз я помітила, що вона сьогодні зовсім не нафарбувалася, тоді як раніше хизувалася товстим шаром добре втрамбованої краси, викликаючи в Дафни заздрісну огиду. Без косметики Лора нагадувала не ту розбещену фіфу, якою я її знала, а швидше маленьку розбещену дівчинку. Але дівчинку тендітну і вразливу.
— Я… Я просто… Це все через ваші витребеньки!
Здавалося, вона зараз заплаче. Ми відійшли в куток, аби не дратувати нещасну.
Горан і Міхал, які сиділи найближче, перезирнулися, усміхаючись.
— А що у вас там сталося? — запитав Еван у Ангели.
— Не знаю… Здається, вона щось побачила за вікном. Тобто, когось. Тяжко сказати — мені нічого не було видно. Але Лора була переконана, щось у вікно зазирав якийсь чоловік.
— Гм. Це від абстиненції, — єхидно мовив Боян.
— Боян, чого ти такий злий? — підняла брови Ангела, — Може, теж від абстиненції?
В Бояна відвисла щелепа. Ангела хитро всміхнулася.
— Ну, і ви розумієте, я вам нічого не казала.
Запала мовчанка. Мені подумалося, що ми насправді дуже погано знаємо один одного. Минуло вже півтора місяці, але нас щось постійно відволікало від особистого спілкування. Фактично, ми чужі один одному. Ми — колеги, сусіди, одногрупники, що завгодно, але не друзі. Цікаво, чому? Найближчим до друга мені був, мабуть, Тоні, але він був як наче моїм суперником, тому ми й не могли бути відвертими. А без довіри у взаємин нема ніяких шансів… І, якщо я завтра не прийду на пари, то навряд чи хтось шкодуватиме. Здивуються, а потім вигадають якусь версію, котра була б їм на користь… Мені раптом стало страшно.
Напрями розвитку акторської майстерності:
— інструментарій (тіло, голос);
— особисті якості (уява, увага, відчуття правди);
— направленість дії (соціальність).
передати переживання персонажа за допомогою окремих елементів інструментарію (e.g. очі, губи, руки), потім, за допомогою кількох елементів відразу. Напр.: звинувачений у вбивстві чекає на вирок; закоханий спостерігає за об’єктом кохання; фінансист, який дізнається, що збанкрутував.
намагатись відчути емоції щодо уявної ситуації чи об’єкту. Напр.: страх від вигляду дула пістолета, радість від подарунку, прикрість від втрати гаманця, нудоту від вигляду розчленованого тіла і т.д.
примушувати себе до незвичного вам спілкування. Напр.: познайомитись з випадковим перехожим; переконати неприємну вам особу в тому, що вона вам дуже імпонує; імітувати незвичні вам ставлення — зацікавленість, презирство, скептичність та ін.
Ввечері я довго блукала "панорамою". Так ми назвали мощену доріжку, яка бігла навколо Школи, відкриваючи тому, кому заманеться пройтись нею, негостинний скелястий краєвид. Спершу ми досить часто влаштовували собі променад навколо Школи, милувалися мальовничим узбережжям та барвистими світанками. Але невдовзі вся ця краса вже сиділа в нас в печінках, та й ніяких світанків більше не передбачалося з причини відсутності світила на робочому місці. Тобто, звичайно, сонце, мабуть, все ж таки десь сходило, але ось уже місяць воно не бажало ділитись з нами цим інтимним переживанням.
