Квiти Содому - Ульяненко Олесь (серии книг читать бесплатно .txt) 📗
— Хочеш побачити, як було? — запитала Фанні.
Зелений бутон троянди розпускався тисячами кольорів.
— Ні… Мені досить цього…
Надто пізно. Це нагадувало задокументовану на плівку газову атаку під Іпром. Міністри, їхні хлопчики та дівчатка випускали фонтани калу ставали раком, клекотіли глистами, що перли з горлянок, ревли. Натовп танцював, кричав, викручувався. Хор дебілкуватих вихованок Зосі планерував у повітрі і сурмив, витягнувши у велетенські дудки губи. Зо-ся поштиво знімав перед кожним агонуючим свого шикарного фетрового капелюха. Бабай зараз власноручно, з власної охоти, хотів натягнути себе гофрованим шлангом, але йому не вдавалося відкрити вентиля. Так і закляк, бідолаха. Міністру внутрішніх справ Макс і Лу затягували на шиї зашморга. Але він помер раніше, ніж хряснув карк. Усі ригали нутрощами, дрискали кривавим проносом. Потім Макс і Лу, під командою гробаря та Одноокої Мами, закидали по трунах, а Ротислав утрамбовував спаралізовані тіла і з завидним запалом заганяв у віка цвяхи.
Зникає все, звикають до всього, навіть до того, що твою долю визначили наперед…
Ми стояли на мосту. Вірніше стояла на мосту Фанні, а Ротислав пускав соплі на задньому сидінні, притуляючи пелагричні від нейролептиків долоні до обличчя, і щось шепотів. Похитуючись, я вийшов, набрав у легені повітря і розглянув місцину. Свинцева ріка широким полотнищем повзла подалі мого зору. Фанні, обійнявши худенькі плечики, незворушно дивилася на воду. Вона не звернула на мене уваги, тільки легке дриготіння пройшлося її тілом. Нарешті вимовила:
— Ти в нормі?
Я зблював у воду, стягнув шалика з шиї Фанні, обітер рот. Витирав довго, наче хотів витерти залишки пам'яті, крик, що наростав у моїй утробі, і людина, яка так довго в мені жила, скукожувалася підпаленим папірцем.
— Ми на місці, — сказала Фанні не обертаючись.
— Ага… Ти пам'ятаєш, — почав було я, але дівчина обірвала мене на півслові.
— Це Алла багато пам'ятала, зараз річка пливе разом з її пам'яттю. Мене хвилює, милий, твоя пам'ять.
Я харконув у воду і сказав, дивлячись на вічну ріку, сказав саме річці:
— Пливеш, суче сцикловиння, ну і пливи… Суча вічність…
Ротислав заскиглив на сидінні. Цей недоумок обхопив коліна руками і зараз розхитувався, сягаючи своїм масивним носом ледь не до килимка.
— В дорогу! В дорогу! Прийшов твій час, — холодно, майже байдуже сказала Фанні, і в призахідному червоному сонці, на мосту перед невідомим велетенським містом вона світилася чарівною незнайомкою. Я так і не дізнався, що вона мала на увазі. Та й навіщо. Я відчував, як тіло моє робиться тяжким, наливаються руки, наче вправду хтось подарував мені життя. Або воно негадано повернулося. Скоро машина врізалася в жовтий пожухлий степ.
3. Альфа й омега
Все відбувалося зовсім не так, як він вам розповість. Чоловіки завжди розповідають несосвітенну дурість, хоча і не без нашої допомоги. Зараз ми дійсно стояли на мосту і вітер, прохолодний вітер приємно обдимав мені обличчя. До решти мені ніякого діла. Внизу лежала жовта бовтанка води. Сірі громадні склепіння шлюзів обтікали сльозами вологи, велетенськими сльозами. І жах чорної безодні водосховища з білою шкаралупкою пасажирського лайнера на дні, приреченого, самотнього, як і я; і прикумарений Алекс, і божевільний Ротислав з соплями на підборідді… Я не бажала, щоб це в нас поєднувалося, щось взагалі поєднувало, але життя полишає вибору, як і доля. Словом, ми почали там, де повинні і закінчити нашу подорож. Самі від себе.
Трохи історії. Історії мого життя. Коли все доходить до завершення, тоді ми намагаємося розповісти правдиво, принаймні не так, як своїм коханцям, друзям та знайомим. Те, що наговорив на тасьму Алекс, можна назвати божевільним бредом, аби…
Почалося з того, що у відкриті двері, з одвірок яких сповзали ямайські гірлянди, я побачила, як мама Алла стоїть на колінах і дрочить штуку нашому сусіду, лиже гострим кінчиком язика, відхиляє граціозно голову, всього на кілька сантиметрів, і біле молочко бризкає їй на обличчя. Мені не було цікаво. Мене це захопило, як гамір великого ринку в Стамбулі, коли мені виповнилося всього три роки. Так мене захопила біла сметанка, що з набухлого червоного члена виривається і збігає по обличчю Алли, повільно, еластично, огинаючи всі виступи та ложбинки. Алла бере в рота. Губи її еластично розпускаються двома пелюстками, обхоплюють спочатку голівку, затим різкий порух голови, і пеніс заходить у рота по самі яєчка. Сусід стогне, приглушено, наче крадійкуватий, дрібний злодюжка. Алла жадібно, працюючи головою і ротом, ковтає… Вони мене не помітили. Але з того дня я тільки і чекала нагоди, щоб знову побачити подібне. А в один із вечорів, коли пахло матіолами і мені виповнилося сім років, мені самій захотілося спробувати. Але це не було дитячою цікавістю.
Хто стає радником у вашому дитинстві? Хто дає вам раду, коли ви самі приймаєте рішення усупереч волі того, хто нав'язує вам свою ідею, хоча всі ми параноїки, кожен за своєю версією і фахом. Тільки не брешіть, що такого чи такої не існувало. У реальному світі існують речі набагато мерзенніші, аніж правда, виголошена вбивцею. Здебільше такі люди чи істоти виявляються чистої води виблядками або хворими до дистильованої чистоти праведниками, що крадуть ночами дитячу білизну з балконів у бідацьких кварталах, а у перервах міжофісних баталій нюхають дівчачі трусики ще з ледь помітними плямками місячних. Коротше кажучи, опудалом із свинячого лайна, на якого ти власноруч, дурепа, почепила корону з дорогоцінних перлів. Це надто тяжкий шлях, надто короткий шлях, що зашкарублий обиватель, простіше всілякого там сульсенового мила, називає життям. І не кожному здолати його, не кожному під силу дійти своєї точки відліку, що у когось називається Богом і чимось іншим. Навіть страшно подумати. Не виправдовуватися, а знати, що доля доведе до твого справжнього — бути тобі убивцею чи рятівником усього людства. Винахідників багато, а, блядь, винаходів одиниці. Алекс у цьому правий. Фаталізм приводить якраз туди, куди треба. Не варто вертіти педалі велосипеда, коли відсутні колеса.
У нашому домі завжди гамірно. Мама моя, Алла Лі в заміжжі, а так просто Либиденко, часто повторювала, що вона має глибоке коріння від Потоцьких. При кожній вечірці, зустрічах, збіговиськах вона якось неоковирно, селіконово вставляла своє оте Потоцькі. По правді, вона була красивою, навіть не красивою, а сексапільно привабливою істотою. Заміжжя Алли Лі тривало не більше кількох тижнів. Перетрахавшись зі своїм чоловіком, дрібним корейським дилером, перенюхавшись неякісного коксу, вони потрапили до реанімації, де Сунь Лі швиденько відправився в обійми свого Будди, звідки його поперли назад, і він повернувся, тільки коли мені виповнилося років зо три, сліпим на одне око і без яєць. Аллі поталанило більше. Мені аж ніяк. Мені виповнилося сім років, Алла страждала неврозами, здебільше відсутністю чоловіків, але коли кілька місяців тому наш дім був повним людей, то зараз навіть вікна були задраповані в чорне. Алла просиджувала у розкішному японському кімоно, тягнучи з трубки гашиш чи опіум, відповідала на дзвінки втомленим театральним голосом викинутої за куліси колишньої примадонни. І все.
Вікна у нашому домі були зачинені, проте у ванні — завжди навстіж. І я часто, з неприхованою цікавістю, спостерігала, як Алла приймала ванну і як мініатюрна китаянка терла її спину мочалкою, а потім надовго її голова пропадала між розкішних литок моєї матері. Алла все бачила. І нічого. Дім для мене набував обрисів чогось живого. Куди вміщалися антикварні меблі, дорогі речі — подарунки залицяльників, коханок, коханців і хтозна-кого ще… Але мені, особливо мені, зараз хочеться почати відлік від початку однієї точки і до її кінця… Тому я циклонулася так на домі…
Дім зробився моєю батьківщиною, якщо можна простіше, без всіляких заворотів, моїм пристанищем і моєю опорою, навіть з тими людьми, котрі покинули мою матір у скрутному становищі. У кожному домі, чужому для нього, запрошений намагається завоювати довіру, але запрошений навіть не уявляє, що він є частиною творення. Зліпком, фантазією. Так поступала Алла. Присутні нав'язують свої звички. Він, прибулець, приносить їх як заразу: будь це ефемерність світу, його яскравість чи трухлявість світосприймання. Релігія тут ні до чого. Релігія часто, в нинішньому часі, не має ніякого відношення до Бога. Лише одна спекуляція, що лупить цинічно по гаманцю затурканого невігласа, який потрапив між жорна цивілізацій неспроможності боротися з власними поганими звичками або випаданням з контексту власного нікчемства. Цивілізація і в наших нетрях цивілізація, і вона розпластована на частини, на шари, які ніколи не повинні стикатися, існуючи паралельно. Алла вирішила інакше. Напевне, на неї подіяла коняча доза кокаїну, чи смерть Лі, чи клінічна смерть. Забаганки сучасної містики, тим паче такої дешевої, як у пана Моуді, викликали у мене як не гикаючий віслючий сміх, так передчасні місячні. У жінки добре одне — жінка покладається на серце і на свій передок. Але те і те — часто зраджує.
