Ти чуєш, Марго - Гримич Марина (читать книги без регистрации полные TXT) 📗
Тут Марго заціпеніла: а раптом вони так і лишаться каліками? Як же мій авторитет? Хоч би один зцілився!
До балії підійшов, накульгуючи, Васьок. "А, знайшовся! Ну, Васьок, виручай!" Він заліз ногами в балію, виліз, відкинув милиці і побіг зайчиком. Натовп заревів. "Дякую, Васьок! Вік не забуду! А, може, я його й справді зцілила?"
Васьок бігав по полю і кричав:
- Ібрагім був калікою, Ібрагім став здоровим! "Треба перевести народ на щось інше. Якось негарно виходить. Якось недемократичне. Що б його зробити такого демократичного? Може, референдум провести? Скажімо, на тему: як реформувати раду старійшин? Наприклад, ускладнити процес проходження відбору до ради старійшин? А, може, й взагалі скоротити їхню кількість? Навіщо стільки дармоїдів? Все одно все вирішую я сама. Від мене самої залежить "бути чи не бути"? Ой, що це я мелю? Це ж недемократичної Ні, я зроблю хитріше: кількість старійшин лишу такою, як вона є, тільки частина з них буде не обиратися народом, а призначатися мною, за особливі заслуги. Переді мною. Народ проголосує, як миленький. Що йому до того, скільки чоловік у раді старійшин і яким чином вони туди потрапили: для них особисто це не мас ніякого значення. Влада хоче так, хай воно так і буде. Так, зараз зробимо референдумчик! Такий собі кишеньковий театральний референдумчик! Боже, я, здається, перетворююся на мужчину. На типового представника цієї статі закомплексованих і відірваних від реального життя осіб. Треба мислити інакше: що головне для цих людей? Жити так, як вони вважають за правильне, а не так, як мені хочеться, щоб вони жили. Практично, вони самі собі облаштовують життя. Головне, не заважати їм. А законодавче закріпляти те, що вони самі собі встановили. Оце демократизм. То що ж ми винесемо на референдум?.."
Марго посилено думала, однак щось їй заважало. Ось згрупувалася купка людей. Вони щось гаряче обговорюють. "Здається, вони щось хочуть від мене,-але не наважуються підійти. Вони бояться мого гніву. Бояться зіпсувати мені настрій. Бояться... Чого ж вони бояться? Невже не розуміють, що людина при владі набагато більше боїться народу, аніж він свого володаря? Так, вони цього не розуміють. Вони навіть не уявляють, як почуває себе людина у шкірі володаря. Володар знає, що вище йому вже не зіп'ястися. І боїться впасти. А впасти доведеться. А він не хоче гонорове злізти. Він хоче бути там завжди. А такого не буває. Він усіляко намагається віддалити час падіння... Але цей час таки приходить... І хто не злазить гонорове, той падає... Прямо в багнюку... Під сміх і зневагу свого народу..."
Нарешті група посланців наважилася і підійшла до Марго. Автоматично ходоки хотіли були впасти навколішки, однак Марго рукою показала: ні! Вона давно вже скасувала цей звичай. По закону, який вона прийняла, вона вислуховувала посланців від народу стоячи. Свій народ треба поважати!
Марго встала. Натовп навколо майдану занімів.
- Вельмишановна пані! Цілий світ схиляє голову перед твоєю мудрістю! Розсуди нас, тільки не гнівайся. Ми обіцяємо виконати будь-яке твоє рішення, бо вважаємо, що воно завжди є мудрим... Ми боїмося тобі сказати те, що скажемо. Однак ти сама заборонила анонімні і конфіденційні повідомлення... Тож ми тобі говоримо привселюдно: доки твої люди будуть над нами знущатися?
Марго зблідла. Десь вона це вже чула.
Матінка Ісидора, хай Бог нам простить, -твоя довірена особа. Ми це знаємо. Однак вона за твоїми плечима творить казна-що. Ми не можемо спокійно жити. Ці податки нас перетворюють на злидарів. Вони нас принижують. Вони перетворюють нас на рабів. А ти завжди вчила нас: найвища цінність у житті - це свобода. Адже ти закликала: хто проти свободи особистості, той проти нас. Де ж вона, наша свобода? Покажіть нам її! Дайте помацати! Свобода землі Обретеної - це фікція, якщо люди в ній не мають особистої свободи! Влада, яка ображає найслабших, є аморальною. Адже це ти нас учила...
- Я зрозуміла, - сказала Марго. - Тепер кажіть, що ви хочете!
Посланці з полегшенням зітхнули. Розправи буде. Королева може бути жорстокою, але вона любить свій народ: цього в неї не відбереш!
- Хочемо вигнання Ісидори і скасування всіх її привілеїв!
"Так. Дуже лаконічно і точно. У яке становище вони мене поставили? Господи! Порадь мені, що діяти? Адже всі податки - це справа моїх рук. Як сказати про це людям? Чесно і відкрито? Як це зробити? Вигнати Ісидору і лишитися самій "чистенькою" і справедливою? Але це нечесно. Нечесно це. Винна я. Ісидора - це лише виконавець, вірний виконавець."
- Я повинна подумати, - сказала Марго. Дайте мені десять хвилин.
Посланці вклонилися і відійшли. Марго присіла на трон і замислилася.
Народ чекав. Народ чекав справедливості. "Треба любити свій народ'", - повторювала вона собі. "Треба любити свій народ і робити, що хоче він, а не планувати в своєму кабінеті його життя". Марго зрозуміла: єдиний вихід - відмовитися від влади. Однак треба зробити це красиво. Красиво піти. З високо піднятою головою. '"Поки кількість моїх добрих справ перевищує кількість моїх дурниць. Поки добра слава переважає над поганою. Поки я ще не скурвилася, розбещена владою".
Марго встала і, зітхнувши, повільно почала:
- Народе мій! Вона зробила паузу.
- Ми з вами разом уже довго. На нашому карбі чимало добрих справ. Були в нас і прикрі невдачі. Але чи було таке, щоб я чимось вас образила?
- Ні, не було! - заревів дисципліновано натовп.
- Чи було, щоб я вас чимось прогнівила?
- Не було!
- Чи. може, когось принизила?
- Не було такого!
- Прийшов час прощатися мені з вами. Я йду, і за мною йдуть ті, хто добре чи погано служили мені. Від завтрашнього дня можете обирати собі нового повелителя чи повелительку. Хай вам Бог помагає!
Народ заридав. Це колективне оплакування дуже зворушило Марго. "Не даремно я спеціаліст із іміджмейкерства". Вона навіть засумнівалася, а чи не взяти їй знову участь у виборах? Тьху на мене! Знову перетворююся на слабкодухого чоловіка, подібного до маленького хлопчика, якому кажуть: "Погрався машинкою, й досить. Дай іншим погратися", а він судомно хапається пальчиками за чужу іграшку.
Коли народ пролив усі свої сльози, Марго урочисто оголосила:
- Оргія!
Як любили це слово в землі Обретеній! Воно означало: хліб і видовища. І того й іншого було вдосталь! "Бачите, мої люди, жодної копійки ваших податків я не використовую на себе. Все вам! їжте, пийте, насолоджуйтеся!"
У поті чола працювало кількасот кухарів, кількасот офіціантів. На кухні можна було зустріти і китайців, і французів, і арабів, і мексиканців... Усі страви, які куштувала Марго, подорожуючи світом, ретельно записувалися помічниками у спеціальну книжечку і пізніше готувалися на оргіях. Людей з Обертениці не можна було нічим здивувати. Чоловіки й жінки були чудовими кухарями, і їхнє меню було на диво різноманітним. "А хто їх цьому навчив? А хто витончив їхні гурманські смаки?
Народ не обжирався, бо знав: усім усього вистачить. Головне не набити шлунок, а оціниш смакові відчуття. "Хто зробив так, що вони не голодні і ніколи не принижують своєї гідності, накидаючись на їжу, а лише гонорово частуються?
А ось заїхала фіра, навантажена різними тканинами, скупленими в усьому світі. "Це для тебе. народе! Вбирайся! Радій!" Ніхто ні з ким не сварився за шмат матерії, бо знали: всім усього вистачить. А як не вистачить, завтра підуть на ярмарок і куплять.
