Матадор. Нотатки авантюриста - Зарудко Ігор (бесплатная регистрация книга .txt) 📗
– Розумію. То пішли сядемо на балкон. Там усе видно, бо це «диц-диц» виносить мені мізки. Я навіть не можу п’яніти.
Ми пересіли за столик на балконі, замовивши ще по пляшці темного пива. Незабаром з’явилась і «наша» компанія дівчат. Власне, не компанія… Їх було всього двоє. Я одразу ж упізнав Катерину. Якби я був Борисом, то ніколи не став би перевіряти таку жінку. По ній було видно, що клубне життя не її і не для неї. Навіть у клуб вона прийшла вдягнута якось консервативно й діловито. Зустрівши таку на вулиці, я б подумав, що це або юрист, або лікар.
Дівчата теж піднялися на балкон і сіли неподалік від нас. Довкола було темно. Поодинокі лампи світили тьмяно. На танцполі блимало кольорове світло й танцювала молодь, підігрівши себе аж ніяк не алкоголем. Вони відривалася від реальності в якомусь дикому, невідомому й часом смішному танці. За пультом стояв пацан, якого оголосили гучно й урочисто: для вас сьогодні грає діджей Олексій…
Коли Катерина разом із подругою сіла за столик, Льоха одразу ж злиняв, щоб нас не засікли поряд. Чому – я так і не зрозумів. А я тим часом замовив собі ще пляшку пива. Усі, хто не був на танцполі, пританцьовували, сидячи за столиками, і пили здебільшого шампанське. Це мене дивувало. Я не пританцьовував, а просто сидів і пив. Але треба було діяти, я підійшов до своєї «жертви».
– Я можу пригостити вас випивкою?
– Ми й самі можемо тебе пригостити, – відповіла мені подруга Катерини.
– Тоді пропоную робити це по черзі – спочатку я вас, а потім ви мене. Підійде? – спитав я, намагаючися перевести цей сумнівний діалог у легкий чи то флірт, чи то жарт.
Та виходило в мене паршиво. Я ніколи не міг нормально знайомитись із жінками. Або в лоб їм кажу одразу все, або несу якусь хрінь. Слава всім святим, що вони погодилися. Тоді я покликав офіціанта. Вийшло це в мене не з першого разу, але все-таки вийшло.
– Мене звати Ігор.
– Я Катерина.
– Олеся, – сказала подруга нареченої й простягла мені руку.
Виглядали вони обидві доволі непогано. Катерина була дуже струнка. Талія й груди на місці. Красиве обличчя. Її подруга, тобто моя ціль Олеся, була трохи інакша… Мала великі груди, трохи зашироку талію. Більшу частину її обличчя закривали темні окуляри. Нігті були яскраво-салатного кольору. На зап’ястках – круглі тонкі металеві браслети, а на пальцях три каблучки, дві з яких – на вказівному лівої руки. Жовта подерта футболка, коротка спідниця й туфлі десь на шестисантиметрових підборах.
Дівчата не танцювали, і це мене дивувало. Ну, нехай я… Якщо я почну танцювати, то в кращому разі розбіжиться половина танцполу, а в гіршому – мене викинуть. До того ж, не тільки з танцполу, а взагалі – з клубу.
Тож ми пили й розмовляли. Настрій був гарний, ми багато сміялися. Вони попросили замовити ще випивки й пішли в жіночу вбиральню. Не було їх досить довго. Я вже почав думати, що попався на гачок і мене розвели як «лоха». Повернулися вони разом з офіціантом.
– Як ми вчасно! – сказала Олеся.
– Давайте вип’ємо, і я піду, – раптом сказала Катерина.
– Чого це ти? – здивувавсь я.
– Мені щось недобре. Я викличу таксі й поїду спати. А ви тут відпочивайте. Домовились?
– О’кей, – сказав я. На мій план це ніяк не впливало. Я заспокоївся, розслабився й продовжував пити, вдивляючись у великі Олесині розміри трохи нижче шиї.
Ми випили, і Катерина пішла. Я зрозумів, що Шалапут теж пішов, продовжуючи приховану фотосесію. Олеся підсунулася ближче до мене й закинула ногу на ногу. Ми говорили й пили, пили й говорили. Так тривало пару годин. Урешті, ми вирішили піти з клубу.
Узяли таксі й поїхали прогулятися до річки Харків. Олеся хотіла справити на мене гарне враження. Я відчув, що вона вже в мене на гачку, і вирішив трохи з нею погратися. Після прогулянки по романтичній темній і порожній набережній я сказав, що маю їхати додому. Ми обмінялися номерами, сіли в таксі й роз’їхались.
Наступний день видався досить нудний. Сіре небо підкреслювало мій посталкогольний стан, а дощ, який почався після обіду, узагалі вивів мене на чисту воду й показав, що зі мною не все так добре, що я трохи не у формі й треба щось робити, щоб не завалити справу й не підвести Шалапута.
Увечері я зателефонував Олесі й домовився про зустріч. За годину до зустрічі вона подзвонила й сказала, що нікуди не хоче виїжджати з дому. Словом, запросила мене до себе на чай і на секс. Сказала, звісно ж, тільки про чай. Та мені й так усе було зрозуміло. Це мене тішило. Аякже – «бабський магніт»!
От тільки що в мені знаходять жінки, не розумію. З дитинства я мав погану зачіску і з кожним роком я нею все менше задоволений. Моє обличчя ніколи не виражає тих емоцій, які я переживаю. Я не ношу дорогого одягу, я некомпанійський і здебільшого намагаюся побути на самоті. Великі компанії мене дістають. Але для багатьох жінок я знахідка. І це мене влаштовує.
Отож, я під’їхав за вказаною адресою й подзвонив у двері. Мені ніхто не відчиняв. Я постояв пару хвилин і подзвонив іще. Нарешті з іншого боку дверей почулися легкі й квапливі кроки. Клацнуло пару замків, двері відчинилися. На мене дивилася та сама навіжена дівчина з великими грудьми й цього разу з кумедною зачіскою. Вона запросила. Я зайшов.
Роззирнувсь і, правду кажучи, не дуже зрозумів, що вона робила в клубі. У її квартирі не було нічого, що б нагадувало клубне життя, жодної кислотної речі. Навіть натяку. На ній була легка кофтинка, вузькі джинси, які не давали їй навіть нормально дихати, і хатні капці з двома песиками на носках. Квартира була невелика. Кухня, ванна й кімната, у якій спала Олеся. Вона запросила мене в кімнату, і ми сіли на складений диван.
– Може, вип’ємо? – гостинно запропонувала Олеся.
– Із задоволенням, – погодився я. – Я люблю пити.
– Вино, коньяк? У мене є смачний коньяк для тебе.
– Для мене?! – здивувався я й погодився на коньяк.
Вона пішла на кухню за пляшкою і на ходу щось мені розповідала. Я в цей момент роздивлявся її книги на полицях. Здебільшого там стояла філософія. Було трохи й художніх книжок. Я ліг на диван і став гортати Ніцше.
– О, ти вже ліг, – мовила Олеся.
– Це нічого, що я взяв книжку?
– Ні-ні. Я принесла пляшку «Старого Кахеті». Наливай.
– Без проблем, – сказав я. – До речі, «Старий Кахеті» – мій улюблений коньяк.
Я підвівся, налив коньяк і підняв келих. Олеся увімкнула програвач. То був Бах. Від несподіванки я ледве не впав з дивана.
– Давай за філософію.
– За філософію?
– Так, за неї.
– Ну, добре. Філософію я люблю. За філософію, – сказала вона трохи збуджено й цокнула об мій келих.
«А ця дівчина вміє пити», – подумав я.
– Любиш філософію, Олесю?
– Так. Я магістр філософії.
– Вибач, але я не знаю жодного філософа, якому б подобалася клубна музика чи хоча б розпивання алкоголю в гламурних клубах. Я вже встиг помітити, що у твоїй квартирі немає нічого такого, що б свідчило про твою любов до діджеїв чи «диц-диц»-життя.
– А я тоді в клубі тільки тому з тобою й познайомилася, що ти аж ніяк не схожий на клубного хлопця. Я ненавиджу клуби й люблю філософію. Просто в університеті я вивчаю проблематику людських уподобань. Досліджую все це. У тому клубі я була вже разів двадцять. І весь час натрапляла тільки на гопників і дебілів. Справжнього тусера мені так і не вдалось зустріти. А коли я побачила тебе, то зрозуміла, що мій дослід провалився остаточно й що мене розкрито…
– Що значить розкрито?
– А те значить, що по мені видно, хто я така насправді. Видно, що я нічого не шарю в цій музиці і в цих людях. Я навіть не танцювала, соромилась. От мої подружки, з якими я туди ходила раніше, ті люблять танцювати. Хоч і вони не тусовщиці. Розумієш? Їм би так прийти, потанцювати, закинути в себе ЛСД… А мені була потрібна людина досвідчена. Вони пробували знайти таку людину… Та що з цього вийшло – сам бачиш.
– Ну так, навпроти тебе сиджу я.
– Та я б не сказала, що це погано… Швидше добре.
