Химерне місто Дрободан - Соколян Марина (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗
Ввижалися мені всю ніч якісь жахи: то за мною бігала розхристана Парабелла, вимагаючи взяти прикуп і вістувати, то чомусь з’являвся пан Фобіус, що сумно награвав на гітарі і мурмотів “мені бгакує твого бюсту, мені бгакує твоїх очей…”, тоді навколо мене здіймалися чорні стіни моторошного храму, ввійти куди можна урочисто, по-громадянськи, по молодості-глупості, тому що всі так роблять і як справжній джентльмен, а вийти — в судовому порядку, через психологічну несумісність або за обопільною згодою. Потім мені ввижалися Джаскін з Нінкою, які розливали по склянках машинне мастило і запрошували бути третім і, зрештою, чувся мені плач жінки, яка копала яму, сумуючи з приводу того, що чоловіка легше поховати, ніж виховати.
Прокинувшись, я в жасі відразу ж кинувся до чудесної книги тлумачень сновидінь, автором якої був славетний Комплекс Рейд, де у розділі шлюбофобії знайшов наступне: “Ваша підсвідомість перебуває у стані хворобливого збудження. Поздоровте дружину з днем народження, застрахуйте життя і майно, сплатіть податки і вам відразу ж стане легше.” Це ж треба, таку похабщину в книжках пишуть, безсоромні! Однак, все свідчило про те, що спокійному життю моєму прийшов кінець.
На роботу я спізнився. Свідомо і цілеспрямовано. Іноді кажуть: слід з’їсти зранку живу жабу і тоді протягом дня нічого гіршого не трапиться. Вишукана теорія, заснована на законі всесвітнього сприяння. Однак, чомусь ніхто не звернув уваги на мій зухвалий вчинок, начальство лише байдуже кивнуло, зовсім наче не бажаючи розпочати цей чарівний ранок належною дисциплінарною процедурою (це, здається у керівників різного рівня називається “зарядка” — себто, працівника слід зраночку вилаяти аби налаштувати його на робочий настрій). Тоді я пішов по Редакції стріляти цигарки. Навдивовижу, з усіх опитаних нафік мене послало лише 20% колег, тоді як зазвичай цей відсоток складає 70-90; приголомшений, я усвідомив, що встиг зібрати заледве чи не півпачки. Навіть Нінкомпуп, на якого я так розраховував, не сказав нічого гадісного про мій змучений безсонням вигляд, а запропонував ковток — пристойної навіть — кави. Ну ніякої можливості зіпсувати ранок! Отже, все навіть серйозніше, ніж здавалося.
І ось, нарешті, це сталося. Та не зовсім так, як гадалося. До відділу зайшов Джаскін, крекчучи і притримуючи рукою щоку.
— Що це з тобою? — здивовано мовив Гріф Реморс.
— А… Це Термаганта. Я лише сказав їй, що вона гарно виглядає, а вона інкримінувала мені якесь дурне сексуальне домагання на робочому місці і дала по пиці. За що питається? Та ще й всучила мені — ось, повідомлення для вашого відділу з Фонду розвитку гуманітарних проблем.
— Ну так давай сюди! — збуджено висловив вимогу Редактор відділу, — Це ж, відзнач, останній раз, коли нам надходило повідомлення з Фонду, тоді, гм… секта фанатиків оголосила про ритуальне винищення шаманів та чорнокнижників — заледве не загинуло на вогнищах кілька сот провідних спеціалістів з реклами, піару та виборчих технологій.
— Знаю, колего. От того й віддавати не хочу. Я його прочитав.
— Ах ти ж паскуда! — лагідно усміхаючись, прошепотів Гріф Реморс, вхопившись за краєчок документа, — Ану віддай!
— А фіг тобі! — гордо мовив Джаскін, сіпаючи листок до себе, — і так вашому відділу останнім часом дістається найкраще! Випадок же явно із мистецької сфери!
— Панове, — замогильним тоном втрутився я, — дозвольте нагадати, що Нінкомпуп постраждав якраз через те, що чинив опір фатуму та волі начальницькій.
Джаскін хмукнув і демонстративно відпустив документ. Гріф Реморс, що не розраховував на таку легку перемогу, впав назад у крісло і забив копчик.
— Ах ти ж, страмна халепа, — поскаржився він, — Який винятково хороший початок справи. Ще нічого не почалося, а Редактор вже постраждав. Ну-с, що тут у нас?
Він заглибився в читання, і я міг бачити, як обличчя Редактора довшає і набуває приголомшено-блідого відтінку. Дочитавши, він обвів поглядом аудиторію, себто Джаскіна, мене, Ленса та Скрайба, що уважно спостерігали за розвитком подій.
— Грк-хх. Хлопці, це, не знаю навіть… Загинув посол Забодянщини, Бухайрі-бель Нірвананіум. Системні розпорядники розробляють версії самогубства на ґрунті інтимно-емоційних проблем у професійній сфері. І, відзначте, умисного вбивства на ґрунті незареєстрованих особистих стосунків. Джаскін, ти хоч розумієш, що це означає? Хтось із вас бачив останнім часом Ешлі? Брукс?!
— Я бачив її позавчора і… ну, власне, вночі. А вчора її цілий день не було.
— Ну ясно, — Гріф Реморс відкинувся у кріслі і заплющив очі.
— Шеф, — тихо мовив Скрайб, — Ну не могла ж вона, справді…
— Вона? Вона-то якраз могла. Тільки б навряд чи ризикнула — Ешлі навіть у безвідповідальному стані не стала б наражати всю Редакцію на небезпеку такого скандалу. Швидше за все посла прибрали і, скориставшись нагодою, намагаються уникнути відповідальності.
— Анн-воно як, — протягнув я, — Я переконаний, що це продовження, чи то логічне завершення справи з амфікорумпінами.
— Дійсно, Брукс, — повільно вимовив Джаскін, — ти ж у нас обізнаний у справах Забодящини. І виходить, що ніхто з нас більше про це не знає. І чому, питається?
— Так, але і від мене всі дуже старанно приховували контакти Ешлі із посольством Забодянщини. За такого взаєморозуміння не дивина…
— Стоп, колеги, припиніть істерику! — рикнув Гріф Реморс, — і так ситуація — гірше нема куди, тільки взаємних звинувачень не вистачало!
Джаскін, що, очевидно вже налаштувався на сварку з мордобоєм, розчаровано зітхнув.
— Добродії, — зітхнув і я, — цього вашого Бухай-аби-там-що, певно, було вбито через те, що він знав надто багато про замовників наркотичних речовин. Забодянщині збиралися відмовити у ліцензії — продукція, мовляв, була поганої якості — і він, можливо, пообіцяв, що оприлюднить якусь дуже небажану для них інформацію. Тільки Ешлі все це знає, думаю, навіть більше того, бо от якраз позавчора вона нас з Нінкою напоїла снодійним, і, схоже, скориставшись моїм безпорадним станом, випитала всю інформацію, яка її цікавила.
— Так, — Редактор розплющив одне око, — ми щось писали останнім часом про Забодянщину?
