Знак Саваофа - Ульяненко Олесь (книга жизни .txt) 📗
Але тiєї ночi нiчого не закiнчилося. Тiєї лагiдної матiолової ночi, коли минуле вiдгомоном пройшлося по нервах, ляскаючи у вухах розбитими лiтаками, псячим гвалтом, вуркотiнням автотраси, забороненим коханням, дешевим вином i ще чимось, що її уява вiдмовлялася спровоковувати або витягувати на бiлий свiт. Вона зайшла до холу — розiбрана зачiска, спокiй втоми у зелених нерухомих очах, запах чужого тiла приємно, але вже даремно лоскотав нiздрi, — i зупинилася, роздратована своєю ж дурiстю. Вучєтiч в однiй набедренiй пов'язцi, хтиво викручуючи повним задом, зображаючи клишоногого сатира, тримав за руку зовсiм чарiвне створiння, переодягнене ельфом, i викидав пiд музику клавесина замислуватi колiнця. За клавесином, пiдмостивши пiд зад кiлька подушок, сидiв не хто iнший, як Душечка. Вiн вправно бiгав по клавiшах пальцями, iнодi щось верескливо вигукуючи, водив очима з жовтими бiльмами, допомагаючи музицi своїм безкровним ротом. Гiрлянди синього, рожевого, коричневого, срiбного кольорiв звисали зi стiн. Прямо на пiдлозi розставлене вино, розкиданi сири, шматки м'яса, одяг. I спокiйна врiвноважена музика, завивання Вучєтiча, що водив танок з рожевим ельфом. Пара дефiлювала вiд початку зали, рiзко розверталася, пiдстрибувала i вела далi. Тiльки трохи оговтавшись, Iлона упiзнала в рожевому ельфовi Єву. Пiдозра, жовта, мов жовч, шмагонула унизу живота. Виблiдла, вона стояла, навiть не приховуючи, як тремтять її губи, як пiдгинаються колiна, як рiзнокольорова пiдлога виповзає з-пiд нiг. Єва несподiвано вiдштовхнула Вучєтiча, легко пiдбiгла до Iлони, ухопила за руку i повела у танок. У Iлони пiдгиналися ноги, їй вперше хотiлося плакати; вона кричала в душi, але впевнена рука Єви тримала її за лiктя, потiм ухопила за талiю, кинувши у дрiж все тiло, i та знову провалилась у млосну яму похотi, кохання. Так, вона зараз готова була заверещати, сказати усiм, що не може жити без Єви i дня, i хвилини, що вона скоїть iз собою щось страшне, якщо вона не буде її. Її крутило, наче муху в окропi. Музика набирала шалених ритмiв, як хто вiдраховував її життя. Єва смiялася, безтурботно, то закидаючи голову, то опускаючи її при кожному па. Вир музики, вигукiв Душечки, Вучєтiча, запахи дешевого червоного вина, широка панорама бурштином вогнiв запаленого мiста, з ребрами мостiв у широкому вiкнi.
— Що з тобою, Iл! Жвавiше, лапа! Жвавiше! — не вгавав Вучєтiч, приєднуючись до двiйки, але Єва владно його вiдштовхнула, так що вiн тiльки повернувся, задер пов'язку i завертiв задом, вигукуючи:
— Я не люблю двожопих крокодилiв! Я не люблю двожопих крокодилiв!
А свiт плив гiрляндами вогнiв, зеленими димами iндiйського благовоння.
Десь на третьому колi Iлона помалу почала перебирати iнiцiативу в свої руки, вiдтiсняючи Єву до мармурових схiдцiв. Нарештi лишившись сам на сам на якусь долю секунди, вона увiпнулася в шию Єви майже змiїним укусом, перебралася до соковитих губ. Але та легко випручалася, смiючись зовсiм безтурботно, як дитина, i тодi, не чекаючи навiть вiд себе такого, Iлона видала:
— Я хочу бути твоєю навiки!
Єва на мить посерйознiшала, потiм знову ухопила Iлону за руку i притягла в шалений танок. Тверезiючи, вона зрозумiла вiдчай свого становища. Єва була холодною, як лiд, а не просто дурнуватим дiвчиськом. Вона спокiйно вивiльнилася з її рук i подалася, ледь похитуючись вiд втоми, до себе. Якусь хвилину Iлона стояла, а потiм кинулася шукати «Ксанакс», не знайшовши, зашепотiла у золотистому мороцi:
— Боже, якщо ти є, поможи менi. Господи, я нiколи у тебе нiчого не просила…
Вона лежала i повторювала цю фразу раз за разом, доки її голос не перебив насмiшкуватий голос Вучєтiча.
— Ти здорово вляпалася, Iл, коли вже звернулася до Бога… Боюся, що ми ще довго не побачимо нашу дорогу, нашу прекрасну, нашу фатумну Iл!
Але вона нiчого не чула: в її вухах розламувалися з наростаючим скреготiнням лiтаки, пахло смаленим м'ясом, висiв велетенський червоний мiсяць, рвало нiздрi та легенi матiолою. Вона лежала i мовчки, кусаючи до кровi губи, давила ридання. Звелася, поправила сукню.
— Допоможи менi, Вуля!
Вучєтiч лише розвiв руками, блиснув лисою головою i подався до виходу, кинувши недбало, плаксиво:
— Пока-пока, золотце!
Несподiвано щось зронилося в душi Iлони. I вона стала чекати, слухаючи, як з непоправним цинiзмом годинник розрiзає тишу. Вона наливала, пила. Вона курила, сковтуючи гiркi свої сльози. Тиша лягала зручно, змiючись звiдусюди, як гад-спокусник, як прокляття всього свiту, а годинник вiдрубував, виривав життя Iлони, так несправедливо забутої. I ще вона неустанно продовжувала просити Бога. Так
i заснула, нiкого не дочекавшись.
А потiм потяглися днi за днями, однi осоружнiше iнших. Зарядили дощi. Нуднi сiрi дощi полоскали соснiвську пустинь, вiд чого зводило зуби, а душа стискалась, як жовтий падалiшнiй листок. Iлона писала Євi довжелезнi листи, надсилала коштовностi, дорогий одяг. Єва брала, але продовжувала то холодно мовчати, то вiдповiдала щось третьорядне, що не полишало надiї на будь-яку прихильнiсть, окрiм дружньої. Iлона нюхала кокаїн, запихалася солодким, мрiї рожевими трояндами кохання розквiтали в її розпаленiй уявi. Пiд кiнець жовтня вона не витримала i звернулася до Бориса, щоб той завершував будiвництво, бо iнакше все сiмейство сяде на боби.
— Звiдки ти це взяла? У нас справи йдуть нормально, навiть лiпше, нiж нормально. Ти перетворюєшся на iстеричну iдiотку. I перестань вживати наркоту, бо iнакше я поставлю перед сiм'єю питання, щоб полишити тебе долi! — холодно, без будь-якого вiдтiнку злоби вiдповiв Борис.
— Ти спиш з нею, сука! Я знаю. Ти її трахаєш… Куди
ти її трахаєш? — Iлона iстерично кричала, перегнувшись у крiслi: — Ну скажи. Що ти з нею робиш… Як ти це робиш з нею, — вже благально, майже по-дитячому потягла вона.
— Не говори дурниць. Треба тобi облишити богемнi штучки. Знайди собi достойного мужика. Фу-ти, страстi-мордастi. Я вже починаю шкодувати за Лямуром. Дурепа. Пройда, — i вiн залiпив Iлонi мiцного ляпаса. Вона перегнулася в крiслi, обвисла, забилася у риданнях.
— Ти не мужик. Iмпотент. Ганчiрка! Я тобi це запам'ятаю.
Борис тiльки смачно плюнув, звiвся i вийшов, щоправда, тихо причинивши за собою дверi, щось насвистуючи пiд носа. Iлона дико заверещала.
Потiм випав снiг; коли випав снiг, вона вся принишкла. Ходила, мов та сомнамбула, зi впалими щоками, тускним поглядом, зрiдка зустрiчаючися з Вучєтiчем, який приносив їй кокаїн та новини з центру столицi, що заледве її розважали. Сiмейство скопом з усiма родичами та знайомими готувалося до хрестин, перебираючи всiх знайомих i незнайомих батюшок. Єва на кволi провокацiї Iлони вiдповiдала: «Iл, це ж тiльки гра. Розумiєш!? Це тiльки гра». Таємниче усмiхалася, готуючись до вiд'їзду. Борис її пiдтримував у всьому, й Iлонi видавалося, що це навмисне. Вона даремно шукала якогось любовного зв'язку мiж ним та Євою.
Це бiсило її найдужче. Напередоднi хрестин їй наснився сон: чиясь скривавлена голова. I вона прокинулася, душачи нiмоту жаху, але якась впевнена, насторожена, наче хорт на полюваннi. Вона пройшлася довгими коридорами, наче занурюючись у чужу пам'ять. Зупинилася бiля дверей, де спала Єва, прочинила i увiйшла. Єва спала, розкинувши руки, в короткiй сорочцi, заголивши ноги. Вiдразу прокинулася, усмiхнулася Iлонi, що дивилася на неї нерухомим, вологим зараз поглядом. Потiм повiльно вивiльнила з бретельки одне плече, потiм iнше, зсунула сорочку до живота, зiгнула в колiнах ноги, ледь розкинула їх.
— Збий менi целку! — тiльки того i сказала.
Iлона майже вкусила її губи, кинулася цiлувати все тiло, занурила обличчя мiж ноги, доки Єва легко не випручалася, сказавши:
— Я люблю тебе, Iл. Зроби мене жiнкою…
Iлона повернулася з причепленим на липучках членом. Єва лежала вже зовсiм гола, закривши очi, тiльки пальцi бавилися сосками.
— Вiдкрий очi!
Єва вiдкрила очi, iнстинктивно зiщулилась, i коли Iлона з глухим стогоном увiйшла в неї, вкусила їй вухо, вчепилася в спину, вiдчуваючи весь жар пристрастi. Вони прововтузились у лiжку до самого свiтання. Потiм лежали i курили. Потiм задрiмали. А коли прокинулися, Єва тихо зашепотiла:
