Котигорошко - Кожелянко Василь (книги серии онлайн TXT) 📗
Спецняки ввімкнули потужний електричний ліхтар і стягнули з голови колобка чорну гуму. Котигорошко побачив свого першого заступника генерал-хорунжого Фарболиса. Лисиною того, як завжди, текли струмки поту.
— Не скажу, що це для мене великий сюрприз, — сказав Котигорошко і кинув Глекови: — Святомире, вимкни камеру.
Глек вимкнув відеокамеру, Котигорошко витягнув пістолета і вистрелив Фарболисови у друге коліно. Той з вереском почав корчитись на землі. Коли Фарболис трохи замовк, Котигорошко звернувся до нього, націлюючи пістолета на його пах:
— Вибирай: ти можеш мені все розповісти або можеш мовчати, даю тобі слово, що кожен твій вибір буде відповідним чином винагороджено.
— Це як? — спитав Фарболис. — Смерть легка і смерть у тяжких муках?
— Так, — відповів Котигорошко.
— Я жити хочу, — заскиглив Фарболис.
— Не знаю, не знаю, — сухо процідив Котигорошко.
— Пане генерал-полковнику… Вишнеславе… — залементував Фарболис.
— Я щось не зрозумів, — розлютився Котигорошко, — ти будеш робити вибір чи мені його за тебе зробити?
— Буду, буду, — швидко забубонів Фарболис, — я все розповім, але ж біль несила терпіти.
Котигорошко дав вказівку, і один з бійців перев'язав Фарболисови коліна, зробив ін'єкцію знеболювального і посадив його на розкладний стілець. Котигорошко сів навпроти, Глек увімкнув відеокамеру, інтерв'ю розпочалось.
— Два місяці тому мене викликав президент України, шановний наш Вернидуб, — почав від самого початку Фарболис, — і завів дивну для мене розмову. Так і так, каже наш рідний президент, ви самі, каже, бачите, генерале, що з вашого начальника, а мого підлеглого, генерала Котигорошка, вже нічого нема. Він став хронічним алкоголіком, втратив кваліфікацію, деградував як фахівець і подався у внутрішню еміграцію. Лише те, що Котигорошко має давні заслуги, герой там України, всенародний улюбленець і таке інше, стримує мене від того, аби відправити його у почесне заслання — послом кудись на Фіджі або взагалі усунути…
— Так і сказав? — перебив Фарболиса Котигорошко.
— А який сенс мені брехати? — перепитав Фарболис. — Саме зараз?
— Справді, — погодився Котигорошко, — продовжуй.
— Або взагалі усунути, сказав президент Вернидуб, тому я мушу щось робити. Мене зовсім не влаштовує те, що така потужна, добре фінансована, оснащена найновішим обладнанням, спецслужба, як НКВЗ, перебуває у повній бездіяльности замість того, аби ефективно служити Україні і мені. І все через те, що у її керівника як не похмілля, то депресія, як не кохання, то апатія. З іншого боку, саме цей ледачий тюлень Котигорошко не дає розпустити, переформувати НКВЗ чи влити її у ТАДЕПО. Йти на відкритий конфлікт з Котигорошком я ще не готовий, а миритися з бездіяльністю НКВЗ не дозволяє моя хазяйновитість. Через те я й став тим, ким є, що ніколи не вмів гайнувати добро, а лише примножувати, — казав президент Вернидуб. — Тому я довіряю вам, генерале Фарболисе, командування НКВЗ, але конфіденційно, так, аби Котигорошко нічого не знав. Номінально начальником НКВЗ залишається він, а ви маєте подбати про те, аби він кожного дня з самого ранку напивався і аби до справ спецслужби не дуже пхався.
А тепер слухайте, яким буде ваше перше, поза Котигорошком, завдання. Мене дуже непокоять ці телесики. Мало того, що обидва патріярхи нашої церкви — і Київський, і Царгородський — постійно благають мене, аби я заборонив телесіянство в Україні і Старій Европі, так ще й доповідають, що ці телесики активно займаються політикою. Більшість своїх проповідей їхні єпископи закінчують проханням до Єдиного дати Україні — свободу, а пригнобленим народам — волю. Що це таке, я вас питаю, генерале Фарболисе, як не заклики до повалення конституційного ладу в Україні та посилення сепаратизму у залежних від нас країнах? Я пробував відмовити президента, мовляв, їхні заклики мають сакральний сенс, тобто означають свободу від тлінного матеріяльного і волю до осягнення істини, а щодо пригноблених народів, то мається на увазі гніт гріхів, фальші і лицемірства. Та президент наполягав на своєму: ці телесики — загроза Українській Державі, тому мають бути винищеними. Я злякався. І чим більше говорив наш богообраний президент, тим більше я цепенів від жаху.
— Уявляю, скільки з тебе поту вилилось, — не втерпів Котигорошко, але відразу ж, розсерджений на себе за недоречний жарт, прошипів, — не звертай уваги, Фарболисе, продовжуй.
— Саме через цей піт і з'явився цей образ чорних колобків, — продовжував Фарболис. — Протягом нашої розмови президент мимоволі раз у раз глипав на мою мокру лисину, це як ми не можемо не дивитися на ваду, яку має той чи інший наш співрозмовник. Тому коли ми вже дійшли до того, як би назвати ці ескадрони смерти, що я мав організувати для винищення телесиків, то якось само собою виникло слово «колобки». Так воно і залишилось.
— А де ти понабирав головорізів? — спитав Котигорошко.
— Здебільшого з ТАДЕПО, декого з ВНУ, кілька десятків з поліції.
— А з НКВЗ? — зацікавився Котигорошко.
— Нікого не взяв, — зізнався Фарболис.
— Що, у нас бракує професійних убивць? — образився Котигорошко.
— Та де там, — криво посміхнувся Фарболис, — але енквізитори занадто віддані своєму Котигорошкови.
— Крім одного! — вигукнув Котигорошко і вистрелив Фарболисови в серце.
Глек вимкнув відеокамеру і покликав начальника одеської поліції генерала Портофранка.
— Маєте ще одного клієнта для печі, не забудьте!
— О, нарешті маємо калач, — кинув начальник поліції, оглядаючи лисину вбитого Фарболиса, — а то все якісь книші.
Генерал Портофранко був справжнім одеситом. Котигорошко мобільним телефоном зв'язався з начальником поліції міста Дубліна генералом О'Маном і спитав, як справи.
— Ми взяли під охорону цих телесиків, але поки що ніхто на них не нападав.
— Можете зняти охорону, вже нема кому нападати. Генерал О'Ман усе зрозумів і привітав колегу з вдалою операцією.
З бліндажів почали вилазити перелякані телесики. Тіла вбитих уже було прибрано, лише калюжі крови і шматки мозку свідчили про те, що тут відбувалося. Єпископ Мудромед дав вказівку згорнути табір, а сам підійшов до Котигорошка:
