Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро (мир бесплатных книг TXT) 📗
– А чи не забудуть вони висловити свої патріотичні уподобання під час голосування?! – з тривогою і дещо розчаровано розмірковував «травмований» Сливка.
– Про це не турбуйтеся, – заспокійливо сказав клієнтові Нестор Євграфович, присідаючи біля нього на ліжко, і додав: – Завтра ми оприлюднимо таємний протокол російських та українських комуністів, в якому сам Зюганов визнає, що Богдан Сливка залишився останнім бастіоном опору проти відновлення Радянської Імперії Зла!
Цієї миті по телевізору саме почався черговий блок політичної реклами і першим у блоці був кліп Бабая. Дівчата в кокошниках водили хоровод, а солістка голосом Толкуно-вої співала на мотив пісні «Я не могу иначе»:
На екрані з'явився портрет Бабая і гасло, дубльоване диктором:
Сливкове дихання почастішало, шия напружилася, в очах зблиснули недобрі вогники.
Кандидат зі злістю процідив крізь зуби: – Як депутат я докладу всіх зусиль, щоб заборонити діяльність усіх лівих, хоча б у Центральному окрузі. Але цього я посаджу одразу після перемоги, – пообіцяв націонал-демократ, погрожуючи кулаком телевізору.
Бабай за гратами мав вигляд вкрай жалюгідний. Бідолаха обома руками вчепився в тюремну арматуру і відчайдушно, наче востаннє в житті, волав крізь залізні прути:
– Сограждане! Друзья! Братки и сестрички! В бессильной злобе коррумпированная власть продолжает правовой беспредел, преследуя честных предпринимателей! А ведь мы не только заполняем налоговые декларации, но еще и платим налоги! Не говоря уже о тысячах и тысячах рабочих мест, которые мы создаем для своих сограждан и друзей! Для вас – братки и сестрички!
Раптом до Бабая підбіг ОМОНівець у чорній масці і почав немилосердно гамселити його гумовим кийком. Незалежний кандидат корчився від ударів і, з останніх сил чіпляючись за ґрати, з невимовним стражданням на обличчі прокричав:
– Они требуют, чтобы я снял свою кандидатуру. Но я не предам вас, родные мои избиратели, братки и сестрички! Нет! Нет! Никогда!! – із стогоном і гримасами болю закінчив він свій страждальницький монолог.
– Готово! Снято! – оголосив асистент і поставив камеру на свій робочий стіл. Іміджмейкер скинув з голови ОМОНівську маску і, піднявши вгору кийок, радісно розпорядився:
– Прекрасно! Артур, немедленно отвези кассету на телевидение!
Задоволений відзнятим матеріалом, він почав звично міряти кроками свій готельний номер. За хвильку, згадавши про Бабая, який досі похнюплено тримав у руках метрові ґрати на тлі картонової декорації, політтехнолог зупинився і оптимістично промовив:
– Нуте-с, Владимир Михайлович, после вечернего выпуска новостей ваш рейтинг перевалит за пятьдесят процентов! Видите, что значит научный метод за два дня до выборов? Сорок секунд за решеткой – и депутатский мандат у вас в кармане!
– Нашли чем удивить! – скептично кинув Бабай і сперши ґрати на стіну, дещо гордовито промовив: – Еще когда я попал за решетку в первый раз, один старый зек учил меня: «Тюрьма – кузница кадров!»
Того ж дня ввечорі, політтехнологи сиділи у себе в номері, попивали коньяк і смакували принесені Бабаєм цукерки. На екрані телевізора добігала кінця чергова індійська стрічка. Асистент поцікавився у шефа:
– Нестор Евграфович, как вы полагаете, народ поверит во все три придуманные нами криминальные истории?
Іміджмейкер із насолодою смакуючи пригубив коньяк, надкусив цукерку і саркастично зауважив:
– Знаешь, Артурчик, когда у народа появятся средства, чтобы стать нашим клиентом, вот тогда меня и начнет интересовать мнение народа.
У телевізорі промайнули завершальні кадри індійського кіно, і одразу ж після хеппі-енда з'явилася заставка програми «Криміноген». Диктор почав з передвиборних подій:
– Сьогодні як ніколи загострилась кримінально-політична ситуація в Центральному виборчому окрузі нашого міста. Протягом доби сталися замахи відразу на двох провідних політиків нашого округу. Але головна сенсація відбулася ввечері. Правоохоронні органи Центрального району спромоглися нарешті відновити карну справу проти директора «Бабай-банка» Володимира Бабая, відомого у кримінальному світі на прізвисько «Мандат». Його оголошено у всеукраїнський розшук…
На екрані загін ОМОНівців у масках увірвався до офіса «Бабай-банка». ОМОНівці поклали співробітників обличчям на підлогу і заходилися опломбовувати двері, сейфи, шафи з документами та шухляди столів.
– Прекрасная картинка, Шеф! – захоплено промовив асистент, але спохопившись, нахилився до телевізора і розгублено додав:
– Только, кажется, это не наша запись…
– Да, Артур, это точно не наша запись. Что меня и беспокоит… – задумливо проказав іміджмейкер.
Наступна фраза диктора повністю роз'яснила ситуацію:
– Запис надано управлінням по боротьбі з організованою злочинністю…
Політтехнологи поглянули один на одного і на мить заціпеніли.
Частина 12
Недільний ранок розпочався гучними святковими мелодіями на київських вулицях. Музика розбігалася по Майдану Незалежності і билась у вікна люксового номера політтехнологів.
Іміджмейкер сидів на дивані і пив каву, асистент пакував валізи. По телевізору показували програму новин. Диктор у білому костюмі зі святковою усмішкою та зачіскою повідомив:
– Сьогодні неділя, тридцять перше березня – день виборів до вищого законодавчого органу – Верховної Ради. Нарешті завершується запекла політична боротьба, яка декілька останніх місяців тримала у напрузі всіх виборців нашої держави! Сьогодні в нашому місті сонячна погода і тисячі громадян уже встигли віддати голоси за своїх кандидатів до того, як відправитись на присадибні ділянки…
Асистент, який не кваплячись збирав речі, сумно зазначив:
– Какая замечательная страна, какой хороший город, какие добрые и отзывчивые избиратели… А кандидаты?! Это же святые люди!
– Да, Артурчик, здесь еще верят во всесилие московских имиджмейкеров! – погодився з помічником шеф.
Артурчик тяжко зітхнув і, намагаючись зачинити переповнену валізу, філософськи підсумував:
– Жаль, что все хорошее обязательно когда-нибудь заканчивается…
Нестор Євграфович суворо поглянув на помічника і саркастично зауважив:
– Если ты не перестанешь отвлекаться, мы не успеем смотаться до того, как это «все хорошее» внезапно закончится после подсчета голосов…
– Но почему? – щиро дивувався Артурчик. – Ведь один из наших клиентов обязательно выиграет!
– Ага… – іронічно вів далі Нестор Євграфович. – Вот только вряд ли у него будет большое желание защищать нас от тех двух, которые случайно проиграют… Кстати, где презенты моим кипрским коллегам?
Асистент, який досі сидів навпочіпки і пакував пожитки, підвівся на ноги і, вказуючи пальцем на валізи, відповів:
– Вышиванки и матрешки местных политиков в этом чемодане, а киевские торты, горилку с перцем и бальзам «Цветущие каштаны» сейчас принесут из ресторана.
– Замечательно! – з неприхованим задоволенням сказав іміджмейкер і, доливаючи собі коньяку, продовжував розмірковувати:
– Но главное – деньги. Ты же помнишь мой принцип: честно заработанное должно быть надежно укрыто!
– Все в порядке, Нестор Евграфович! Позавчера я положил наши деньги на «Виза-карточку», – радісно прозвітував Артурчик.
