Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Навіть якби Ді Снайдер не зробив у своєму житті нічого, крім написання «Курсу виживання для підлітків», уривки із якого було опубліковано в журналі «Ровесник» у кінці 80-х, він мав би повне право увійти в історію нашого двору як визначна й доленосна особистість. Але Ді Снайдер був крім того ще й музикантом, крутим патлатим рокером, нармальним пацаном із нармальним хаєром, який лабав кайфові соляки на своєму фірмовому фендері, носив потерту косуху і додавав справжнього драйву в кожний концерт. Він не мав нічого спільного з попсою типу Джима Моррісона, Сантани, «Лед Зеппелін», не кажучи вже про якийсь там «Гелловін», яких слухали і якими захоплювалися всі підряд. Ді Снайдер лабав музон для тих, хто в'їжджає у справжні хард-рокові розклади, вміє цінувати децибели і не шукає в житті легких шляхів. Ді Снайдер лабав музон для гіпі від важкого року, тому з повним правом увійшов ще й в історію світової рок-музики. Хоча в нашій історії це й не дуже суттєво.
Після того, як «Курс виживання для підлітків» було надруковано в кількох числах «Ровесника», числа ці було надійно сховано від батьків, потай зачитано до дірок, потім переосмислено, обговорено і ще раз перечитано, а тоді в нашому дворі нарешті почалася сексуальна революція.
Покоління сьогоднішніх школярів наша тодішня дрімучість, напевно, сильно здивує. Сьогодні, принаймні, якщо вірити журналові «Натали», зорієнтованому на доволі цнотливу й порядну аудиторію, — дівчина може вважати себе фізіологічно неповноцінною, якщо до 13 років їй так і не вдалося позбутися цноти. Я вже не кажу про чоловічу частину аудиторії, яка, щоправда, не читає журналу «Натали», але за повноцінність свою починає переживати не набагато пізніше.
У наш час це ще не ввійшло, точніше, тільки-но входило в моду, чим вносило певний елемент неспокою в усталений периферійний перебіг життя. Наші батьки виховували нас в усвідомленні того, що перша шлюбна ніч має стати справді першою принаймні для нареченої, досвід сексуального життя повинен здобуватися тільки після одруження, а дівчина, яка піддалася на вмовляння хлопця і спробувала забороненого плоду, може спокійнісінько вважати себе збезчещеною і відразу зменшувати свої шанси на щасливе одруження відсотків як мінімум на 50.
З іншого боку, потік розбещеної західної цивілізації на теренах позбавленого сексу пострадянського простору ставав усе нестримнішим і публікації на зразок «Курсу» ламали наші традиційні уявлення, хоча перейти від теорії до практики вдавалося далеко не всім. Уже самі назви окремих розділів твору Ді Снайдера викликали в мене бажання заховати журнал якомога далі, аби цілковито виключити ймовірність того, що його можуть знайти батьки. Уявіть собі їхній стан після того, як вони довідаються, що я цікавлюся публікаціями на зразок: «Батьки і сім'я — не можу жити з ними, а пристрелити шкода», «Що означає занадто рано втомитися від життя?», «Чи небезпечно робити аборт?», «Тиск компанії, тиск пива, тиск у сечовому міхурі». Думаю, їхня реакція надовго відбила би в мене бажання доводити свою сексуальну зрілість.
Крім того, як на мене, деякі з порад західного рокера були дещо суперечливими.
З одного боку, він закликав: «Не виходьте з дому без презервативів!», але при цьому не пояснював, що саме потрібно казати батькам, якщо вони раптом знаходять презерватив у тебе в пеналі, під подушкою або в кишені свіжовипраних штанів. З іншого боку, сумнівно, щоб презерватив міг урятувати від усіх небезпек вулиці, якщо за статистикою того ж Ді Снайдера «попри активну роз'яснювальну роботу спеціальних служб, щороку три тисячі підлітків захворюють сифілісом, хронічною і дуже заразною формою венеричного захворювання, яке, якщо його не лікувати, може вбити людину. Хіба матінка-природа не мудра?» По-перше, незрозуміло, в чому тут проявляється мудрість матінки-природи, по-друге, якого плану роз'яснювальну роботу ведуть соціальні служби і чи можна їм довіряти, зважаючи на невтішну статистику. І по-третє, як після такого «благословення» наважитися взагалі виходити з дому?
Часом автор примушував читача відчути себе майже повним дебілом: «Якщо в тебе виникли сумніви, чи ти часом не вагітна, в першу чергу зроби тест». Усе логічно, правда, не зовсім зрозуміло, де взяти такий тест на пострадянському просторі кінця 80-х, не кажучи вже про те, як ним користуватися. Замість цього читаємо: «Якщо тест дав негативний результат, — значить, ти хвилювалася даремно. Але якщо результати тесту позитивні, то тобі доведеться зробити серйозний життєвий вибір». Для всіх, хто ще не зрозумів, пояснюється детальніше: «Вибір може бути наступним: або ти зробиш аборт (і останнє уточнення для зовсім неуважних), тобто хірургічно перервеш вагітність, або народиш дитину».
Для тих, хто обирає аборт, Ді Снайдер подає список організацій, до яких можна звертатися за допомогою: загальноамериканська мережа клінік з контролю над народжуваністю, організація «Бертрайт», Національна федерація абортів. Схожий вихід із ситуації пропонувався й для тих, хто вирішив народити дитину і віддати її на всиновлення: «Проблемами всиновлення займаються різні агентства, такі як „Об'єднана суспільна служба“, „Католицька благодійність“, „Об'єднана федерація єврейських філантропів“. До всіх цих організацій можна „просто зателефонувати за номером, який ти знайдеш у кожному телефонному довіднику“. Спробував би сам Ді Снайдер набрати львівську довідкову службу і запитати телефон „Об'єднаної федерації єврейських філантропів“».
Але незважаючи ні на відсутність джину з тоніком, яким добре додавати собі сміливості перед «першим разом», ні на неможливість спробувати секс на задньому сидінні батькового автомобіля (навіть якби батько і довірив Вам його, то для здійснення задуманого, наприклад, у «Запорожці» потрібен був багаторічний досвід у цих справах, початківцеві з таким завданням не впоратися), ні на банальний дефіцит презервативів та їхню пострадянську ненадійність, ми все ж таки вирішили спробувати скористатися порадами Ді Снайдера.
Місце, яке ми обрали для цього, називалося «точкаріком», це було крихітне приміщення під дахом одного з будинків у нашому дворі. Ще дітьми ми часто переховувалися там одне від одного під час гри у «войнушкі» чи «казакі-разбойнікі». Тоді це була порожня й занедбана кімнатка над ліфтом, до якої вели вічно незамкнені двері. Коли ми підросли і «троє нармальних пацанів» із нашого двору не без впливу все того ж Ді Снайдера вирішили створити власну рок-групу і «лабати музон із нормальним драйвом», виникла ідея використовувати точкарік як репетиційну точку.
ЖЕК, куди хлопці звернулися із проханням про дозвіл, спершу пішов назустріч молоді й дозволив проводити репетиції в кімнатці над ліфтом. Точкарік почистили, принесли зі звалища кілька стільців, які ще можна було використовувати, затягли ударну установку і провели першу репетицію.
Наступного ж дня працівникам ЖЕКу довелося взяти свої слова назад і піти назустріч обуреним мешканцям кількох сусідніх будинків. Проводити репетиції щойно створеної й дуже перспективної в царині малорозвиненого на той час музичного напрямку під назвою «треш-метал» групи в тачкаріку заборонили, чим спонукали підростаюче покоління перенести основну увагу з аспекту свого культурного розвитку на інші аспекти, зокрема сексуальний. Точкарік вирішили використовувати з іншою метою. Для цього першою чергою притягли з того ж звалища інші, ще також не до кінця знищені меблі й створили сякий-такий інтим.
Тьмаве освітлення, вузький диванчик із повистромлюваними подекуди шматками вати й пружинами, магнітофон, касети, пляшки з алкогольними напоями, набір презервативів. За брудною завісою — широка дошка, що дуже нагадувала колишні двері, встановлена на кількох хитких ніжках і накрита поплямленим простирадлом.
Хлопці довго не наважувалися запропонувати своїм партнеркам такі імпровізовані умови, але нарешті з'явилася перша пара бажаючих випробувати радощі інтиму за зачиненими дверима. Подібного люксусу нікому з нас, на той час уже одинадцятикласників, скуштувати ще не доводилося. Наші тривалі дискусії все ще залишалися суто теоретичними, переконання наших батьків від цього не ставали менш консервативними, страх зробити щось недозволене підсилювався дефіцитом засобів надійної контрацепції і все ще модними ранніми одруженнями. Усе це зробило наше покоління останнім, яке з такою серйозністю ставилося до дівочої цноти. Тема «Дошлюбні статеві стосунки: „за“ і „проти“» поступово займала дедалі більше місця у наших розмовах і врешті перетворилася на головну.
