Орігамі-Блюз - Поваляева Светлана (читать книги онлайн .TXT) 📗
Усвідомлення звичайного газоподібного прос тору пронизує її звірячою ейфорією. Мрія за ходиться істерично реготати, бігати, плигати, судомно дихати, рефлекторно шукати цигарки, отже, не одразу згадує про Макса. Рвучко обер тається довкруж, роззираючись, і бачить Макса: той, ніби нічого й не сталося, сидить і палить.
- Ну шо, продуплилася?
Мрія підскакує до Макса й щосили заряджає йому такого ляпаса, що від несподіванки він гепається навзнак. Цигарка відлітає вбік.
- Як би ти вибрався без мене!
- А як би ти заплакала без моїх бздур? - ошелешений, швидко опановує себе він.
- А, йди ти… - Мрія вже відтанула. - Просто історія про Кая та Герду… Йди під три чорти, - вже механічно повторює вона. -… ти що, мене кохаєш? - Мрія випустила дим й примружилася.
Макс, мовчки посміхаючись, пригортає її до себе й підносить наручний годинник до Мріїних очей. Замість циферблату - кнопка ESC. Він мовчазний здебільшого, Макс…
- Натискай!..
P.S. А хто ж був третім? А третім було Мріїне відчуття, що у цьому сні за ними стежить Флеш: розбирає партитуру й бачить їх крізь ноти, немов крізь колючий дріт…
3. З історії хвороби: користування туалетним папером
Мрії добре з собою, попри все, що вона про себе знає - вона подобається собі такою.
Мрія не зможе бути інакшою, вона це знає, її це влаштовує. Жахлива спадковість по лінії матері: низка жінок, які виходили заміж за не своїх чоловіків і все життя пили життєву силу з них, зі своїх дітей, з усих, хто потрапляв у коло родини. Агресивноідіосинкразійне тяжін ня до жертви з хибним усвідомленням власної жертовності. Інше тлумачення цієї маловивченої, але дуже розповсюдженої хвороби - енер гетичний вампіризм. А все починалось, як у казці: тунель, світло, сяйво, любов материн ська. Мати - ментальний слідчий. Тато - анти кварний літак, у якого постійно глухне дви гун. Привід для існування - егоцентризм та цікавість. Реакція домашньої прокуратури - деспотизм до ідіотизму. Результат - кривавий терор обох сторін. В епіцентрі - глухне нещас ний двигун. Врешті воля. Перше кохання - на жаль, найчастіше - знак долі. І найчастіше - розчарування. Тут починається мимовільний процес зсування від інфантильності - вбік.
Замкнене коло. Алкоголізм. Дебілізм. Аутизм…
Усвідомлення того, що «не помреш молодим» дається важко… Люди з генетичною категорією марґінальних дилем. Такі, мов попкорн, штампують до болю схожих на себе нащадків.
Надміру опікуються виготовленням лялечки аутизму - пастки, виборсування з якої імітує пологи. Проте затягується на все життя. Й відбувається з усіма можливими аналогіями до патологій, зазначених у медичних довідниках (розділи: патологоанатомія, акушерство та гінекологія, анатомія ЦНС; проміжок - суд медекспертиза). З часом виявляється, це - ли ше початок. Це шар молочного шоколаду суперкіндерсюрпризу, який ти, мов хробак, ледве прогриз зсередини. Оболонки більше немає, so… Воля? Дуля! Певному відсоткові - дуля з маком! Оболонки більше немає, а ти - іграшка. В найскладнішому випадку - іг рашка, яку ще треба зібрати за турецькою інструкцією з кількох деталей. Якщо має бути те, що зображено, - краще не починати. Й без того вистачає на білому мутантів! Contra spem spero, мутанти! Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Рябий пес біжить краєм моря. Розкішнораменні атланти позують для журналу PLAYGIRL (й водночас рекламують фанту). А куди поділося первісне шумерське пиво? І чиїм є глюком сад Гетсиманський? Простраціяпросточекання зли ви, а парасолю тримає напоготові старий манд рівник Ілько Шанський… Єдиною вадою, яка викликає у Мрії сум, є те, що вона - не кар’є ристка. Саме цієї суспільнокорисної якості не вистачає для завершення образу суки, курви й стерва. До того ж, будучи такою собі «Пиздою з іклами», вона могла б цілком пристойно ут римувати матеріально себе сама вкупі з усіма своїми вадами. Але ж який облом гарувати з ранку до ночі заради клюбного пива, хати, шмотки, шкар за п’ятсот баксів, комп’ютерних примочок, кахлів у сортирі! Гроші - це папір. За ними треба пірнати у діжку з лайном - так, як засуджені до страти турки ховалися у лайні від катового батога. А шеф пірнає в те саме лайно разом з тобою, коли над головою свище батіг діючого політичного режиму. ЛЮЦИФІРКА (голос з чату): тебе їбе і буде їбіти будьяка, кожна влада? Просто одна тебе брутально і посадистськи ґвалтує, а інша, скажімо… просто трахає? якщо ти розслабишся, ти на віть можеш отримати задоволення? МРІЯ - ЛЮЦИФІРЦІ: На хуй, п’яні гості - всі у гай!
Мрію влаштовує секондгенд, кава на снідобідовечерю й звичайне дитяче мило.
Кут стола упинається в ребра, в сонячне сплетіння, а чай занадто гарячий. Всі машини проїжджають ледь не по ногах - ледь не чіпляють боковим дзеркальцем напнуті гоміл ковими кістками джинси. Трамвай стоїть пе ред світлофором годину, стоплюється й розті кається від спеки. Замість веселих зграйок вітрильних ґвинтокрилів (у кожного - по парі снігоступів, - так, напровсяк…) - навіть не комарі, якісь бррроузівські крокодили.
Словом, всі ознаки депресії, - мов шкаралупа, шкірки, качани й бубки фруктів та горіхів на таці.
Краєвид, оточення, сприйняття змінюють одне одного, мов кадри в секунді, кожен - двадцять п’ятий. Великі шматки середовищ із властивими їм подіями монтуються в свідомості методом простої склейки у стик (щоправда, інколи через темне поле (ЗТМ) а інколи через «білку»). І все одно нудно. Може закохатися у того хлопчика?
Чи у своє прадавнє кохання? Штибу «хочєцца чєгота нєзємнога: то лі мущіну, то лі сємєчєк…», а чи акваріюмних рибок завести? І що? Феєр верки не тривають довше кількох хвилин, а над то - якщо це феєрверки емоцій. Нудьга. Оо оо яка нудьга! Уууу яка нудьга! Вввв яка нудьга! Ніде не знаходиш собі притулку, навіть серед порятованих бабиним літом небесне безтогощоб скористатися кожним яскравим листом жовтогарячобагрянових дерев, навіть серед людських мушель, яким нема порятунку у транспортних скупченнях… не без того, щоб скористатися кожним болючим, неначе укол антибіотика, приводом для спілкування.
Ін’єкція сорому та огиди, вакцина проти провини. Так важко відкинути необхідність кон такту, живучи, немов у колонії мідій, серед зашоломлених черепашками одноплемінників.
Ти - достоту така, як він, він - як вона, а вона - як усі решта, в центрі якої - ти з ілюзією про власну винятковість в оберемку. Подумай про власну випадковість. Ти що, не збираєшся помирати? Так, не збираюся, як і всі решта.
Але ж мусимо. А я мушу плавати в осені, наче в акваріумі. Живитися барвами, хмарами, сонцем, що не дає хлорофілу закривавленому осіннім рецидивом листю, горобиною, святковими по лисками автомобільного шкла у кам’яних ту нелях, негативами топографічних світлин у вітринах й тонованих шибах. Доїдати вночі свій Місяць. Він потребує на відродження усьо го лише чотири дні. Потім щоночі знову мо жеш відгризати, скибка за скибкою, крижану скоринку - наче миша, здригаючись від саксо фонних імпровізацій вітру, дослухаючись, як перші приморозки на калюжах торкають но ту «сі», а щітки каштанового гілля шерхло ялозять гетом розбитого ліхтаря. Життєдайна неоднозначність образів з мого оточення: мінливі, наче плівка бензину у калюжі. Придивишся - кожен виграє на сонці улюбленого сезона власним перетіканням бензинового малюнка. Навіть якщо наївно вважати чоловіків друзями, а жінок наївно не вважати подругами, - змішати «кола колєжанок» у шейкері персонального анархізму у безособовий - транссексуальний - бісексуальний - асексуальний - уніфікований коктейль, - ідея імперії духу відстоятиме що далі й далі. Невичерпність повторюваності лю дей. Жінок - «пожіночому», чоловіків - «по чоловічому», а загалом - незалежно від статі.
Брррр яка нудьга. Кут стола упинається в ребра, з дна очей поволі зринає млявий жах, грає Мрію з одноманітним ентузіазмом. Мрії більше не треба вдавати, що спить, коли сон заглядає, мов голка, у ліве око й витягує вовняну нитку крізь праве вухо зі звуком виноградної лози, що треться бровою об стулку шиби, зі звуком слимака, що суне шерхлим і тремким листом на цій лозі… Мрія вже тоді знає, що марно ділити час на сон та несон, бо межа між ними умовна: відчуваєш мить, коли засинаєш - як перекочується на інше місце рінь, яку ліниво підчепила морська хвиля, - а по тому одразу розплющуєш очі. Просто за добу кілька разів розплющуєш очі в різних кутах однієї кімнати. І доки не перебереш й не повикидаєш усього її мотлоху - від найменшого ґудзика аж до меблів - про подорож за двері годі й мріяти.
