Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич (читаем книги онлайн без регистрации TXT) 📗
Під кінець дня в Людмили також були новини. Озвався Жигун власною персоною, поцікавився, як просуваються справи, чи не потрібна допомога. З Оксаною поговорити не дозволив, бо дівчина спить, краще не будити її. На новому місці освоїлася, поводяться з нею нормально, не голодує. Висловивши побажання, аби справу вдалося таки залагодити навіть раніше, ніж у п`ятницю, Сергій Сергійович поклав трубку.
-Олежко, ми зможемо хоча б щось зробити? - це питання Рибалці остогидло, та він, розуміючи стан Людмили, не виказував свого роздратування.
-На крайняк доведеться робити так, як вони скажуть. Хоча не думаю, не дійде до цього. Оксану знайдемо, знайдемо, не переживай, - він погладив жінку по голові, наче маленьку дитинку.
-Не можна, Олежко, я ж нікому нічого не доведу, нічого...
-Кажу тобі - істериками тут не допоможеш. Не треба істерик, чула? В разі чого, якщо інакшого способу врятувати Ксеню просто не лишиться, у нас буде до понеділка два дні. Коли все може відкритися?
-Швидко. Думаю, менш ніж за тиждень, саме почнеться традиційна звітна перевірка за місяць по кожному відділу, кредитування йде в числі перших, пояснень не уникнути.
-Чудово, значить, кілька робочих днів навіть у запасі є. Я зможу вивезти вас обох з міста, заховаю, коли будете в безпеці, щось протанцюється, придумається. Але, ще раз тобі кажу, навряд чи до такого я допущу.
Більше ні про що з Людмилою говорити було неможливо, тому Рибалка організував для неї коньяку, снодійні та антидепресанти тут не годилися, вони гальмують, а найближчі дні жінці потрібна ясна голова. Сам постелив їй, приготував солодкого чаю з лимоном, накрив ковдрою, порадив заснути. Хоча по собі знав - це важно, майже неможливо. Тому сидів допізна, так само цмулячи коньяк і абсолютно не сприймаючи пострілів, що чулися з увімкненого телевізора. Добре хоч шефа не було сьогодні, наче завтра так само не вийде, кажуть, прихворів. Отже, можна почувати себе більш-менш вільно.
Малий озвався у четвер близько дванадцятої дня. До того часу видзвонити Вітьку виявилося неможливим, і Олег облишив цю невдячну справу, тинявся по території базару, звичний навколишній мурашник його завжди заспокоював. За цим зайняттям його й застав дзвінок мобільного в кишені.
-Ти де зник?
-Які проблеми, казав же - сам подзвоню. Можеш перейти на нормальний телефон?
-Для чого? Говори так: є хоч щось?
-Правда, для чого... Зустрітися б,все одно по телефону про все не поговориш. Але я можу лише за дві години. Сам розумієш, я істота підневільна, на пригоду виїжджаю за пару хвилин. Запарка, як завжди. Ти пішов, людей не вистачає, працювати нема кому...
-Розумію я все, Малий, дуже добре розумію, та часу в нас немає...
-Хто за мене на пригоду виїде? Папугу у іноземного гостя вбили. Вогнепальне. Постріл у голову.
-Він сюди з папугою приїхав? З Африки?
-Не знаю. Гукають мене, Олеже, за дві години сам тебе наберу.
Насправді застрелений папуга іноземного громадянина Карася зовсім не цікавив. Дві наступних години тягнулися повільно, пішла вже третя, Олег насилу витримував марне чекання. Нарешті Вітька знову озвався.
-Ти коли обіцяв?
-Слухай, давай без бе, робота в мене. Рули до виходу з "Харківської", підбереш мене там за двадцять хвилин. Все, вперед.
Біля виходу з метро Малого довелося чекати півгодини, але той нарешті виринув з-під землі, швидко сів у машину, махнув рукою вперед, Рибалка рушив у напрямку Борисполя.
-Працює тут англієць за контрактом, фірма якась спільна чи благодійний фонд, хер їх розбере, - відразу почав обурюватися Вітька. - Купив він тут у бариг попку-дурника, жако, чубатого такого, знаєш? В нього вдома такий самий, хотів, мудак, домашньої атмосфери. Пташок розкричався, дуже комусь заважав, його й грохнули. Через вікно, прикинь собі? З мисливської рушниці! Гість нашої держави на другому поверсі жив, хатка - люкс, фірма йому арендує. Під вікнами, у дворі - дерева. Липи чи ще щось, не розібрав. Стрілець заліз на дерево, листя немає ж, видно як на долоні. Клітка біля вікна стояла. Прицілився - і дуплетом, відморозок хрінів.
-Зловили?
-Зловимо. Давай тепер до наших справ.
-Моїх.
-Нехай твоїх, - легко погодився Малий. - З тебе десять баксів, свої вчора міняв.
-Державна таємниця так дешево нині затягує чи в тебе барабан серед колег на зарплаті?
-Не таємниця, не барабан, просто довелося вчора поляну мужикам знайомим з обласної управу викотити, сказав - потрібна неофіційна довідка, поки що розробка ведеться по-партизанському, як і все у нас тепер. Бандитизм же розгулявся, мать його!
Рибалка, тримаючи кермо лівою рукою, правою витягнув з бардачка барссетку, кинув приятелеві на коліна.
-Сам знайди, там червінчик зелений мусить бути.
-Зручно вам, Карасям, постійно зелені червінчики при собі.
-Хто тебе тримає в поганій ментурі? Тільки свисни, нормальні працівники з твоєю кваліфікацію кругом потрібні. Навіть з хатою допоможуть, про дітей подумати пора, не заводити ж їх у "готельці"...
-Не переживай за це, у нас у родині культ чоловіка, а раз так - то й батька. Де захочемо, там дитину й заведемо, ти про себе краще дбай, теж не особливо розможуєшся. Взагалі, не в той степ ми зайшли. Кінчай мене, до речі, вербувати, не вперше. Ти ж знаєш мої дурнуваті принципи.
-Не можу я цілком на своїх бійців покластися, пацани нормальні, досвіду не вистачає. А з тобою вдвох... Так, - Рибалка відігнав непотрібні думки. - Ми справді не туди зайшли.
-Значить, справді є такий собі будиночок двоповерховий. Про бомбосховище ніхто нічого не чув, може там воно і є. Власником офіційно значиться Ярмоленко Максим Юрійович, приватний підприємець. Знаходиться в ньому приватний готель-пансіонат "Затишок", пан Ярмоленко записаний генеральним директором. Там чотири або шість кімнат, сауна, басейн, масажний салон, стоянка для машин, домашня кухня, все чікі-пікі. Вивіска гарна, світиться вночі вогниками. Але! - Малий підніс пальця догори. - Отут починається "але". Жодної реклами, окрім вивіски. Кімнати в цьому "Затишку" замовляються за два тижні, а то й за місяць наперед. Спереду - висока, метрів зо два, гратчаста огорожа, прути гострючи вгорі, справжнісінькі списи або пики, як у кіно про лицарів.
-Ядом кураре не вимащені?
-Не здивуюся. Ззаду - така саме здоровенна бетонна огорожа. Варта, само собою, кажуть, злі собаки. Їх там штук чотири. Зовні - звичайна приватна власність, ну, мало зараз елітних місць для відпочинку. Місце там гарне, ліс, сосни, затишок є затишок. Але, коли вірити моїм знайомим операм, там типовий бордель, і це - як мінімум. Є достовірні відомості: там не лише відпочивають з дівками голими в сауні, а кому дуже кортить, то й хлопчика привезуть, у "Затишку" регулярно зустрічаються колишні бандити всіх мастей, ведуться ділові переговори, в результаті яких черговий кримінальній капітал легалізовується... Фантазувати можна довго, і мені виглядає - жодне з припущень не буде помилковим. Гадюшник ще той, не просто публічний дім під Києвом, таких маса і не кожен ще так охороняється. Приводів потрусити "Затишок" поки не було, більше скажу - мужики вчора після того, як третя пляшка пішла, почали грузити, ніби існує якась ніким не підписана, через те найбільш дієва заборона без спеціального дозволу порушувати спокій "Затишку". Опікуються ним, мабуть, аж звідти, - палець знову піднявся догори. - Не здивуюся, коли якесь наше доблесне міліцейське начальство оздоровлювалося в знаменитій тамтешній сауні, а дівчисько цицькасте робило йому масаж... простати, бляха...
-Чого злишся? Теж хочеш?
-Всі хочуть. Тільки навіть ти з своїми зеленими червінцями туди навряд чи втрапиш. Бо по суті хто такий Карась? Начальник охорони ринку "Універсум"? Ото ще цаца! З тебе зиску не буде, ще сауну для тебе спеціально замовляй і дівчисько таке, знаєш, найбільш безсоромне. Дружини наші, Олежко, могли б такими самими безсоромними бути, аби рідний чоловік був клієнтом, від якого заробіток залежить, чи просто давав гроші, що в принципі одне й те саме...
