Перунові стріли - Логвин Юрий (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
В капищі була гора срібних монет, така, як добрий мурашник у старім лісі. Перед їхнім Йомалою стояли аржант казани із срібними і золотими монетами і цяцьками. Сам же Йомала мав срібну личину і три золоті ланцюги на шиї. А срібні списи тримав у руках. Завдовжки з три лікті!… Хоча ми з братом були високі й дебелі парубчаки, та не могли перелізти через пакілля. Мій брат жодного разу не був у загороді. Бо він син полонянки. А мене на ворожіння взяв мій вчитель-чародій. Ліви тоді ворожили перед походом на острів, щоб пограбувати шведів. Жерці взяли списи в Йомали і поклали їх навхерст. Вивели із загороди білого коня. Грива і хвіст до землі. Кінь переступив списи і не зачепив їх. Всі зраділи тому ворожінню. І потім чародії жерли богам вепрову голову, смажених півнів і вівсяну путрю. І їхні два найстарші стражі відтрутили мене від учителя. І дали мені з братини пити хмільну брагу. Хоча я ще й посвячення не пройшов. Я добре сп’янів. Тоді вони зачали мене випитувати, чому мене вчив мій наставник. Я сп’янів, але вони не знали, що перед ворожінням у капищі мій вчитель дав мені зілля. І заговорив мене. Щоб я і словом і порухом не прохопився про наші чародійські справи. Ще він мені сказав: «Я знаю, що ти й без заговору не прохопишся. Ти он з пазурів орлана врятувався. Хто тобі страшний? Можеш над ними посміятись. Тільки не виказуй цього. Бо діди шалено жорстокі». Отож вони мене про чари питають, а я їм про смолу та тюленячий жир. Вони мені про чари, а я їм про заговори шпангоутів!… Я й заснув від браги, але так і не прохопився про наші справи…
Отож ми з молочним братом взяли рибальські підбурки добрячі та теслярські сокири-потесі та ще й линви і торби. І ми місячної ночі підійшли до святилища. Зачепили гострими гаками за вершки пакілля та й перелізли через огорожу. Коли залізли в огорожу святилища, то зробили страшну помилку - не відкрили з самого початку фіртку в дубовій брамі. Запам’ятай - якщо кудись непроханий пхаєшся, перш за все подумай, як звідтіля тікати? Як підготувати шлях для відступу. Я ні подумав, ні подбав про це. А мій молочний брат, хороший хлопець, але ж він простий селюк, син бранки! Був і більший ще за мене і сильніший, проте - теля телям!
І були там на порозі істобки два стражі жерці. Міцно спали. І від них ішов сильний хмільний дух. Треба було їх зарубати. Тоді б ми були розбійники. А так з нас вийшли тільки злодюжки. За це ми й були покарані! Треба було їх забити!… Спочатку ми поспішили до срібних казанів перед Йомалою. Схопили по казану з монетами. Але як їх нести? Геть незручно! Обидві руки зайняті! Тоді ми висипали срібло в торби. А казани крізь петлі вдягли на ліві руки, якби щити. А в правих руках у нас підбурки, сокири за поясом ззаду. Тут, добра б йому не було, місячна тінь відійшла від голови Йомали. І брат побачив золотий ланцюг на шиї Йомали. Він поставив срібний казан, поклав міх з монетами і помчав назад. Я кричати на нього не міг - п’яні жерці-стражі могли прокинутись щомиті, та й ті, що були в істобці, могли збудитись. Я поспішив до брами, щоб відкрити її із середини. Та в поспіху і гарячці зачепив срібним порожнім казаном по залізній штабі на стулках воріт. Так задзвеніло срібло, мов би хто у великий срібний дзвін загатив добрим билом. Двоє сражів підхопились. Та й із істобки вискочили ще. А мій молочний брат якраз уже здер золоті ланцюги з шиї Йомали і зістрибнув на землю. Вхопив свій казан і торбу і бігом до мене. Та один страж кинув списа і зачепив його з-заду. А я все ж спромігся відхилити стулки брами і вискочив у ліс. Біжу як шалений кінь. Тільки встигаю обминати дерева, щоб не розбитись. Коли чую, що мене брат кличе. Невже він живий?! Я ж тільки-но бачив, як його вдарили списом!… Бо як удень було видно при місячнім сяйві. Я притишив кроки. І справді чую голос брата. Відскочив - справді біжить мій брат, хитається з боку на бік, заточується. А погоня теж наближається, крики, тупіт. Я вискакую з-за дерева і хапаю його за руку. Питаю: «Брате, що тобі?» «Списом добре зачепили! Болить!» «Кидай торбу! Кидай казан! Ми моє поділимо». «Ні, половини для слави замало!…»
Біжимо ми. Я його підтримую, хоча і мені зі своїм скарбом важко бігти!… А погоня ось-ось дістане.
Ми рвонули вперед з останніх сил. І просто з розгону налетіли на норвежців. Вони саме прийшли в ті землі, щоб захопити скарби капища Йомали. Забрали вони нашу здобич і почали нам руки в’язати. Тут і погоня підбігла. Вони жерців, як качани капусти, зітнули. З одного маху на землю трупи поклали! Мене в’яжуть, а я все ж докумекав, питаю, чи хто мову лівів знає? «Я!» - один зголосився. Я йому й кажу: «Я син вашого ярла Одда Собаки! Він загинув у землі земгалів разом із братом своїм кревним. У нього був брат, як близнюк схожий! Мою матір, ліви вкрали, а батька Одда Собаку закололи. І брата його п’яного закололи». Виходить один норвежець і каже: «Це все правда. Сноррі і Туррі, тільки вони, втікли після тієї різанини. Сноррі і Туррі бачили жінку Одда Собаки. Дивної краси була жінка. І була в неї одна прикраса…» Я вихопився, не дав йому скінчити: «На шиї вона мала золоту руську гривну! Вона в неї і досі. А на руці мати носила візантійський перстень золотий із блакитним каменем! І досі він у неї!» «Це справді син ярла Одда Собаки». А тоді мені: «А це хто з тобою?» «Це син моєї годувальниці, мій молочний брат».
Далі вони не стали в’язати нас, тільки здобич нашу забрали. Та й кажуть: «Ведіть нас до капища!» Ми їх привели до капища. Прийшли і зарубали тих, хто там ще лишився. Розшарпали норвежці всю купу монет, здерли срібну личину Йомали з дерев’яної фігури, забрали два срібні списи, похапали всі срібні казани і казанки, і сокири. І вивели священного білого коня із стайні Йомали. Поки вони обдирали капище, я зміг якось перев’язати братові руку. Про здобич я вже й не думав. Тільки б урятувати брата… А норвежці виявились не розумнішими за нас із братом! Певно, що хтось із жерців побіг до селища. Бо за якийсь час ми почули наближення людей із хуторів. І норвежці не пішли назад тим шляхом, яким прийшли. А вирішили пробиватись навпростець на північ до моря. Там, у гирлі річечки сховались їхні човни. Спочатку, здавалось, що ми порятовані. Бо від погоні поселян нас від правої руки закривала висока огорожа з міцних жердин з гострими сучками. Вона тягнулась через весь ліс. Ми всі згуртувались біля священного коня. Бо поселяни стріляли з луків і метали камені тільки в тих, хто був подалі від священного коня. Ліви до нас не дуже підступали. Певно тому, що боялись того священного коня. Адже серед них наче не було жерців?… Що нас захищали огорожа і з нами був кінь Йомали, то норвежці подумали вже, що ми порятовані. Та виявилось, що з другого боку лісу теж іде така сама огорожа. І ось вона з’єднується з тією огорожею, за яку ми ховались. Все! Всі виявились у глухім закуті! Назад повернути було неможливо! Бо звідкілясь з’явились поселяни і попхали по піску здоровенні сани із сіном! І з-за саней стрілами били норвежців. Коли норвежці почали перелізати через загорожу, поселяни кололи їх списами та остями і лупили ціпами. Я прихопив брата і впав з ним на землю. Я зав’язав йому руки, а потім замотав собі руки таким робом, щоб здавалось, ніби мене пов’язали… Ти питаєш, як можна самому себе зав’язати, щоб здавалось, ніби тебе хтось поборкав? Можна, якщо ти добре вчився у чародія!
Отож, норвежці почали відбиватись мечами від поселян. Тоді поселяни кидали плащі і каптани на їхні клинки. І не могли вікінги нічого поробити проти сільського бидла! Всіх їх добре віддубасили ціпами та покололи вилами. Багатьох забили на смерть! Всі були поранені. Усіх їх пов’язали і повели до садиби їхнього старійшини… Ну, а нас із братом врятували і «звільнили від пут». Тому ми з братом могли вільно ходити подвір’ям. Хоча, власне, ходив я і все вивідував. Бо брат лежав у гарячці через ту рану списом. Полонених норвежців посадовили в яму в клуні. Ну, у вас такого немає. А в наших місцях, де тепла і сухості мало, у клуні роблять велику і глибоку яму. У ямі влаштовують добру піч. Її добре, добре розігрівають. Коли вогонь не підіймається вгору, а тільки гаряче повітря підіймається, струменить, тоді над ямою на драбинах викладають снопи. Гаряче повітря швидко висушує вогкі снопи…
