Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич (читаем книги онлайн без регистрации TXT) 📗
Звичайно, Рибалка отримав бінокля і ключі від машини. На зустріч із Гулею він приїхав на таксі, свій "опель" після зустрічі з Малим поставив на платну стоянку біля "Універсуму". Грошей з Карася, ясна річ, ніхто не брав. Так само нікого не цікавило, чому це начальник охорони вирішив відпочити без керма. За всіма цими клопотами короткий січневий день скінчився. Катаючись містом у позиченій машині, де заду на підлозі, накритий шматою, лежав автомат Калашникова, у бардачку - пістолет Макарова і дві гранати РГД-5, а поряд на сидінні польовий бінокль, Олег Рибалка і далі не мав чіткого плану дій.
Озвався телефон у кишені. Дзвонила Людмила, так само з "трубки".
-Ти як там?
-Нормально. Що в тебе?
-Попередили: завтра до обіду я мушу все вирішити. Після другої у п`ятницю банківську операцію провести, сам знаєш, не просто. У нас менше доби лишилося, Олежко...
-Це в них часу немає, у нас його ого-го!
-Ти... ти щось знаєш уже про Оксану?
-Жива та здорова. Це напевне, інакше б розмови зовсім інакше велися. Калічити заручницю на даному етапі переговорів невигідно нікому, вбивати - тим паче. Людо, у нас вагон часу. Без возика маленького, правда, але нічого. Прорвемося.
-Ти мене заспокоюєш...
-Якщо ти почнеш тепер непокоїтися, нікому від цього краще не стане. Мабуть, мене не буде сьогодні. Давай тепер я дзвонитиму, на мобільний. Ти зараз де?
-Поки що в банку... З кабінки жіночого туалету говорю.
-Молодець, хвалю за конспірацію. Все, Людо, чекай мене з перемогою.
Подумавши, Рибалка взагалі вимкнув телефон. Кохана жінка чекала від нього рішучих дій. Він їх сам від себе чекав. Значить, відповідь на задачку мусить з`явитися у процесі її розв`язання.
"Затишок" виявився не в самій Пущі-Водиці. Треба проїхати її по трасі, а далі завернути праворуч, далі їхати лісом. Жодного вказівника Рибалка не знайшов, та йому охоче пояснили дорогу. Асфальту тут не помічено, але грунт був дуже добре накатаний, машина йшла легко навіть не дивлячись на розмиті відлигою шляхи. Нарешті попереду засяяли скромним світлом сім літер, що складали назву закладу. Просто висвітлена назва, без зайвих рекламно-закличних наворотів. В`їзд на територію справді охороняли двоє вартових перед ворітьми, освітленими з двох боків прожекторами. Зброї в охоронців Олег не побачив, та вона напевне захована в невеличкій вахтерській будочці десь під столом. Коли "БМВ" загальмувало біля воріт, один з вартових неквапом наблизився до прибулого.
-Добрий вечір. Слухаю вас.
-У мене на сьогодні призначена тут зустріч.
-Де "тут" і хто ви, - приватний готель охороняли не зелені хлопчики, ввічливому охоронцеві було десь під тридцять, серйозний підхід до питань безпеки.
-Жигун Сергій Сергійович у зоні недосяжності, коли вірити телефонам. Просив мене чекати його тут, на території..., - розуміючи, що несе дурниці, тим не менше Карась триндів навмання, просто так, промацуючи грунт. Завжди можна закосити під дурня, а коли робити це не надто наполегливо, то швидше в дурня повірять.
-У нас місця замовляються наперед. Або про приїзд гостей повідомляють. Прізвище ваше?
-Григоренко, - Олег ляпнув перше, що стукнуло в голову. Вартовий пройшов
через хвіртку у свою будку, незабаром повернувся.
-Немає таких. З ким ви домовлялися?
-Кажу ж - із Сергієм Сергійовичем. Жигун прізвище.
-Тут нема таких. Вам точну адресу сказали?
-Гм... Мабуть, тут не те щось... Гм... Я спробую зараз видзвонити людину... Ну, того, хто зустріч призначав. Тут же все зривається, от непруха, ну... Може, правда якась помилка, - тараторячи так, Олег витягнув мобільник з кишені. Охоронець стежив за його бідканнями байдуже, з виразом нудьги на обличчі. - Може, таки стрілку не там забили, козли сохаті... блін... Браток, я тут нікому не
заважаю?
-Тільки не стійте тут довго, з`їдьте трохи праворуч. Рух будете гальмувати, - візитер не проривався за ворота, не доводив своє право на існування, взагалі поводив себе подібно звичайнісінькому козлові, котрий сам не знає, чого хоче і кого шукає, тому охоронець, втративши до нього інтерес, повернувся на пост.
Рибалка розумів - до ранку тут він стовбичити не буде, в нього є максимум півгодини, аби вдавати ідіота, котрий щось переплутав і не може ні до кого додзвонитися. І коли протягом цього часу не пощастить, доведеться придумувати на ходу щось новеньке, на крайняк штурмувати, наче взвод морської піхоти, ці ворота разом з будкою.
Йому пощастило. Ворота роз`їхалися, з середини вирулив зелений "джип", водій щось крикнув охороні і машина рушила прямо. Дочекавшись, поки вона зникне серед дерев, Рибалка теж завів мотор, розвернувся і поїхав геть від негостинного "Затишку". Щойно його машину прикрили від очей вартових дерева, нога сильніше натиснула на газ. Олегові вдалося наздогнати "джип" вже біля самого виїзду на трасу. Пристроївшись ззаду так, аби відстань не викликала підозри, він вирівняв своє авто. Навряд чи водій "джипу" міг припустити за собою стеження. Себе Рибалка не видавав, "джип" особливо нікуди не квапився, так вони заїхали в місто, спокійно перетнули вечірній Київ і нарешті зупинилися біля однієї з новобудов на Оболоні. Тут водій вистрибнув з машини, хряснув дверцятами, пискнув сигналізацією і зник у найближчому під`їзді. На годиннику - десять по восьмій.
Хвилин двадцять Рибалка курив у машині і слухав музику. Жиган-лимон, мальчишка симпатичный. Жиган-лимон, с тобой хочу гулять... Викуривши так три сигарети, він взяв бінокль, покрутив його в руці:
-Отак. Дармовщина ніколи не на користь. Не знадобився ти мені, друг армійський.
Відігнавши своє авто трохи далі та припаркувавши навпроти трансформаторної буди, Карась підхопив автомат, розсовав по кишенях гранати, пістолет запхав ззаду за пасок. Тепер нарешті в нього вималювався чіткий план. Закривши машину, він наблизився до "джипа", не залишаючи собі часу для пустих роздумів, коротко замахнувся автоматом, приклад розгатив ліве бокове скло. Сирена завищала, здається, на весь Київ. Принаймні, встановлюючи дійсно потужну сигналізацію, хазяїн "джипа" точно сподівався почути автозлодіїв у радіусі десятків кілометрів від улюбленої машини. Тікати Олег не поспішав. Навпаки, не зважаючи на сирену, спокійно збив рештки скла, просунувши руку всередину, розблокував дверцята, розчахнув їх, поклав на сидіння автомат, сам став трохи збоку, чекаючи, поки власник "джипа" почує знайомі звуки і вибіжить. Напевне вікна квартири виходять надвір, інакше машину він поставив би в іншому місці. І живе він не тут, бо не шукав стоянки.
Той, на кого чекали, на забарився. З дверей під`зду він вискочив прожогом, кількома стрибками дістався до свого авта. Олег навіть у напівтемряві встиг роздивитися його і обрати подальшу тактику поведінки. Хлопчина років двадцяти трьох, гора м`язів, поголена голова, нічого більше. Фізична сила тут присутня, навіть явно виражена, штанги та гирі тягає справно. Можливо, кулаком цвяха й загатить. А розплющити голову зазіхальників на особисте майно на колесах взагалі як два пальця. Потрощене скло і спокійна чоловіча постать біля машини швидко склалися в його уяві у єдине ціле.
-Що тут було? Ти бачив? Кого бачив?
-Вимкни це, - Олег кивнув у бік "джипу". У руці хазяїна вже брязнули ключи, сирена писнула востаннє і замовкла, знову настала тиша.
-Ну?
-Чого ти?
-Хто тут був? Де ці, бля, мудаки?
-Ми їх швидко зловимо, я бачив усе, бачив, - примовляючи так, Рибалка сунув на амбала, наблизився впритул, пістолета тягнув з-за паска на ходу, дуло втопилося в живіт, голосу Олег не підносив, говорив на одній тональності: - Тихо будь, не рипайся. Отак. Молодець. Звуть як?
-Е, ти чого, мужик, ти...
Поява озброєного чоловіка, котрий з доброго дива погрожує стволом, здивувала власника "джипа", та аж ніяк не перелякала. Його тулуб раптом повернувся праворуч, виходячи з-під ствола, рука летіла згори донизу, б`ючи озброєну правицю напасника і намагаючись вибити пістолет, та Рибалка чекав опору. Можливо, у змаганнях з армрестлінгу він би програв своєму молодшому суперникові, але рухався колишній опер спритніше. Права рука амбала не зустріла перешкоди, з свистом розсікла порожнечу, а Карась уже стояв збоку, бив навідліг руків`ям "макарова" в місце між шиєю та ключицею, без наміру вирубати - просто демонструючи свою силу. Супротивник зойкнув, а Олег тут же затопив йому коліном у пах, а коли він зігнувся - ступив крок назад, тепер бив правицею із затиснутим в ній пістолетом знизу в писок, маючи намір роз`юшити його і домагаючись свого. Та впорати амбала виявилося не так просто. Він поточився, але падати не поспішав, перейшов у контратаку, Олег ледь вийшов з-під удару. Напасник, не зустрівшись кулаками з жертвою, за інерцією проскочив трохи вперед, і тепер спина супротивника на якусь мить опинилася перед його очима. Скористався цим, знову вдарив руків`ям, відразу штовхнув амбала грудьми на могутній передок "джипа", ствол вдавався в потилицю з такою силою, ніби збирався продовбати в ній дірку.
