Богиня і Консультант - Ешкилев Владимир (лучшие книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
— Якщо він загинув, значить, його таки можна подолати?
— Можна. Але для цього потрібні досвідчені бійці й сильні менталіки.
— Ми б з вами могли перемогти такого?
— Ні, — твердо відповів Вигнанець, і вилиці його ледь помітно напружилися.
— Такого супербійця, напевно, важко підготувати? — припустив Одноокий.
— Справа не у підготовці… — маг торкнувся двома пальцями лінії над переніссям. — Колись ми й про це поговоримо, але не тепер. Тепер у нас є важливіші проблеми, а надто довгі розмови сам на сам можуть викликати зайву цікавість тих місцевих, для яких я лише непитущий механік. Нам з тобою, зокрема, треба добре подумати, як надалі гарантувати безпеку нашої дівчини і дати їй спокійно поспілкуватися з Каменем.
— Я маю щодо цього кілька пропозицій, — повідомив Одноокий, розгортаючи на столі карту.
Прочитавши щоденник професора Адамчука до кінця, Валерій Петрович відчув розчарування. У нотатках, які закінчувалися датою 12 січня 2005 року, він не знайшов інформації, яка б могла наблизити його до ідентифікації особи нардепа С. та до тих, хто стояв за тим добродієм. Більшість записів містила в собі роздуми професора про шляхи становлення національної еліти, уривки з віршів, суперечки з сином плюс саморобні коментарі до «Велесової книги». Лише три записи були варті уваги:
24 листопада 2004 року
Майже весь день ми з В. провели біля телевізора. Мені здається, я бачу, як діє Сила Каменя. Це ж вона, вона спрямовує сотні тисяч людей на Майдані, формує їхню впевненість, їхній настрій, їхню цілеспрямованість. С. мав рацію. Цікаво, як там наша руденька? В. переконує мене, що бачив її у натовпі під час прямої трансляції з Майдану. Мені ж здається, що вона має бути десь над подіями у прямому сенсі — десь на вежі, на даху. Маги і жерці давніх часів не дарма піднімалися на висоти і зікурати [112]'.
А що роблять чаклуни «синьо-білих»? Невже зараз десь у небі над столицею вступають у бій енергії протидіючих сил? Невидимі битви. Як вони впливають на видимі події? Ті політики, яких ми щоденно бачимо на екрані телевізора, — це маріонетки в руках магів, чи, навпаки, маги обслуговують містично сильніших за них вождів?
28 грудня 2004 року
С. виконав обіцянку. Камінь знову у нас. Наша М. обіцяла все розповісти. Чекаю її на новорічний стіл. В. уже розмовляв з М. Каже, що вона дуже стомлена, застуджена і лежить удома з температурою. Я спочатку боявся, що нам повернуть копію, але Камінь справжній. Я це відчуваю. Все інше — другорядне…
3 січня 2005 року
Дещо вже можна підсумувати. Керувати егрегором одна людина не здатна. Потрібне те, що називають «відьмацьким колом», — група з п'яти або й більше відьом, які стоять у колі (на променях пентаграми?) і тримаються за руки. Так, напевне, як показують у дурнуватих американських фільмах про відьом. Те, що розповідає М. про застосування містики політичними силами, розчаровує. Невже усе відбувається так грубо і примітивно? Я у страшному сні не міг собі уявити, що політичні сили рекрутують сотні екстрасенсів і чаклунів для свого захисту і впливу на маси. Що існують тверді розцінки за ці «послуги» і т. ін. Найсмішнішим є те, що М. не впевнена, що Камінь на щось таки вплинув. Мабуть, ми чогось не розуміємо. Давні жерці були справжніми майстрами, а ми, недолугі самоуки, що намагаються мавпувати їхні дії. Навіть не мавпувати, а лише кривлятися. Як це все вбого. Єдина втіха: С. обіцяв перерахувати гроші на експедицію відразу після Різдва.
М. розповіла, що у Києві дуже цікавляться феноменом «відьмократїї» в Галичині. Якісь дослідники (?) встановили, що в деяких селах (називалося село М-в у нашій області), відьми є неформальною сільською владою. Дехто вважає, що тутешнє християнство завжди було поверховим, декоративним, а під тонким шаром попівщини жило-квітнуло старе добре українське язичництво! В. зауважив щодо цього, що в нас ніколи не було інквізиції, не було свого «Молота відьом» і шаманізм ніколи не втрачав реального впливу на життя села. Можливо, теперішні мольфари і сільські пристрічанки є звироднілими нащадками великих жерців фракійської і кельтської епох? Ці «відьмократичні родини (роди)» варті окремого дослідження.
М. сильно змінилася. Тепер вона збирає цілу бібліотеку про відьом, кабалістів. Читає «Зогар» [113]. Роберт дивиться на мене як на чудовисько. Між ним і М. щось відбувається.
Мітелик перечитав ці записи ще раз. З них виходило, що Ірина Маргель у 2004 році намагалася керувати егрегором великої групи людей за допомогою Сили, схованої у Камені. Вона це робила не одна, а у складі якоїсь групи чаклунок або чаклунів. І ці намагання не привели до потрібного політикам результату.
«Тому С. і повернув Камінь професорові!» — раптом зрозумів Валерій Петрович.
Ніби щось перемкнулося у голові старшого консультанта. Розсипана до того мозаїка причин та наслідків миттєво склалася у несуперечливу картину послідовних подій. Першою з них стала «участь» Каменя у президентських виборах дві тисячі четвертого року. Нардеп С. залишився незадоволеним тим реальним керуванням егрегором, який здійснила руда «мегабестія». С. повернув реліквію, яка не виправдала його сподівань, і залишив прикарпатських ентузіастів-елітаристів у спокої. Але потім сталася друга подія. Інформація про Камінь — скорше за все, випадково — потрапила до тих, хто володів глибшими знаннями про природу подібних реліквій і способи їх використання. До керівників законспірованої міжнародної організації, про яку Яра мало що розповів Мітеликові. Може, тому, що й сам знав про неї небагато. Він називав цю організацію «Орденом», але назва ця, як здалося старшому консультантові, була умовною. На відміну від невігласів-політиків, орденці швидко зрозуміли, що археологи знайшли у кургані не просто один з артефактів, здатних фокусувати Силу, а сам легендарний Камінь Бау. Якби виконавці їхньої волі зі спецпідрозділу «Агат» діяли не так самовпевнено і незграбно, Камінь вже тепер прикрашав би орденську скарбницю. Дії бійців «Агату» (або якась супутня активність), у свою чергу, привернули увагу не менш загадкових, аніж Орден, східних магів, які через своїх агентів (тут Валерій Петрович з теплим смутком згадав сексапільну Діану та її віршик про собаку і гладіолуси) теж отримали інформацію щодо знахідки. Почалася справжня війна між магами Заходу і Сходу. А Камінь тим часом завдяки братанові Бобу опинився в руках «третьої сили», і цією силою був зовсім не Одноокий Яра, а той, хто його найняв. «Дім Правди», так він назвав свого хазяїна. Одноокий навіть натяком не обмовився про походження «третьої сили» та про її наміри. У ситуації, коли кожна з трьох сторін мала свої інтереси, Мітеликові було вкрай необхідно чітко уявити свої пріоритети і визначитися у симпатіях. Люди з Ордену, які вбили Боба, були його ворогами. Східні маги поки що нічого поганого йому не зробили.
Але вони теж полювали на Камінь і, судячи з розповіді Одноокого, недовго замислювалися, перш ніж застосувати зброю. Сам братан Яра виконував невідому волю невідомих керівників і здавався фанатиком. Серед усіх персонажів цієї історії лише телепатка Індиго викликала якщо не симпатію, то співчуття.
З іншого боку, Мітеликові подобалися конспірологічні таємниці. Одноманітна й невдячна робота у Фонді йому вже набридла. Сім'я не склалася. Навіть власної квартири у нього не було, і у випадку розлучення з Анжелою перед ним вимальовувалася невесела перспектива кочового життя в орендованих хатах.
А війна між магами, попри усі небезпеки, виглядала непоганим шансом поставити свої аналітичні таланти на службу могутній силі, яка не обмежувала себе ані у виборі інструментів, ані у грошових витратах. Адже магам майбутнього ковену, міркував Мітелик, врешті-решт знадобляться люди, які служитимуть посередниками між їхнім світом і світом політики. Таке посередництво мало б принести йому владу і великі гроші. Треба було лише знайти у всьому цьому власну тему. І в цих пошуках йому могли б допомогти двоє людей, які вже стояли на примарному кордоні між політичною ареною і невидимими царствами магів — генерал Кондратенко і нардеп С.
112
Зікурат — ритуальна вежа в давній Месопотамії.
113
«Зогар», або «Зоар», — наріжна кабалістична книга (назва перекладається як «Сяйво»). Традиційно вважається, що книга «Зогар» створена єврейським містиком Моше де Леоном у Севільї на початку тринадцятого століття.
