Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич (читаем книги онлайн без регистрации TXT) 📗
Напав він несподівано. Вірніше, несподівано розкрився, без підготовки, без попереджень, вступів та прелюдій. Ще з самого ранку дивися на полонянку дивним поглядом крізь свої круглі окуляри, навіть трохи налякав її: зайшов з традиційним причандаллям для уколів, зупинився в дверях, обперся спиною об одвірок, схрестив руки на грудях і почав свердлити незрозумілим поглядом, роздивлявся так, наче вперше бачив, хоча за цю всі одну велику довгу, як здавалося Оксані, годину її перебування у склепі коли в притомному, а більше - у відключеному стані мав таку нагоду неодноразово. Міг хоч поставити тут крісло, вмоститися в нього і вивчати піддослідного кролика, скільки душа забажає. Раптом зрозумівши, що, можливо, так воно й відбувалося насправді щоразу, поки вона занурювалася у м`яку бездонну порожнечу. Збираються чоловіки, стають довкола кружком і дивляться на неї, обговорюють фігуру, оцінюють розмір грудей, сперечаються про стрункість ніг, може навіть мацають груди, сідниці, водять руками між її ніг. Навіть "добрий " Вовчик торкається її, причому особливо ласо, просто на неї з його рота капає бридка жовтувата слина... Збоченці погані, фу! Більше нічого з відключеною дівчиною не роблять, вона б це відразу відчула, та коли в уяві постала бридка картина чоловічого роздивляння, Оксану гидливо пересмикнуло. Запитати Водолаза вона не наважувалася, тому поспішила переконати себе - неправда, ніхто на неї не дивиться, але ж відразу пригадувалися видіння з туману, шерехи, шуми та незрозумілі звуки, котрі фіксували рештки свідомості. Її гидливість не пройшла повз увагу Водолаза, він чомусь насупив брови, підійшов до неї, поклав руку на голову, подивився згори донизу, потім присів.
-Бачила поганий сон?
-Мені здається, я досі бачу один великий поганий кошмар. Коли мене випустять звідси?
-Ти повинна вітати мене радісними криками, хіба забула? Ми ж домовлялися: після п`ятого уколу ти перестаєш комизитися і зустрічаєш мене радісними вигуками.
-Справді, - Оксана згадала про необхідність розігрувати невеличку виставу про долю наркомана-початківця, слухняно дала дозволила себе уколоти, а коли раптом зайшов страхолюд Вовчик з традиційним підносом, Водолаз несподівано запитав:
-Тобі він подобається?
-В якому розумінні?
-Як людина. Як чоловік. Він насправді добрий та хороший, теж спить і бачить люблячих його людей.
-Він сам людство дуже сильно полюбив?
-Винен не він, винне людство. Скажи, Вовчику? Бач, він ніколи нічого не скаже. Хоче поговорити, поділитися сокровенним. Є в тебе сокровенне, Вовчику? От, а людство не готове вислухати його, бо не хоче. Не досконале воно.
-Ти хочеш, аби я отут, у підвалі, почала вдосконалюватися?
-Мене турбує насправді інше: чому ти досі не хочеш, - Водолаз піднявся, поправив окуляри на переніссі. - Гм, десь я помилився... Вовчику, лиши їй це, хай поїсть, гм, да...
Оксана спробувала навчитися визначати час по тому, як вона відключається і переходить інші виміри, аби хоч у такий спосіб дізнатися, скільки вона вже тут. Але облишила цю затію, взагалі облишила будь-які спроби ідентифікувати себе та свою тюрму в звичних для неї реаліях. Немає за цими дверима життя, вціліли лише вони троє, разом з Водолазом і потворним садистом Вовчиком. Черговий раз вийшовши з небуття, Оксана не здивувалася, побачивши його в дверях. Оскал на його обличчі, за всіма поняттями, мусив означати посмішку. Вона полонянці не сподобалася.
Потім вона ущипнула себе за руку, бо вирішила, що й далі спить і видіння зникнуть, коли розплющити очі. Та нічого не зникало: Вовчик, шкутильгаючи, повільно насувався на неї. Голова його або трусилася при ході, або він нею кивав, у такт якимось своїм думкам. Її голова вже звично боліла після чергового пробудження, отже, вона не спить і добрий Вовчик вже має по відношенню до неї якісь свої збочені наміри. Оксана скочила з кушетки, поточилася, знову сіла і посунулася до билець. Подих перехопило, але, як не дивно, крик таки вирвався назовні, піхов по бетонному склепу луною і доброго Вовчика зовсім не налякав. Зате дівчина налякалася остаточно, закричала на всю силу легенів, двері прочинилися і всередину зайшов Водолаз. Дивно, та Вовчик, озирнувшись, посунув на неї далі, вже його сильні руки тягнулися до неї, Оксана з криком замахала перед собою своїми, луплячи страхолюда по плечах та голові, а він усе одно незграбно обійняв її, обдавши при цьому обличчя несвіжим диханням, почав притискати до кушетки, вже - о, Господи! - мацав, не зважаючи на опір, груди...
-Сергі-і-і-і-і-ій!
-Вовчику, досить, нема смислу!
Вигук Водолаза дивним чином зупинив доброго Вовчика. Він пустив полонянку, відсторонився, в очицях дівчина знову прочитала ті сами жовтуваті вогники ненависті, тільки тепер вони пашіли як ніколи яскраво і могли вбити одним блиском. Водолаз кількома кроками перетнув бункер, став над переляканою Оксаною, кинув на столик несесер.
-В чому справа? Ти маєш щось проти Вовчика? Ти йому подобаєшся. Зла він тобі зовсім не хоче. Вірніше, ступінь його зла буде залежати від того, наскільки люди цього самого зла йому бажають і сили спрямованого на нього заряду ненависті. Коли когось ненавидиш, активно працює біополе.
-Слухай, до чого все це? Усі лекції...
-Розумієш, сонечко, - так Водолаз звертався до полонянки вперше, - ти вже мусиш полюбити Вовчика, заодно - мене. Хазяїну я нічого не казав, це експеримент такий. Ти виявилася підходящим матеріалом, ти і далі ним залишаєшся, гм...
Маячня якась! Щось зсередини підказало Оксані: вона з цієї хвилини опинилася у ще більшій небезпеці, ніж була дотепер, хоча таке важко собі уявити.
-Яким ще матеріалом? Ти...
-Я, я, замовкни, без тебе тоскно, блін! Десь помилився. Або дози не ті, або компоненти, або інгредієнти, або пропорції, - він зняв окуляри, що так само зробив у її присутності вперше, покрутив їх у руці, хукнув на скельця, і поки вони не відтанули, мовчав, потім знову начепив їх на носа, ляснув себе по стегнах: - Бачиш, у чому проблема, Оксанко. Ну, ти ж сама бачиш...
-Нічого я не бачу!
-Само собою. Вовчик тобі нічого поганого не встиг зробити. Може, правда, але ж не робить. Бо про Красуню і Чудовисько лише в казках пишуть. У казках вони кохають одне одного казковим по своїй силі коханням, - у голосі Водолаза звучали теж доволі дивні інтонації, відповідь народилася несподівано і видалася Оксані єдиною вірною: цей очкарик має прямий доступ до наркотиків, не може такого бути, аби сам їх не вживав, тут щойно про дози всякі згадував, може, він правді прийняв надлишок чогось там, всякої дурі. - Це так у мультику про Шрека? Бачила мультик про Шрека? Така потвора жила собі на болоті, страшна мордою, добра всередині. Визволила красуню принцесу. І аби кохання їхнє відбулося. Автори мультика перетворили в фіналі не потвору на красеня принца, а красуню на потвору. Не можна так, гм, да... Хоча правда життя: потвор не любить ніхто. Я тут придумав дещо, один препаратик, він світ порятує. Тобі першій мусило пощастити, ти ж у нас гарненька. Мордочка симпатична і взагалі...
-Оригінальні компліменти, - Оксана відчула потребу підтримати розмову.
-Фігня це все, компліменти-шменти! Коротше, я тобі разом із снодійним свою штукенцію вколював. Чого витріщилася? Зовсім безпечно для організму, хімія - велика наука, основа. Навпаки, уявляєш: розплющуєш ти одного для очі, прокидаєшся, а довкола - жодної мармизи, жодного потворного обличчя, кудись зникли неприємні тобі люди! Хазяїн не знає, який я йому подарунок готую, він теж у нас надто нервовий та злий останнім часом... Доброта світ врятує, а ми не вміємо, не можемо, не навчені... Не з першого разу, звичайно, але десь тепер ти повинна була полюбити Вовчика, потім - мене... Любов лікує, лікує, скільки ненависті довкола, одна суцільна ненависть...
Оксані не здалося - Водолаз таки заговорюється, дивиться крізь неї, точно щось собі вколов, або нюхнув. Бо ж просто так, при здоровому розумі та з неушкодженою психікою до такого не додумаєшся. Хімічний геній, мать його...
